Долучення до освіти якнайширшого кола осіб. Здобуття необхідних знань у будь-який зручний час. Можливість навчатися віддалено від навчального закладу за бажанням чи вимушено, зокрема через хворобу або неможливість переїхати в інше місто. Усе це серед характеристик дистанційної освіти. Але в сучасних українських реаліях теза навчатися віддалено через хворобу або неможливість переїхати набула нового змісту. Адже на тілі нашої держави, на жаль, з 2014 року з’явилися тимчасово окуповані території, де українцям обмежено доступ до української освіти. А потім вніс корективи у здобуття знань COVID-19, який на початку цього року раптово перетворив дистанційне навчання на неминучість.

Ніхто не може сказати, коли коронавірус відступить, бо він лютує в усьому світі. Немає досі й такого бажаного миру на Донбасі. А ось перевірені кроки щодо ефективної організації дистанційного навчання школярів є. Приклад — опорна школа №13 міста Слов’янська на Донеччині.

Проблема в техніці чи в людях?

На це запитання директор школи Анатолій Погорєлов відповідає: «Проблема дистанційного навчання і в техніці, а більшою мірою — в людях».

Він розповідає, що робота з дистанційною освітою в загальноосвітніх школах розпочалася з 2016 року. Спричинено це було тим, що учні з тимчасово окупованих територій потребували української освіти. У Донецькій області було визначено п’ять шкіл з надання дистанційної освіти школярам із зони окупації.

«З 2016 року приблизно третина наших учнів навчається дистанційно. Складаючи зовнішнє незалежне оцінювання, уже котрий рік поспіль вони показують не гірші, а останній рік навіть кращі результати, ніж ті, хто вчиться очно. Бо дистанційна освіта в нашій школі якісна й доступна», — підкреслює директор.

Анатолій Погорєлов детально зупинився на проблемах, які довелося розв’язувати у школі, аби досягти якісного дистанційного навчання.

«Першою проблемою стало сприйняття такого навчання різними керівниками різних рівнів як чогось тимчасового. Мабуть, це походить з 2012 року зі старого положення про дистанційне навчання, згідно з яким його організовують на час стихійних лих, епідемій, інших ситуацій, за яких неможливо організувати очну форму. Досі є колеги, які вважають таке навчання тимчасовим, що не дає змоги в різних закладах розвивати різні форми, немає відповідного стратегічного мислення та підходу», — каже він.

З огляду на реалії сьогодення Анатолій Погорєлов переконаний, що дистанційне навчання треба впроваджувати серйозно й надовго.

«Навіть за умови закінчення пандемії і якщо в школах немає дітей з тимчасово окупованих територій, нині найбільш відомий тренд в освіті — організація змішаного навчання. Воно передбачає, що частина навчального навантаження відбувається дистанційними засобами. Є велика потреба в індивідуалізації навчання. Отже, сприймати дистанційне навчання як щось тимчасове не можна. І керівникам треба сприяти наданню на це коштів, засобів», — зауважує він.

Учителі сіли за парти

Директор школи радий, що у Слов’янську, не найбільш економічно розвиненому місті в регіоні, інтернет є в усіх мікрорайонах і всіх школах.

«Звісно, є сім’ї, які не мають змоги купити комп’ютери, але йдеться про одиниці. Часто в багатодітній родині один комп’ютер, і кожна дитина не може вийти вчасно на онлайн-заняття. Тому ми говорили з батьками про придбання для дитини простого, але особистого пристрою. Учителі записують онлайн-зустрічі і розміщують на визначеній платформі, аби дитина могла у зручний час переглянути, що було на онлайн-занятті. У крайньому разі учень вчиться за підручником і складає підсумкове оцінювання в школі», — розказує Анатолій Погорєлов.

Наступна проблема — недостатній рівень знань і навичок у роботі з комп’ютером у вчителів і учнів початкових класів.

«Молоді вчителі, як правило, краще володіють технікою, для решти організовували курси для перепідготовки, і вони здебільшого оволоділи необхідними знаннями. Ще додатково розробляли тренінги для вчителів у межах школи, наприклад щодо роботи в онлайн-режимі з камерою — як показати презентацію. Тобто все це доводили до автоматизму. Тепер у школі немає вчителя, який не може користуватися мінімальним набором, необхідним для проведення дистанційних занять.

