Він народився і ріс у тих місцях, що й Тарас Шевченко. Каже, що є місточок між його родиною та Шевченковою. Але присвятив свою наукову, творчу й адміністративну роботу іншому великому українцеві — Іванові Франку. Ідеться про Богдана Тихолоза, директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Оселю славетного письменника пан Богдан перетворює на дім науки, муз, діалогу, родини, «робить Франкову геніальність зрозумілішою».
На посаду керівника Дому Франка він прийшов шість років тому як переможець відповідного конкурсу, на якому мав ще двох конкурентів. Діяльність розпочав із того, що взяв на роботу… кота, почав лікування груші, яку посадив сам письменник, розробив концепцію меморіального простору. У Міжнародний день музеїв вирішили перегорнути деякі сторінки особистого життя й діяльності на посаді очільника Дому Франка Богдана ТИХОЛОЗА і запросити його до розмови.
— Пане Богдане, ви, народжений у Шевченковому краї, чому вирішили зайнятися саме франкознавством?
— Справді, обидві гілки моєї родини походять із Черкащини. Мамина лінія пов’язана саме з тими місцями, де народився і зростав Тарас Шевченко. Адже мамине рідне село Козацьке поряд з Моринцями, Керелівкою. А одна з моїх прабабусь мала сімейний зв’язок із дружиною Фотія Красицького, тож можна сказати, що є місточок між нашою родиною та Шевченковою.
Мої батьки — філологи. Це теж у певному сенсі вплинуло на зацікавлення літературою, українською культурою. Хоч правду кажучи, у школі захоплювався біологією, особливо мене цікавила теорія еволюції. Випадково одного разу натрапив на працю Івана Франка «Мислі о еволюції в історії людськости». Був дуже вражений рівнем Франкового філософського мислення й водночас простотою викладу і загалом тим, що він про це писав, бо я знав його як поета, прозаїка, драматурга, автора казок. Іван Франко мене зачарував, притягнув до себе, як тепер з’ясувалося, на все моє свідоме життя передусім філософськими працями. Я написав роботу в Малій академії наук «Проблема розвою у світорозумінні Івана Франка». Коли з нею їздив на конкурси, то мене запросили на навчання до Франкового університету. Повернувся додому й батькам заявив, що їду навчатися до Львова та писати наукові роботи про Івана Франка.
Я був переможцем біологічних олімпіад і мав пільги під час вступу, й навіть тривалий час в інтернеті гуляло повідомлення про Богдана Тихолоза, здібного хлопчика з Черкащини, якого зарахували поза конкурсом на біологічний факультет Київського університету. Але я обрав Львів, і сюди, можна сказати, мене привів Іван Франко, й про це нітрохи не шкодую.
— На посаді директора музею ви поставили перед собою завдання розповідати про живого Франка живою мовою для живих людей. І навіть із дружиною Наталією втілюєте авторський науково-просвітницький інтернет-проєкт «Франко наживо». Аудиторія?
— Цей проєкт розпочато 2016 року. Він розповідає про Івана Франка, його родину та сучасників. І дотримується двох засад: науковості, тобто всі матеріали ґрунтуються на документах, дослідженнях; і доступності. Хотіли, щоб франкознавство перестало бути справою самих лише франкознавців і пішло в люди.
Коли ми створювали проєкт, не думали, що він триватиме так довго, і не були певними, наскільки багато буде охочих читати цей доробок. Нині блог має майже пів мільйона переглядів і понад 250 тисяч користувачів. Статті, які виходять тут, одразу ж отримують кілька тисяч переглядів, що для нішевих публікацій досить добре. Публікуємо не лише власні, а й статті відомих франкознавців.
Потім цей проєкт почав діяти вже й у форматах нашої музейної діяльності та доповнювати офіційний сайт закладу й вебсторінку «Франко наживо». Нам вдалося зрушити в суспільній свідомості певні стереотипи про Івана Франка, які були дуже живучими ще з радянського часу. Тобто постать видатного українця сприймали як статичну, нудну, борця-революціонера, Великого Каменяра, в ній було дуже мало живих деталей. І тому зробити Франка ближчим і доступнішим, не знижуючи наукової планки, для нас було дуже важливо.
Цей інтернет-проєкт неперервно існує із 2016 року. Був потім однойменний проєкт «Франко наживо» як музейний. Завдяки цьому ми запровадили театралізовані екскурсії в Домі Франка, акустичні ефекти, видали нові путівники музеєм для дітей та дорослих.
