Нещодавно парламент ухвалив Закон «Про виконавче провадження», який набирає чинності одночасно із Законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Цими законодавчими новаціями запроваджується інститут приватних виконавців. Тож в Україні буде змішана система виконання судових рішень.
Про переваги та недоліки цих законодавчих новацій розповідають правники.
Під жорстким контролем
Розмови про необхідність проведення цієї реформи тривають ще з 2000-х років, але до останнього часу все обмежувалося лише поверховими змінами. Зазвичай все зводилося до того, що спочатку Державну виконавчу службу (ДВС) виводили зі складу Міністерства юстиції, а через певний час повертали. У результаті змінювалися форми бланків, інколи керівники, а ще — дизайн посвідчень співробітників ДВС. Звісно, що всі ці «грандіозні» зміни не мали позитивного впливу на ситуацію з виконанням судових рішень. У результаті в Україні реальний рівень виконання судових рішень до недавнього часу становив приблизно 20%. На думку законотворців, ухвалення згаданих нормативних актів має змінити ситуацію на краще.
Після набрання чинності законами, а це має статися через три місяці з дня їх публікації, зміниться багато чого. Адже закон вводить змішану систему виконання судових рішень і рішень інших органів. Тож примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках — на приватних виконавців.
«Окрім того, що вводиться інститут приватних виконавців як альтернатива державним, також по-новому здійснюватиметься процедура реалізації заарештованого майна, зменшено терміни проведення виконавчих дій, посилено відповідальність за порушення законодавства про виконавче провадження, яке, до речі, «подорожчає» для боржника і стягувача, — роз’яснює адвокат компанії SafirLaw&Finance Сергій Сікачов. — Сформовано перелік виконавчих проваджень, примусовим виконанням яких зможуть займатися приватні виконавці. Також визначено систему контролю і впливу на діяльність приватних виконавців, введено Єдиний реєстр боржників і проголошено створення органу самоврядування приватних виконавців та визначено критерії, згідно з якими людина може стати приватним виконавцем, їхні організаційно-правові аспекти діяльності».
Щодо рішень, яких не можуть виконувати приватні виконавці, то йдеться про ті, за якими боржником є держава, державні чи органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного та/чи місцевого бюджетів, чи ті, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25%. Також це рішення, за якими стягувачами є держава чи її органи; рішення, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; заселення і виселення фізичних осіб; стягнення аліментів, відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею; рішення адміністративних судів та рішення Європейського суду з прав людини тощо.
Контроль за діяльністю приватних виконавців покладено на Міністерство юстиції. Гарантія захисту прав та інтересів людини, яка звернулася до приватного виконавця, від їх порушень внаслідок незаконних чи недбалих діянь такого виконавця — обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця перед третіми особами.
Збільшені збори
Проте ці законопроекти, на думку юристів, мають і недоліки.
«Запровадження інституту приватних виконавців без достатнього перехідного періоду, необхідного для перевірки його функціонування, може мати непередбачувані наслідки, — застерігає юрист ЮФ «Кушнір, Якимяк та Партнери» Оксана Гриша. — Оскільки йдеться про надання широких повноважень новоствореним приватним виконавцям, серед яких право притягнення до адміністративної відповідальності та застосування штрафів, надання доступу до конфіденційної інформації, право безперешкодного доступу до приміщень юридичних осіб без необхідності отримання відповідного рішення суду, право накладення арешту та реалізації майна, а також право виконавця самостійно оцінювати вартість майна тощо. Тож усе це може стати підставою для зловживань, підігрітих складним соціально-економічним і політичним становищем України. Спірне право приватного виконавця на самостійну оцінку майна, що підлягає реалізації, а суб’єктів оцінної діяльності виконавець залучає лише в окремих ситуаціях з власної ініціативи. Неоднозначним видається і повноваження виконавця звертати стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, якщо сума стягнення перевищує 20 мінімальних зарплат. Хоч в чинному законі державний виконавець обмежений 10 зарплатними мінімумами, надання такого права суб’єктам господарювання, метою яких є отримання прибутку, спричиняє об∂рунтоване занепокоєння».
Новела порівняно з чинним законодавством — можливість відкриття виконавчого провадження на підставі рішення іноземного суду без будь-яких вимог щодо легалізації та підтвердження правомірності рішень іноземних юрисдикцій.
«На жаль, очікуваного скорочення підстав для відмови у прийнятті виконавчого документа до виконання не відбулося, — додає директор Міжнародної юридичної компанії KODEX Станіслав Клімов. — Закон прямо передбачає можливість звернення стягнення не лише на майно та кошти боржників, а й на корпоративні та майнові права інтелектуальної власності тощо. Істотно змінено термін пред’явлення виконавчого документа до виконання, який подовжено до трьох років. Проте це не стосується посвідчень комісій із трудових спорів та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, що можна пред’явити до примусового виконання протягом трьох місяців».
Строки, встановлені для вчинення виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень виконавцем, скорочено. І не лише для виконавця, а й для боржника.
«Згідно з ухваленим законом, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення виконавчого збору та його розмір, — зауважує Станіслав Клімов. — Тож навіть у разі виконання боржником рішення відразу після відкриття виконавчого провадження боржник зобов’язаний сплатити виконавчий збір. Розмір його у разі невиконання рішення майнового характеру встановлено на рівні 10% суми боргу. Виконавчий збір за примусове виконання рішення немайнового характеру збільшено майже вдвічі, його стягуватимуть у розмірі двох мінімальних розмірів зарплати з боржника — фізичної особи і в розмірі чотирьох зарплатних мінімумів з боржника — юридичної особи».
Інформація стане доступнішою
Чинний нині порядок розшуку майна боржника полягає у направленні державним виконавцем до відповідних органів запитів. Зазвичай це потребує багато часу, що призводить до зволікання процесу виконання рішень. Законодавчі новації передбачають надання виконавцям права на безпосередній доступ до інформації про боржників, зокрема й конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах.
Також законодавець закріпив можливість для сторін виконавчого провадження визначити вартість майна боржника за взаємною згодою. Проте у разі відсутності письмового повідомлення про визначену ними вартість виконавець самостійно або із залученням суб’єкта оцінної діяльності оцінює вартість майна боржника.
«Внесені зміни здебільшого спрямовані на дотримання розумних строків виконання рішень і можуть спростити та прискорити деякі процедури, — переконує Станіслав Клімов. — Запровадження інституту приватних виконавців дасть змогу знизити навантаження на органи державної виконавчої служби, що дає надію на підвищення ефективності виконання рішень. Проте попри деякі позитивні зміни ухвалення закону не завершує удосконалення виконавчого провадження».
Кому дозволено не платити авансовий внесок
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
- стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
- обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
- відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення тощо.