"Держрезерв: ліквідувати чи реформувати?"

Володимир КОЛЮБАКІН
28 серпня 2020

Недавно міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко заявив про намір ліквідувати Державне агентство резерву України. За його словами, ця структура працює за застарілими методами, а в країнах ЄС таких великих запасів не роблять.

Безпосереднім приводом для таких намірів стали підсумки проведеного навесні — на початку літа аудиту державного підприємства. Там було виявлено розкрадання 150 тисяч тонн зерна на суму приблизно 800 мільйонів гривень. Це дало привід для сумнівів у доцільності існування Держрезерву. Варто нагадати, що Державне агентство резерву створили після проголошення Незалежності України у 1991 році. Рівень накопичення у Держрезерві затвердив Кабінет Міністрів у 1993-му. А 1997-го ухвалили чинний і досі Закон «Про державний матеріальний резерв». На сьогодні це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого координує уряд через Мінекономрозвитку.

Трохи історії

Весь час існування цієї структури її діяльність супроводжувалася скандалами, пов’язаними з розкраданням державних матеріальних резервів. Функціонувати у належному режимі відомство й не могло: понад 10 років діяльність Держрезерву недофінансовували, а з 2012-го гроші з бюджету зовсім не надходили, стверджують в агентстві. І ніхто з високопосадовців цього не заперечив.

Працівникам місяцями не виплачували зарплату. У Держрезерві стверджують, що через це відомство не могло виконувати одну з основних статутних функцій — згладжувати коливання споживчих цін на внутрішньому ринку.

Навпаки, інші владні структури та провладні політичні сили сприймали Держрезерв як власну комору. Скажімо, м’ясні консерви та інші продукти безплатно передавали деяким обласним адміністраціям «на соціальні потреби» (фактично на підкуп виборців).

Варто згадати і так звані товарні кредити. З Кабміну зобов’язували надати комусь із наближених комерційних структур якесь майно з Держрезерву, заплатити обіцяли з бюджету наприкінці року, не платили, переносили обіцянку на наступний рік — знову так само.

Це було однією з причин доведення державної установи до фактичного банкрутства. Ще одна схема розкрадання Держрезерву — непрозорі торги, в яких брали участь знову-таки лише свої, купуючи майно із запасів Держрезерву за істотно заниженими цінами.

Але жоден з наведених фактів не свідчить про принципову непотрібність Держрезерву. Керівник Держрезерву з 03.12.2019 по 14.05.2020 Ярослав Погорілий прямо каже, що у банкрутстві відомства є зацікавлені. Адже є там об’єкти й справді «мертві», а є й такі, які становлять цінність. Аграрні активи Держрезерву розташовані на 10 ДП, а кому дістануться ці підприємства у разі ліквідації агентства?

Чи рівноцінна заміна?

Нині пропонують взагалі відмовитися від зберігання державних активів на державних підприємствах, а передавати на зберігання приватним компаніям. Але тут закладено нові можливості для розкрадання.

Є приклад державної спеціалізованої бюджетної установи «Аграрний фонд». Він не мав достатньо потужностей для зберігання наявного обсягу матеріальних цінностей. Тому доводилося здавати його на зберігання приватним компаніям.

Далі відбувалося так: держава в особі Аграрного фонду передавала матеріальні цінності (зазвичай цукор та зерно) на зберігання приватній компанії, потім представників державного відомства туди не пускали, а зрештою виявлялося, що зерна чи цукру там вже нема. А то й ще простіше: передавали, і одразу зерно загадково випаровувалося разом із самою фірмою та її керівництвом.

І тепер хочемо передати залишки недорозкраденого державного майна таким самим фірмам? Схоже на те, бо Аграрний фонд у зв’язку із зазначеною тенденцією знову почали згадувати, і тепер уже в позитивному сенсі.

У сусідів є державні резерви

Тепер, говорячи про потребу України в державних резервах, не варто надто оглядатися на приклад ЄС — там нема окупантів на суверенній території й ворога під боком, тож потреба в резервах менша, ніж у нас. Окрім того, твердження, нібито державних резервів у країнах ЄС зовсім нема, не відповідає істині.

В інформаційній довідці, підготовленій Європейським інформаційно-дослідницьким центром на запит Верховної Ради України, йдеться, що наявність державних стратегічних резервів закладено в законодавство Польщі, Словаччини, Чехії та Словенії. Можна зауважити, що ці країни порівняно не такі вже й розвинені, але й Україна також.

Агентство матеріальних резервів Польщі створює запаси не лише продовольства, а й багатьох інших матеріальних ресурсів — від ліків та медичних засобів і до конструкцій залізничних та автомобільних мостів. Ці запаси, як ідеться в польському законі про стратегічні резерви, створюють у разі загрози національній, громадській безпеці та порядку, здоров’ю населення, стихійного лиха і кризової ситуації.