— У лютому 2019-го музей узявся облаштовувати пересувну виставку «Франко від «А» до «Я» українськими містами, возили її до Будапешта, Відня, Загреба та Любляни. Що нового хотіли розказати про Івана Франка?
— Усе почалося із книжки. Спочатку 2016 року я разом із дружиною Наталею і творчою майстернею «Аґрафка» зробив для Видавництва Старого Лева книжку «Франко від «А» до «Я». Вона стала інтелектуальним бестселером. Її визнали найкращою в жанрі нон-фікшн для дітей та сімейного читання, вона здобула багато різних нагород і премій на книжкових виставках як цілісне видання і зокрема за прекрасний дизайн.
Потім у нас виник задум перетворити книжку на виставку: підготували велику збірно-розбірну виставку-лабіринт, її можна було монтувати просто неба. За підтримки Українського культурного фонду створили її як мандрівний проєкт. Провели такі екскурсії у столицях окремих європейських країн, які були пов’язані в певний спосіб з біографією Івана Франка, його науковими зацікавленнями. Потім виставку-лабіринт показали в Одесі, Тернополі, Дрогобичі, Трускавці, мали везти її до Мадрида, Афін, Києва, Харкова. Але завадила пандемія коронавірусу, згодом почалася повномасштабна війна.
Нині ця експозиція діє на території Дому Франка. Це була спроба привернути увагу до постаті Івана Франка тих людей, які навіть ніколи не чули про нього. Сам цей артоб’єкт атракційний і цікавий. Коли ми його монтували на площах міст, люди цікавилися, підходили й отримували інформаційні буклети, брошури, слухали наші розповіді. Майже 10 тисяч осіб ми провели через цей лабіринт лише в містах Європи, отримали величезні позитивні емоції, гарні відгуки. Це була спроба розповісти широкому загалу про Івана Франка від «А» до «Я», про якісь, можливо, елементарні факти. Виставка була англомовна, до неї видрукували каталоги німецькою й англійською та інформаційні буклети мовами тих країн, у яких її представляли. Це була успішна спроба, коли музей виходить за свої стіни й має певну суспільну місію в Україні й за кордоном.
— Ви автор ідей, концепцій, куратор і керівник різних культурно-мистецьких і передусім музейних проєктів. Варто назвати «Франкомандри+», «Franko Laboratorium», «Franko. Re:volution». Наскільки важливий такий напрям музею?
— Проєктний напрям діяльності музею має особливе значення. Адже дає змогу, по-перше, конкретизувати певні ідеї, сформулювати, наскільки вони актуальні й важливі для суспільства, по-друге, здобути необхідні ресурси для втілення цих ідей, згуртувати команду й, по-третє, досягти конкретних результатів. Усі ці ініціативи мають певну фінансову підтримку від різних фондів, організацій, Львівської міської та обласної рад, приватних спонсорів, інших жертводавців. Скажімо, у «Франкомандрах+» розробили практичні туристські маршрути і путівники «Шляхами Івана Франка в Україні та за кордоном». Готували його у партнерстві з турфірмами. До слова, Франко був одним із засновників організованого туризму на Галичині та в Україні загалом, бо почав не лише сам мандрувати лісами, горами, містами й селами рідного краю та Європи, а й водити, возити за собою інших людей. Зокрема, він був організатором студентських мандрівок.
Проєкт «Franko. Re:volution» — надзвичайно цікаве музично-поетичне театральне дійство, яке відбувалося на сценах Львівської національної опери та Київського національного театру оперети «Легенда про вічне життя». У межах цієї ініціативи 2021 року світ побачило одне з моїх видань «Доктор Ф. Маленька книжка про великого Франка». Свого часу я прочитав такий цикл лекцій у центрі Андрея Шептицького Українського католицького університету у Львові та обіцяв своїм слухачам, що зроблю із цього книжку, й слова дотримав.
Ми вже організували три цикли виставок сучасного мистецтва «Franko Laboratorium» разом із Львівською національною академією мистецтв. Торік у жовтні за підтримки Посольства України в Хорватії відкрили в містечку Ловран на узбережжі Адріатичного моря, в якому 1909 року лікувався Іван Франко, пам’ятний знак «Поет і птах». Відкривали її голови парламентів України та Хорватії. Це не пам’ятник Франкові у звичному форматі — погруддя чи повноростової фігури, а алегорія поета, змученого, втомленого життям, який приїхав сюди шукати натхнення і птаха своєї мрії, натхнення та оздоровлення.
— Дім Франка удостоївся на одному з найпрестижніших європейських музейних конкурсів премії Ћiva Award.
