ПРОБЛЕМА
Не всі положення нової редакції Закону «Про зайнятість населення» сприяють
працевлаштуванню інвалідів
«Круглий стіл», організований до Дня соціальної справедливості в єдиному в Україні інформаційно-консультативному пункті для осіб з обмеженими фізичними можливостями, дав змогу фахівцям Житомирського міського та обласного центрів зайнятості зібрати разом усі «зацікавлені сторони» і з’ясувати їхнє ставлення до нововведень у працевлаштуванні інвалідів.
Мобільність — усім на користь
До 2006 року отримання пенсії автоматично позбавляло людей з особливими потребами права на статус безробітного, навіть коли йшлося про осіб працездатного віку, які могли і прагнули трудитися на користь собі й суспільству. І це при тому, що посильна праця для інваліда — не стільки можливість приробітку, скільки шлях до адаптації в суспільстві та повернення віри у власні сили. Тож не дивно, що коли на Житомирщині за 2006 рік послугами служби зайнятості скористалися 792 інваліди, то торік — уже 2203, тобто майже втричі більше. Кількість тих, для кого вдалося знайти роботу, за цей період зросла майже вдвічі — з 270 до 526 осіб. Однак, на жаль, відсоток працевлаштованих скоротився з 34,1% у 2006 році до 23,9% у 2012-му.
Тому, на переконання представників громадських організацій інвалідів, які брали участь у роботі «круглого столу», право на звернення до центрів зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання збільшує шанси на працевлаштування для всіх категорій безробітних, у тому числі — для людей з особливими потребами. На Житомирщині виграють, насамперед, жителі сіл і невеликих райцентрів, з яких зручно діставатися до Житомира та міст обласного підпорядкування, де є попит на фахівців, робота яких під силу інвалідам: від майстрів із ремонту взуття і складної побутової техніки до інтелектуальної праці у галузях комп’ютерних технологій, інформатики, бізнесу.
Допомога по безробіттю — не додаткова пенсія?
Новий закон істотно розширив перелік категорій громадян із додатковими гарантіями у працевлаштуванні. Зокрема, якщо раніше до цих осіб належали працівники, яким залишалося менш як два роки до виходу на пенсію, то нині цей термін збільшено до десяти років. Коли ще торік на Житомирщині серед взятих на облік службою зайнятості громадян кожен п’ятий мав додаткові гарантії на ринку праці, то тепер, за прогнозами фахівців, пільги будуть щонайменше у кожного третього.
За таких умов цілком зрозуміле прагнення законодавців при фактично незмінному рівні витрат на створення нових робочих місць підвищити ефективність використання цих коштів. Йдеться про так звані дотаційні робочі місця для осіб, недостатньо конкурентних на ринку праці, за які держава впродовж року відшкодовувала роботодавцю видатки із зарплат та нарахувань на неї.
З першого січня цього року, згідно з нормами нового закону, компенсуватимуть лише єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за прийнятих на нові робочі місця пільговиків. Загалом він становить у середньому 36,8% обсягу виплаченої зарплати, що є істотним стимулом для роботодавців і дає змогу за незмінних витрат Фонду соціального страхування стимулювати прийом на роботу більшої кількості безробітних. Однак не у випадку, коли йдеться конкретно про осіб з особливими фізичними потребами, бо для інвалідів діє спеціальна шкала відрахувань: лише 8,4%, а на підприємствах, де понад половина працюючих мають інвалідність, — навіть 5,5%.
Тож можна зрозуміти керівника одного з таких виробництв, який під час роботи «круглого столу» досить емоційно заявив, що відтепер «займатися оформленням документів на прийнятих на роботу інвалідів заради настільки мізерної суми компенсації може спасти на думку лише повному інваліду».
Керівник Житомирського обласного центру зайнятості Ігор Іщенко значно дипломатичніший в оцінках нововведення, проте акцентує на іншому аспекті справді актуальної проблеми:
— Із працевлаштованих торік 26,4 тисячі жителів області майже 1,7 тисячі громадян або 6,3% трудяться на дотаційних робочих місцях. Та якщо перейти від загального показника до аналізу його конкретної складової щодо осіб з особливими фізичними потребами, то співвідношення буде кардинально іншим: серед 526 працевлаштованих інвалідів роботу завдяки дотаціям отримали 101 або 19,2%. Тож, якщо для переважної більшості безробітних дотаційні місця — лише підмога у працевлаштуванні, то для кожного п’ятого серед особливих клієнтів служби зайнятості — це єдиний шанс почуватися потрібним у суспільстві.
Легко погодитися з цим твердженням досвідченого фахівця, який не менше, ніж самі інваліди, прагне, щоб деклароване державою право на працевлаштування людей з особливими фізичними потребами не перетворилося на банальну й тимчасову доплату до пенсії за інвалідністю.