Вважають, що учні із п’ятого класу вже здатні працювати на освітніх платформах. У початковій школі ми орієнтуємо батьків на допомогу в засвоєнні навичок роботи з комп’ютером. Але не йдеться про те, щоб батьки замість дітей виконували завдання. Акцент у початковій школі ми змістили на синхронне навчання разом з учителем. Також практикуємо запис онлайн-зустрічей, посилання розміщуємо на тій платформі, якою користуємося для початкової школи, — Google Classroom. Практикуємо інтерактивні вправи, щоб учні в ігровій формі засвоювали матеріал», — зазначає директор.

Уміння домовлятися

Анатолій Погорєлов розказує, що у школі, якою керує, заборонено практику, коли вчителі у різноманітних месенджерах розміщують посилання на те, що необхідно прочитати чи зробити, а потім сфотографувати роботу і надіслати.

«У нас визначено ресурси, якими можна користуватися. Для початкової школи — Google Classroom, а середньої та старшої — Moodle. Для синхронних занять для всіх класів використовуємо Google Meet із записом зустрічей із подальшим розміщенням їх на платформах для початкової та старшої шкіл. Також є багато інших корисних сайтів, наприклад, «На урок». Учитель може їх використовувати, але виключно через посилання на визначених платформах, щоб учень знав конкретно, куди заходити і що робити», — каже він.

І додає, що ще на початку пандемії на зібранні вчителів домовилися, в якому обсязі, який навчальний контент подавати, яким має бути співвідношення асинхронного й синхронного режиму навчання.

«Ми саме домовлялися, а не примушували, щоб учителі не витрачали більше часу, ніж зазвичай. Учителі не перевантажені. Однак кожен має дотримуватися домовленостей. Весь використаний учителем час можемо проконтролювати і не допускаємо ні перевантажень, ані ситуацій, коли вчителі не вичитують програму. Має бути золота середина. А ще долучаємо батьків — просимо повідомляти про факти саботування вчителем роботи. Не менш важлива академічна доброчесність дитини. Якщо помічаємо, що учень, який не дуже добре вчився, занадто швидко виконує завдання, ігноруючи тренувальні вправи, а оцінка висока, тоді підсумкове оцінювання проводять у школі, а не онлайн. Використовуємо такі інструменти: обмеження спроб для виконання завдань, обмеження часу на це, проводимо роз’яснювальну роботу з батьками про академічну доброчесність», — уточнює Анатолій Погорєлов.

Директор звертає увагу ще на одне: специфіку деяких предметів, зокрема необхідність роботи в хімічній чи фізичній лабораторіях. У цьому разі школа використовує платформу MozaWeb, де є змога переглядати у 3-форматі експерименти. Учителі записують досліди з хімії та фізики і розміщують їх на основній платформі.

Рецепт радості

За даними Міністерства освіти і науки, нині в Україні 233 школи (плюс майже 50 закладів порівняно з минулим навчальним роком) надають дистанційну освіту. Серед них 185 закладів комунальної форми власності, 48 — приватної, 19 з яких навчають дітей лише за дистанційною формою. В українських школах навчається 5394 учні з тимчасово окупованих територій.

Начальник головного управління шкільної освіти МОН Юрій Кононенко нагадує, що перші експерименти з дистанційного навчання в наших школах розпочалися 2002 року, 2004-го з’явилося перше положення про таке навчання, яке вдосконалювали 2013-го, 2015-го, а у вересні цього року МОН наказом затвердило нове положення. Ще в одному наказі щодо питань організації такого навчання МОН враховано досвід, накопичений щодо навчання дітей з тимчасово окупованих територій та навчання в умовах пандемії. МОН і надалі планує працювати над розвитком дистанційного навчання, робити все залежне від нього, особливо в частині нормативного забезпечення. Серед порад, які дають міністерству експерти, розроблення загальнонаціональної платформи для онлайн-навчання.