— У січні 2022 року делегація нашого музею у столиці Сербії Бєлграді отримала європейську музейну нагороду iva Award. Її присуджують авторитетна музейна організація Форум слов’янських культур та Європейська музейна асоціація. Дім Франка першим серед українських музеїв здобув цю престижну нагороду в номінації «За лідерство». Тішимося, що це була форма визнання нашої діяльності.
Попри всі складнощі життя в музеї нині вирує. Серед іншого проводимо велику науково-видавничу діяльність. Це непросто, особливо коли гримить війна. Видаємо серію «Бібліотека Дому Франка», в якій за останніх п’ять років світ побачили 15 книжок, серед них путівники музеєм і туристськими маршрутами, друкована продукція для дітей, наукові монографії про Івана, Петра, Андрія Франків, їхню родину. Видаємо «Науковий вісник Національного музею Івана Франка». Ця ділянка нашої роботи, може, менш видима, але дуже поважна, бо створює підмурівок, на якому можна втілити найрізноманітніші проєкти.
— Нещодавно з’явилася ваша нова книжка «Франко як текст. Досліди і досвіди». Про що йдеться?
— Це майже 1000 сторінок мого франкознавчого доробку за останні 25 років.
Структуроване видання, яке має дві головні частини: досліди — франкознавчої студії, а досвіди — інтерв’ю, дискусії, рецензії, зокрема майже 40 інтерв’ю, які я давав українським і закордонним ЗМІ про діяльність Івана Франка та нашого музею. Це теж важливо, бо живий диспут, діалог пояснює суспільству, навіщо Франко та музей нам нині.
Основна частина — франкознавчі праці, які характеризують життєпис Івана Франка, філософські та національні засади його світогляду, особливості психології творчості, міфопоетики аж до таких деталей та цікавинок, як поетика запахів у творчості І. Франка, його ставлення до Святвечора й Різдва, правильне наголошення прізвища ФранкО чи ФрАнко. Одразу ж скажу, що ФранкО. Хоч у селі його наголошували ФрАнко, він обрав ФранкО, відмежовуючись від польської та німецької традицій, щоб продемонструвати власну ідентичність навіть.
Є відомості про Франка як композитора, який написав мелодію до одного зі своїх віршів. Її тепер, до слова, розвинув на наше прохання в межах проєкту «Franko. Re:volution» композитор Золтан Алмаші.
Цікаві факти про Франка-мандрівника, улюблене вино письменника, яку кличку мав його пес (Буркут). У певному сенсі ця книжка — персональна енциклопедія мого франкознавства, яка намагається від деталей, частковостей перейти до цілісного усвідомлення значущості постаті Івана Франка для української, світової культури. Це цеглина до споруди інтегрального франкознавства.
— Як популяризуєте творчість Івана Франка за кордоном? Які, на ваш погляд, нині відкрилися можливості, щоб Європа, світ більше дізнавалися про українську літературу та культуру?
— Ми мислили музей як інструмент культурної дипломатії ще задовго до повномасштабного нападу рашистської навали. Їздили, запозичували досвід у діяльності різних світових музеїв, пропонували свій. Розказували про Івана Франка на розмаїтих заходах. Адже він у нашій інтелектуальній історії показав власним прикладом, що бути українцем та європейцем — це не протилежності, а одне й те саме. Дуже важливо розповідати саме тепер про Івана Франка, українську культуру загалом на доброму професійному рівні, щоб Україна асоціювалася із цвітом європейської цивілізації.
Нині протистоїмо навалі московського варварства, тож повинні демонструвати, що нам не потрібно чужих пушкіних, достоєвських тоді, коли маємо постаті такого масштабу, як Іван Франко. Вони досі, на жаль, не настільки відомі у світі, оскільки бракувало активної популяризації української культури. Саме цим ми й займаємося.
ДОСЬЄ «УК»
Богдан ТИХОЛОЗ. Народився 6 жовтня 1978 року в с. Тальянки Черкаської області. 2000-го закінчив філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, а 2003-го — аспірантуру при кафедрі української літератури ім. академіка М.С. Возняка. 2003 року захистив кандидатську дисертацію «Філософська лірика Івана Франка: діалектика поетичної рефлексії». Із 2003-го до 2017 року працював у Львівському національному університеті на різних посадах — від аспіранта до заступника декана факультету журналістики. У березні 2017-го став переможцем відкритого конкурсу на посаду директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Кандидат філологічних наук. Літературознавець, франкознавець. Лицар ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Лавреат численних літературних премій, у галузі інформаційної діяльності, музейної справи.
Почесний громадянин м. Винники Львівської міської громади.
Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»