Неважко помітити, що більшість цих загроз в Україні є в тому чи іншому вигляді, зокрема стихійні лиха. То чому полякам стратегічні резерви потрібні, а нам ні?

У законодавстві Словаччини виокремлено запаси предметів першої необхідності, призначених для негайної та безоплатної (!) допомоги населенню, що постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій. Така сама норма є й у Чеській Республіці. Закони Словенії передбачають створення товарних резервів у разі збоїв постачання та нестабільної ситуації на ринках.

Приватна загроза

Нових закупівель до нинішнього Держрезерву, за словами міністра, не планують до його реформування. Повідомляють, що Аграрний фонд, тепер у статусі акціонерного товариства, не проти взяти на себе форвардні закупівлі зі зберіганням на комерційних підприємствах після ліквідації Держрезерву.

Щоправда, ці закупівлі, стверджує Ігор Петрашко, не будуть великими — на два — три місяці для балансу цінової стабільності на ринку. Те саме кажуть деякі народні депутати і посадовці: мовляв, навіщо потрібні запаси продовольства в аграрній державі? І справді, навіщо потрібен резерв — мабуть, ворог не нападе, коронавірус відступить, посуха не повториться, боятися вже нічого.

Крім того, тут питання обсягів. Як повідомив в.о. голови АТ «Аграрний фонд» Богдан Банчук, останнім часом його структура закуповувала близько 300—800 тисяч тонн зернових на рік за форвардними контрактами.

Однак для внутрішнього споживання Україні потрібно близько 20 мільйонів тонн. Тоді навіть найбільший обсяг зерна, закупленого Аграрним фондом, становить 25-ту частину потреби. Нагадаємо, хто забув: якщо в державі неврожай чи подібний негаразд, запасу на два — три місяці виявиться замало, бо наступний урожай буде лише наступного року!

І ще одне: Держрезерв звинувачують у тому, що він дарма переводив гроші платників податків. Але, як бачимо, це маніпуляція — вже багато років поспіль на існування цієї структури бюджетних коштів не надавали. Натомість інший нюанс: що, приватні компанії, яким буде передано на зберігання державне зерно та інші активи, зовсім нічого не братимуть за зберігання? Навпаки, можна припустити, що таке зберігання обійдеться дорожче, ніж на державних складах.

Варто зауважити: якщо перейти на закупівлі за форвардними контрактами, то остаточна ціна на продукцію, яка є предметом контракту, встановлюється на момент передачі покупцеві. Тобто державі. Потім товар передають на зберігання приватній компанії, тут стається якийсь катаклізм, і ціна скажімо зерна, зростає втричі. Який приватник встоїть перед спокусою?

Можете бути певні: вони докладуть усіх зусиль, щоб не передавати резерви державі, натомість скористаються ситуацією для отримання надприбутків. У кращому разі повернуть державі ту ціну, яку закладено в контракті, а різницю покладуть собі в кишені.

І чи варто тут рубати з плеча, як це останнім часом не раз бувало? Чому якраз після того, як керівник Держрезерву сам порушив питання про крадіжки на його підприємстві, ініціював розслідування і сам-таки запропонував модель реорганізації відомства? Саме в реорганізації замість ліквідації, вважаємо, є раціональне зерно.

Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко пропонує змінити формат Держрезерву: створити мобілізаційний резерв, менший за обсягом, але під пильним контролем і недоторканний, за винятком особливих випадків — воєнних дій, стихійного лиха тощо. Але для цього потрібні зміни в законодавстві. До речі, такі зміни потрібні в будь-якому разі, чи ліквідуємо Держрезерв, чи реформуємо.

ПРЯМА МОВА

Ігор Петрашко,
міністр розвитку економіки,
торгівлі та сільського господарства:

— Ідеться про запровадження нового інструменту, не Держрезерву — це застарілий радянський інструмент. Держрезервів у такому форматі вже немає в ЄС. Вони десятки років не існують, їх перевели на інший формат, коли держава через форвардні закупівлі або інші інструменти створює для себе запас на комерційних підприємствах. Тобто все прозоро, все оновлюється.

Держава каже: «Хочу певності, що у мене є дво- чи тримісячний запас продукції», — й укладає форвардні договори. Так підтримується баланс ринку і цінової стабільності. У нас в Аграрному фонді у статутних документах передбачено підтримку форвардних закупівель. Тому ми переглядатимемо формат продовольчої безпеки.

Леонід Козаченко,
президент Української аграрної конфедерації:

— Під час переведення Держрезерву на мобілізаційний резерв слід зменшити обсяги продукції, посилити контроль, створити умови прозорості. Боятися не треба — якщо в законі чітко буде прописано, що таке мобілізаційний резерв, скільки там чого має бути, цю інформацію можна тримати публічно. Щоб усі бачили і розуміли, чи там з мільйона тонн зерна є хоч 10 тисяч, чи хтось його знову з’їв.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua