ГОРАМ НЕ ПІДВЛАДНІ
У закарпатському гірському селі будують школу і все ще чекають на якісні дороги задля зростання кількості туристів
Василь ЧУМАЛЬ
для «Урядового кур’єра»
Торік навесні «Урядовий кур’єр» друкував матеріал про жителів високогірного села Лопухів, що у Тячівському районі на Закарпатті (8 квітня 2011 року). Складні природно-кліматичні умови змушували говорити, що горяни живуть не завдяки, а всупереч усьому. Нещодавно журналіст «УК» знову побував тут, аби дізнатися, що змінилося за рік.
«Дорожня» проблема залишається
— За рік настрій людей поліпшився, — зустрів журналіста сільський голова Лопухова Михайло Фіцай. — Знайшли гроші на проектно-кошторисну документацію і почнемо споруджувати нову школу, адже в аварійній будівлі 600 учнів навчаються вже двадцять п’ять років. До кінця літа в дитячому садочку «Ромашка» відкриють ще одну групу для дошкільнят. У навчально-виховному комбінаті присілку Яблониця зведуть нове приміщення їдальні.
Власна футбольна команда «Брустури» вперше грає у чемпіонаті району, для неї облаштовують футбольне поле. Райдержадміністрація замовила виготовлення пам’ятника Героєві Соціалістичної Праці Іванові Чусі до його 90-річчя.
Ці факти — на шальці «добре». Щойно ж заговорили про дороги, як шалька «погано» потягла терези в інший бік: стан шляхів ні на йоту не поліпшився. З райцентру до Лопухова — 70 кілометрів. Їх можна здолати автобусом за півтори години, але… подорож майже вдвічі триваліша. На під’їзді до Лопухова — майже повна руїна. У кількох місцях Брустурянка підмиває берег: за рік, що минув, чималий шмат грунту через відсутність захисної дамби обвалився в річку.
— Усі 28 кілометрів комунальних автодоріг грунтові, та жодна з них не відповідає стандартам, — розповідав Михайло Михайлович. — Гравійне покриття не поновлювали кілька років. Там, де це було зроблено раніше, лісовози повністю зруйнували дороги. Потрібно прокласти хоча б 3,5 кілометра асфальту, щоб село з’єднати із сусідньою Усть-Чорною. Цей відрізок дороги загального користування як недобудований об’єкт перебуває в полі зору служби автомобільних доріг і райдержадміністрації.
В одному з мотелів поблизу Лопухова зустрів гостей, що приїхали з Німеччини. Дехто з них — колишні емігранти з України, навідуються до карпатських сіл, у яких провели дитинство. Їхні друзі, знайомі теж не проти ознайомитися з «диким» куточком Карпат. Їхня спільна думка: «дикість» ніяк не шкодить туристичній привабливості регіону. Ось тільки б дороги збудувати кращі… Ті, що є, влаштують хіба що екстремалів.
А ось і обнадійливі сигнали: депутати райради обіцяють виділити цільовим призначенням на облаштування доріг 59 тис. грн, обласної — субвенцію в сумі 170 тис. грн. Це — на особистому контролі голови Тячівської райдержадміністрації, депутата обласної ради Михайла Шелевера. «Комунальні дороги, — сказав пізніше Михайло Іванович, — поки що добряче псують імідж цього села, але ми їх облаштуємо».
До робіт у «Брустурянському» призвичаюють і молодь. Фото автора
Тільки дозрілий ліс має ціну
За рік, що минув, площа угідь, закріплених за державним лісомисливським господарством «Брустурянське», зросла за рахунок одного з ліквідованих лісгоспів майже на третину і тепер сягає 38,7 тис. га. Це господарство найбільше в області.
— Зарплата наших лісорубів доходить до 8 тисяч грн на місяць, — розповідає директор лісгоспу Валерій Мурга. — Проте ми не лише рубаємо, а й не меншими темпами відновлюємо ліс. Маємо шість постійних і десять тимчасових розсадників, у яких вирощуємо понад 4,5 млн саджанців різних порід. У далеких кварталах найбільше зрілого лісу, а дороги до них чи не придатні для проїзду, чи й зовсім їх нема. Якщо вчасно не вивезти ліс, то він не відповідатиме стандартам ділової деревини — втратить цінність. Цього допускати не можна.
Торік лісгосп проклав 1,9 кілометра доріг у Кедринському лісництві, ще 2,5 — у Турбатському, на нинішній заплановано ще 5 кілометрів. Починаючи від 2007-го, загалом облаштовано 29 кілометрів лісових доріг, їхня загальна довжина сягнула 78,4 кілометра.
