Альбертові Ейнштейну приписують вислів: «Нові проблеми не можна розв’язати на тому самому рівні мислення, який був до моменту їхньої появи». Нові часи потребують принципово інших підходів та рішень у контексті світових трендів. Про науковий потенціал Рівненщини говоримо з директором департаменту освіти і науки ОДА Петром КОРЖЕВСЬКИМ.
— У третю суботу травня в Україні відзначають День науки. На ваш погляд, що відбувається у цій галузі?
— Хочу дожити до того часу, коли українську науку ставитимуть за приклад. Щоб наукові досягнення були рушієм суспільних змін, появи винаходів, нових ідей, мали прикладний характер, переростали у виробництво, масштабувалися в інших країнах. Нині наука, як на мене, переважно академічна, а не прикладна. Звісно, є люди, які мають достатню кількість знань, умінь та навіть власні винаходи. Але часто ці винаходи так і живуть на папері, не стають маркерами, на які варто заточувати економіку країни.
— На Рівненщині функціонує Мала академія наук, де й починається шлях у науку.
— Науку, як і будь-що, необхідно плекати. І наша МАН — маркерний заклад, який міг би в майбутньому створити наукові школи. Тоді кожен науковець пишався б тим, що він її виходець. І нам уже вдалося виплекати юних науковців, винаходи впровадили у виробництво. Їхня тематика різноманітна: пожежна безпека, переробка органічних відходів, хімічні технології, енергозбереження, агрономія, використання електромагнітних технологій, військова та авіаційна техніка, медицина.
Загалом можемо говорити про 67 патентів. Серед них станція біохімічного очищення стічної води, саперний аерокоптер для ліквідації розтяжок піхотних мін та їх знешкодження, пристрій для біологічного очищення водойми та інші. Пригадую дуже актуальний проєкт учня про переробку листя. Згодом його автор став студентом американського вишу. Проте часто буває, що дізнаємося про українця як про американського науковця. Приміром, про свого однокурсника в енциклопедії прочитав саме як про американського вченого. А я сидів з ним за однією партою. Натомість хотілося б, щоб там було написано про українського вченого, який навчався у Київському університеті, а науковий шлях розпочав у Малій академії наук. Сподіваюся, незабаром так і буде.
Науковцям цікаво працювати з молоддю: спільні проєкти, їхні презентації та захист, уміння просунути та продати свою розробку. Наука дороговартісна. І якщо її розробки не масштабуються, ми просто фундаменталізуємо певні процеси, не підживлюємо економіку.
Щоб отримати згодом економічний ефект, треба інвестувати в науку. Наприклад, у Національному інституті мікробіології оперативно створили швидкі тести для діагностики коронавірусу. Тобто науковці відповідного рівня є, але інвестицій для їхньої належної роботи поки що бракує.
— Чи можна додати наукової інноватики в роботу навчально-практичних центрів, які діють на Рівненщині на базі закладів професійної освіти?
— Так, усі 30 навчально-практичних центрів, які ми створили за підтримки держави, — експериментальні майданчики для розвитку науки. Тут можна проводити досліди, переконуватися у життєздатності окремих ідей, бо для кожного наступного відкриття треба більше знань та практики, апробації нових технологій.
Науковцям варто звернути на це увагу: навіщо створювати нові лабораторії, маючи такі надсучасні інноваційні майданчики? Науку треба наближати до закладів професійної освіти, які готують кваліфікованих працівників для реального сектору економіки. Кластерні моделі, за якими розвивається область, дають змогу підготувати кваліфіковані кадри для того чи іншого бізнесу. Хотілося б, щоб навчально-практичні центри стали точками зростання і для працівників, і для самих науковців.
— А як бути з гуманітарними дослідженнями?
— Зізнаюся, що перевагу надаю виробництву та прикладним технологіям. Але без розуміння філософії, прихованих сенсів тих чи інших процесів, їхньої ролі, значення, потенціалу не обійдемося. Тут важливо правильно й чітко описати, так би мовити, подати науковий продукт. А ще це про цінності, орієнтири особистісні та суспільні. Усі наукові галузі мають синергетично підсилювати одна одну, формуючи загальний потенціал країни.
— Нині цілком справедливо особливу роль відводять історичній науці.
— Ніщо не спинить ідею, час якої настав. Нарешті ми зрозуміли, що нам потрібна власна історія, її ґрунтовне та досконале вивчення. Якої лише історії ми не вивчали! Стародавнього Риму, Греції, але достеменно не знаємо власної. А почасти й героїв, які поруч.
Війна стала каталізатором інтересу до свого коріння. Ми зобов’язані відтворити нашу історію без викривлень та фальшувань. І нехай це роблять науковці, які цінують точні факти, без упереджених міркувань та оцінок. Такий запит активно формує суспільство. Ці знання треба передавати наступним поколінням, берегти. Тобто розуміти власну історичну місію, бо людське життя надзвичайно коротке.
— У кожного часу свої герої. Приміром, професор Ужгородського національного університету Федір Шандор читає лекції з туризмознавства з окопів. Можливо, є такі поки що не відомі герої й у науковому співтоваристві Рівненщини?
— Чимало рівненських науковців захищають країну. Нині у складі Збройних сил та Територіальної оборони ЗСУ понад 60 науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти області. Чи не найбільше — з Національного університету водного господарства та природокористування (34 особи), дев’ятеро представників Національного університету «Острозька академія», п’ятеро — Рівненського державного гуманітарного університету, четверо — Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, семеро — Рівненської медичної академії, двоє — Дубенської філії університету «Україна». Вони руйнують стереотип, що людина науки замкнена в бібліотечних чи архівних залах і не має адекватного відчуття реальності. Ще й як має!
— Які перспективи наукового та науково-практичного потенціалу Рівненщини?
— Мрію, що найближчим часом на Рівненщині запрацює технопарк. Для мене це основа та мотиваційний центр для наукових досліджень, поєднання потенціалу дослідників з різних куточків країни, активна співпраця між різними установами й закладами. Важливо в одному місці вивчати, досліджувати те, що пов’язано з конкретною темою, галуззю. Наприклад, усе, що стосується водного господарства, води, альтернативних джерел енергії чи інших напрямів. Для створення наукових шкіл, центрів не треба їхати в інші країни, слід уміти створювати додану вартість у себе вдома.
Сподіваюся, що через десять років наука в Україні відіграватиме вагомішу роль. А необхідні інвестиції привезуть українці, які свого часу поїхали шукати кращої долі. Адже ми тяжіємо до рідної землі, нам хочеться повноцінно жити, отже творити, досягати, виробляти тут.
У нас достатньо молоді, яка, приміром, галузь ІТ розуміє до монокристалів, тому в Україні може і має бути свій Массачусетс.
Вікторія НАЗАРУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Петро КОРЖЕВСЬКИЙ. Народився 1 березня 1966 року. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Математика» та Львівський регіональний інститут держуправління при Президентові України за спеціальністю «Регіональне управління».
Трудовий шлях починав учителем математики СШ №22 в Рівному. Директор школи, заступник начальника управління освіти і науки ОДА, заступник міністра освіти і науки України. Із вересня 2020-го очолює управління, згодом департамент освіти і науки Рівненської ОДА.