ПОДІЯ
10 липня в Брусилівському районі Житомирської
області
відбудеться народний фестиваль «Дивинські зустрічі»
Олександр МИХАЙЛЮТА
для «Урядового кур’єра
У глибині українського Полісся причаїлося невелике село з утаємниченою назвою Дивин. Знамените воно на все довкілля тим, що тут жив народний цілитель першої величини, колишній партизан і фронтовик Петро Дементійович Утвенко (1922 — 2004 рр.), який безкорисливо надав допомогу понад 300 тисячам стражденних з усіх куточків колишнього СРСР, на кому офіційна медицина ставила хрест через свою безпорадність. Ще у 70 — 80-х роках минулого століття його називали здібнішим і сильнішим за Вангу. Відмінність у тому, що про Вангу писала вся світова преса, а Діда Петра тримали в секреті. Він обстежував і лікував усіх членів Політбюро ЦК КПУ та інших високопосадовців, та їхня пиха, звичайно ж, не дозволяла афішувати ні самого Діда Петра, ні своїх стосунків з ним. Незвичайно позитивним біополем Петро Дементійович урятував багато приречених.
Загадка тисячоліття
«Він мовби складний електронний комплекс. Мовби людина з майбутнього». Так вважає доктор медичних наук О.Руднєв. Його унікальна здатність ставити діагноз та лікувати нетрадиційними методами принесла сільському бджоляру справді велику і заслужену славу. Петро Дементійович володів су?пер?інтелектом. Він умів бачити краще за рентген-апарат чи ультразвуковий прилад, умів знайти протиотруту від отрути, аби оздоровити людський організм, проникати внутрішнім зором у ваше минуле і майбутнє, силою думки зупинити будь-який електронний прилад тощо.
Йому це прийшло, відкрилося після клінічної смерті, яку він двічі здолав: уперше — під час боїв за Вінницю в районі ставки Верфольф, коли збив німецький літак прямою наводкою з зенітної гармати, а гільза влучила в чоло, і вдруге — у Берліні 2 травня 1945 р., коли осколком міни йому зчесало частину черепа.
Вчені стверджують, що мозок звичайної людини активований десь на 3 — 5 % своїх можливостей. Мозок цілителя і провидця Діда Петра, за зовнішніми спостереженнями, проявляв активовність удесятеро більшу.
Ким же був насправді Петро Дементійович Утвенко? Нащадком козацьких характерників, біоенергетиком, парапсихологом, телепатом, знахарем від Бога, білим магом?... Яка природа його явища — фізична, космічна, біоенергетична? А ще він і на лікарських травах дуже добре знався.
Народився в бідній селянській родині. Рано втратив батька. Мало не помер у голодний 33-й рік. А ким були його предки? Гортаючи «Літопис» Самійла Величка, натрапив на перелік козацької старшини Чернігівського полку. Серед сотників значиться прізвище Утвенко. Цілком імовірно, що то — один із прапрародичів Петра Дементійовича.
Від рідного села до Ельби
Кавалер орденів Слави, двох медалей «За відвагу», він був навідником 45-міліметрової гармати. Пройшов з боями від рідного села до Ельби, дістав 11 поранень і 8 контузій. Є в нього і свій винахід. У боях під Одесою на ділянці, де наступала частина Утвенка, німці спробували перейти в контратаку. Командир полку не знаходив собі місця: снаряди до гвардійських мінометів є, а самі «катюші» не встигають сюди дістатися. І тоді сержант Утвенко порадив йому таке. Розіклали снаряди у лінію під кутом у напрямку ворога на відстані 2-3 метрів один від одного, підвели до кожного електропровід і ввімкнули струм.
Залп вийшов просто грандіозний. Гітлерівці просто не второпали, звідки б’є артилерія, і почали відходити.
У мирні дні Петро Дементійович іноді любив жартувати, коли на його подвір’я заскакували агресивні відвідувачі. Візьме й «замкне» легковика, і зверхники анічогісінько вдіяти з машиною не вдіють, аж доки не зрозуміють, що до чого, та не попросять у цілителя вибачення за нечемну поведінку.