Дітям можна довірити саджанці
Дороги були б не такими занапащеними, якби не такі зажерливі власники місцевих заготівельних підприємств, що їх тут півтора десятка. Замість дозволених 16 кубометрів кладуть на лісовози по 25 і більше кубів кругляку. Надмірної ваги вантажівок дороги не витримують — «пливуть»…
Про трелювальну установку — основний транспорт, яким доставляють деревину з лісосік на дороги — лісгоспівці лише мріють. За кордоном ці пристрої широко використовують, у нас — замінюють тракторами. Важкі гусениці й поверхню землі та дороги руйнують, і лісовий приріст пошкоджують. «Діряві» двигуни гірські струмки мастилами забруднюють. Трактори ж, які нині працюють у лісі, вже двічі свій вік відслужили, їхню працездатність підтримують з останніх сил. Через 2—3 роки вони перетворяться на мертве залізо, тож лісозаготівлям загрожує колапс. Придбати установку за 2,5 млн грн можна, наприклад, узявши пільгові кредити. Але без сприяння держави в цій справі не обійтися.
Багатодітних родин побільшало
У сільраді на видноті — кілька великих стендів із фотографіями молодих пар. Кожна, одружуючись, дарує світлину на згадку.
— Для зведення житлового будинку для молодят діляться своїми земельними ділянками їхні батьки, але більш як 0,07 га не виходить, — каже землевпорядник Василь Немеш.
— Як за рік змінилася демографічна ситуація? — запитуємо секретаря сільради Магдалину Косюк.
— Народжуваність більш ніж удвічі переважає смертність: у 2011-му на світ з’явилося 77 дітей, 36 осіб померло. Кількість багатодітних сімей за 5 місяців цього року зросла від 231 до 243, — відповіла Магдалина Антонівна.
На звання матерів-героїнь претендують 87 жінок. Поки що його присвоєно лише п’ятьом, хоч документи оформлено на кілька десятків. Решта чекають, коли їхнє «геройство» визнають.
…Разом із дев’ятирічним Михайлом піднімаємося на гору до його будинку. В авосьці за плечима — чотири буханці. «Чи не замало на всю родину?» — запитую. «Ні», — коротко відповідає хлопчак. Він — один із 13 дітей Надії та Дмитра Шобеїв. Дві доньки заміжні й живуть окремо, решта дітей — із батьками. Три роки тому благодійний фонд Ріната Ахметова виділив 250 тис. грн для придбання цій сім’ї окремого будинку. Та залишилися жити у старому, а новий у селі Вільхівці чекає на старшого сина.
На почесному місці в хаті — телевізор, під’єднаний до сателітної антени. На відміну від низовини, в горах кабельного телебачення немає. Батько Дмитро працює в лісі, мати Надія доглядає саджанці в лісгоспі. Дорослі, коли зайняті роботою, отримують на двох приблизно 3 тис. грн зарплати; ще 3200 грн родина одержує як допомогу на дітей. По молоко, сир піднімаються у визначені дні на полонину, де пасуться разом із сільською худобою їхні корова й телиця.
На подвір’ї побачив клітку з кролями. «Чому лише двоє, не більше?» — цікавлюся. «Ще не розплодилися», — відповів глава сім’ї. Маючи вдосталь трави, можна вирощувати не одну дюжину, ось і буде дієтичне м’ясо для багатодітної родини.
Коли міні-ГЕС вигідна
— Останні два роки підприємці атакують нас заявами про надання дозволів на малі гідроелектростанції, — розповідає лідер громади Михайло Фіцай. — Та ми відкидаємо ті проекти, які планують загнати Брустурянку в трубу. Про туристичну привабливість села, про рибу в річці тоді можна забути. Тричі «трубні» міні-ГЕС ставили на розгляд місцевих депутатів — і тричі проекти не підтримували.
Однак одну заявку на спорудження міні-ГЕС задовольнили. Підприємець запланував звести майбутню станцію на місці попередньої, яка діяла наприкінці 50-х років минулого століття. Викупив землю обвідного 600-метрового каналу, яким вода колись доставлятиметься до місця її повторного впадіння в Брустурянку. Станція з 8-метровим перепадом води окупить витрати за найближчі два-три роки. Її власник виділятиме десяту частину зароблених коштів на соціальні потреби села.
«Відмолюємо гріхи — свої й чужі»
На території Лопухівської сільської ради три православні монастирі. За останній рік у жіночому монастирі в ім’я Святого Серафима добудували трапезну. Бані монастирської церкви вкрили золотавою бляхою, що яскраво сяє на тлі зелених верховіть. Разом із ігуменею тут семеро черниць. «Для нашого монастиря вже призначено окремого духівника-священика, відтепер богослужіння за його участю відбуватимуться щодня», — сказала черниця Анастасія, яка того дня залишалася на господарстві.
Вони зовсім не вживають м’яса, дуже рідко їдять рибу й п’ють молоко, обмежуються овочами й фруктами, злаками.
— Відмолюємо тут гріхи і свої, і всіх тих, хто до нас приходить, — додає черниця. — Шкода, що наш монастир не прибуває молоддю. Так світ пішов, що молодим людям важко вирватися з їхнього гріховного оточення. Нам раніше було легше…
Храм, вивищуючись на правому березі Брустурянки, залишився нагадувати про вічне…