Турботу про здорове дитинство тепер повністю перекладено на місцеві бюджети. Нині найбільша сума, яку заклали на цю статтю витрат на рівні району, не перевищує 100 тисяч гривень: керівники не хочуть мати справи з процедурою державних закупівель. Що далі?
Пришкільні табори забезпечують статистику
Закон «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (стаття 24 «Фінансування послуг з оздоровлення та відпочинку дітей») гарантує: «Оздоровлення та відпочинок дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення (далі йде довгий перелік відповідних категорій дітей. — Авт.) здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, підприємств, установ та організацій, професійних спілок і фондів, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших джерел». Тобто на першому місці — все-таки держава.
Торік на Рівненщині налічувалося 73 тисячі дітей із багатодітних і малозабезпечених сімей, яким закон гарантує оздоровлення. На стаціонарній основі оздоровлено 12 тисяч осіб, решта не змогли скористатися своїм правом. Не хочеться, щоб нинішній оздоровчий сезон обмежили саме пришкільними таборами, адже в них менші затрати і ширші можливості скоригувати кількість до «правильної» цифри.
Уряд, знявши з себе відповідальність за виконання частини 1 статті 25 згаданого закону, фактично виніс йому вирок. А запровадивши податки на майно і землю, а також рентну плату за використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей (стаття 256.2.5 Податкового кодексу), перетворив літнє оздоровлення на недоступну розкіш навіть для середньостатистичних сімей.
Свого часу ми приймали багато дітей із Білорусі, санаторій «Агатівка» — з республіки Комі. Сотні тисяч «зайчиків» і рублів ввозили в Україну. Після запровадження податку на додану вартість на путівки, які купували нерезиденти, і діти, і гроші поїхали в Болгарію. Білоруси сказали, що за наше ПДВ вони можуть доїхати до Золотих Пісків. Хто виграв? Гадаю, не Україна.
Хороша база для практики
Нам закидають, що система оздоровлення паразитує на тілі України. Це не так. Торік «Корчагінець» продав путівок на 3,4 мільйона гривень. Майже 0,5 мільйона ми спрямували в бюджети й цільові фонди, створили робочі місця для 119 людей, із яких понад 90% прийшли до нас за направленнями центрів зайнятості. За п’ять місяців виплатили понад 700 тисяч гривень зарплати. Якби ці люди не працювали у нашому закладі, то держава виплатила б їм (за умови не більше 500 гривень) майже 300 тисяч гривень допомоги. Купуючи продукти харчування, інші матеріальні цінності, ми розвиваємо насамперед внутрішній ринок.
Такі заклади виконують важливу функцію запобігання бездоглядності дітей. Представники органів внутрішніх справ підтвердять: спалах дитячої злочинності припадає саме на канікули. У нас часто відпочивають і так звані важкі підлітки. Але в «Корчагінці» вони не вчинили жодного правопорушення. Якщо не працюватимуть оздоровчі заклади, державі, на жаль, необхідно буде створювати установи іншого типу.
Досвід свідчить: якщо дитяча оздоровниця не працюватиме хоча б одне літо, вона більше ніколи не відкриється. Але є й інша небезпека — втрата трудових колективів, педагогічних команд. Я десятиліттями формував кістяк цієї команди. Можна брати на роботу студентів, але їх мусить хтось професійно навчати. Це мають бути люди, які від природи люблять або навчені любити чужих дітей. До речі, оздоровчі заклади були чудовою базою для проходження літньої педагогічної практики: тільки торік, за даними асоціації «Лелека», яка об’єднує дитячі оздоровчі заклади України, її пройшли понад 20 тисяч студентів. Науковці довели, що вожаті у таборі спілкуються з кожною дитиною за зміну стільки, скільки класний керівник у школі за цілий навчальний рік. Чи ж це не унікальна можливість самовизначення для молоді?
Тепер найбільш незахищені бюджетники. У виробництві роботодавець може взяти на себе частину видатків на оздоровлення дітей. Бюджетникам розраховувати ні на кого: їхній роботодавець — держава. Ми завжди з гордістю говорили, що Мінагрополітики знаходило кошти для здешевлення путівок дітям аграріїв. Тепер їх теж не буде.
У законі сказано, що формою контролю за роботою дитячих оздоровчих закладів є державна атестація. В нашій області її пройшли всі оздоровниці, що працюють з дітьми. Кожен одержав посвідчення про присвоєння категорії, але, окрім престижу, це нічого не дає. У Білорусі ж від категорії залежить ціна путівки і допуск до участі у закупівлях державним коштом, бо дитяче оздоровлення там — державний пріоритет. У нас же тендери виграють заклади з ІІ, ІІІ категоріями, бо в них набір послуг вужчий, відповідно — менше необхідного обладнання, що потребує додаткових витрат.
Ці проблеми я озвучив на слуханнях у профільному парламентському комітеті, самостійно і разом із колегами звертався до віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка. З усіх відомств, яким він доручив розглянути питання, отримав, на жаль, відверті відписки з посиланням на те, що це проблеми місцевої влади.
Тож непокоїть: чому здорове дитинство із пріоритету загальнодержавного перевели у містечковий?
І про головне. В нашому Острозькому районі 6 тисяч дітей і… майже 15 тисяч діагнозів. Якщо сьогодні не створимо умов для лікування й оздоровлення маленьких українців, то завтра нам не буде кому вручати повістки до армії.
ДО РЕЧІ. Раніше в Україні було 1700 стаціонарних дитячих оздоровниць — тепер їх залишилося 400. На Рівненщині було понад 20, а зараз — 10. Без державної підтримки, стверджують керівники закладів, на плаву в кращому разі залишаться одиниці
Іван ДЯЧУК,
директор дитячого
санаторно-оздоровчого комплексу
«Корчагінець» (Рівненщина),
для «Урядового кур’єра»