Його оселя — маленький храм добра
Він приймав хворих у своїй невеличкій столітній хатині край села. Хоча за радянських часів це можна було робити лише за наявності у хворого відповідної довідки зі своєї райлікарні. Часто біля воріт Утвенка стояли міліціонери і «фільтрували» охочих потрапити до Діда. Петро Дементійович вражав усіх лікарів і пацієнтів здатністю встановлювати точний діагноз, інколи навіть точніший, аніж це вдавалося цілому консиліуму. Іноді він просто з порога говорив відвідувачеві: «Тобі — не до мене, а до хірурга». Водночас багатьох урятував від необов’язкових операцій — за станом здоров’я хворі не витримали б хірургічного втручання або наркозу, і він лікував їх травами. Багатьом прописував пити розчинений у кагорі пилок сосни Банкса: чудодійні властивості цвіту цієї сосни були відомі древнім, але в нас мало хто знає, де вона росте, коли збирати цвіт і що з ним робити. Міністр охорони здоров’я, академік АМН УРСР А.Романенко часто запрошував Утвенка в Феофанію для негласних консультацій. А медперсонал однієї з київських лікарень просто був шокований, спостерігаючи, як наш ясновидець на відстані лікував дружину тодішнього голови міськвиконкому столиці. І поставив її на ноги, хоча всі вже готувалися до найгіршого. Вона потім особисто приїздила дякувати своєму спасителеві… Злочинців виявляв по очах і нікого з них не приймав.
Борис Олійник, який особисто знав Діда Петра, сказав: «Він — великий захисник України, великий цілитель з доброю душею. Було б правильним, якби книга про нього дійшла до кожної української родини. Його справа того варта».
P.S. Серед головних подій «Дивинських зустрічей» — презентація книги «Святий Петро із Дивина» та прем’єра пісні «Останній воїн» (сл. Б. Олійника).
Україна в боргу перед Утвенком
Безплідні в нього ставали плідними, хворі на виразку шлунку, які ще в 70-х роках минулого століття чекали смерті, — живуть донині, «сердечники» давно не приймають різні пігулки та краплі. А ще він зовсім безболісно управляв диски на хребтах. Одному бідоласі витяг зі спини тисячі осколків іржавого троса: безконтактно водив долонею понад тілом і ті осколки прилипали до долоні, мов до магніта. Хірурги ж були безсилі…
Нагадаю, що Петро Дементійович за свої унікальні сеанси зцілення ні з кого не брав ні копійки. Був у нього старенький «Запорожець». У хаті — як у звичайних дивинців: без розкошів, зручності — надворі. Костюм — один на двадцять років. І за все життя він не бачив ні морів, ні курортів, усе — хворі та й хворі. Пенсію мав у 30 разів меншу, аніж теперішні народні депутати. А бували в нього і голови Верховної Ради, і генеральні прокурори, і навіть маршал авіації СРСР Є.Савицький, батько двічі Героя Радянського Союзу льотчика-космонавта С. Савицької.
Для себе ніколи нічого ні від кого не просив. А вони й «не помічали» його побутових проблем.
Проте, нині постає питання честі. Якщо Петро Дементійович безкорисно поставив на ноги тисячі й тисячі зневірених і приречених, і вони вернулися на свою роботу, примножуючи валовий національний продукт, то хіба держава не повинна віддати належну шану цій видатній особистості ХХ століття?
Восьмий рік я оббиваю пороги малих і великих кабінетів, а на всі прохання щодо створення у с. Дивин меморіального музею-садиби Діда Петра, випуску літератури про нього отримую стандартні відписки. Прикро. У Болгарії, де практикувала їхня знаменита Ванга, давно є її музей, науково-дослідний інститут, випущено понад 40 назв книг про її феномен, знято зо два десятки фільмів, споруджено в її рідному селі храм…
Отож ми розпочинаємо народний фестиваль «Дивинські зустрічі» та закликаємо всіх небайдужих відгукнутися і приїхати для участі в ньому. Дивин — одне з священних місць України. Таким воно стало завдяки Петрові Дементійовичу Утвенку. Треба їхати до його оселі, адже там кожен зможе підсилити своє біополе від невичерпного джерела світла і доброти великого цілителя.