ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМ
Задекларований рівень дружніх відносин між Росією та Україною не зовсім відповідає змісту, що закладений у це визначення
Тактика далеко не нова, але апробована не раз - щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем та згуртувати свій електорат - потрібно знайти зовнішнього ворога й спрямувати весь гнів «посполитих» проти нього. Або хоча б продемонструвати перед власним народом, значна частина якого охоплена почуттям чи то патріотизму, чи то шовінізму, що ти повністю розділяєш їх погляди. Можна, звичайно, погодитися з думкою, що у стосунках між Києвом і Кремлем є лише відстоювання кожною зі сторін власних економічних інтересів, якби не було очевидним, що економічні важелі Кремль використовує суто з політичною метою. Варто лише згадати як наполегливо російське керівництво минулої весни та влітку «запрошувало» Україну приєднатися до Митного союзу та розповідало про санкції у випадку приєднання нашої держави до Зони вільної торгівлі ЄС.
Українська молочна продукція може стати "персоною нон грата" в Росії. Фото Володимира ЗАЇКИ
Не знижки, а справедлива ціна
Свого часу неформали започаткували рух під назвою «Дістали!». Саме це визначення спадає на думку, коли починаєш аналізувати перебіг газових переговорів між Україною і Росією. Загальне враження, що нас російська сторона, як то кажуть, водить за ніс та заколихує обіцянками. А тим часом чекає зручного моменту, коли ми потрапимо в ситуацію, яка стане для країни безвихідною. Втім судіть самі. Майже весь минулий рік пройшов під знаком переговорів про приведення ціни на газ для України до цивілізованих норм. Наголошую, мова не про знижки, а саме про справедливу ціну. Про це керівництво нашої держави заявляло не раз. І це ще раз підкреслив днями Прем’єр-міністр Микола Азаров у програмі «Іспит для влади» на Першому національному телеканалі. Причому зробив він це через призму стратегічного партнерства, про яке так часто говорять у Кремлі, коли заходить мова про відносини з Україною: «Я ще раз повторюю, якщо розрахунок у керівництва Росії є на максимальну поточну вигоду, то я б не назвав цей розрахунок стратегічним. Оскільки я неодноразово цей аргумент висловлював, що відносини між нашими країнами не обмежуються тільки газом, і вони не повинні обмежуватися тільки газом. Вони багатогранні, широкі, вони мають враховувати не тільки економічні аспекти, але й, наприклад, гуманітарний аспект. І якщо ми дійсно стратегічні партнери, то перше - ми повинні відповісти на просте запитання: чому Україна має отримувати газ за найвищою ціною в Європі? Хіба це не абсурд?»
Як наголосив Прем’єр, українська економіка попри те, що у 2011 році середня вартість газу становила 400 доларів, витримала навантаження. Вистоїть вона і в 2012 році. Але буде зроблено відповідні висновки, і ці висновки говоритимуть про те, що керівництво РФ не вважає Україну стратегічним партнером. За цього він підкреслив, що Україна добиватиметься перегляду контракту з Росією і пошуку взаємоприйнятних й компромісних умов. Вимога проста — не треба ніяких знижок, не треба ніяких пільг. Просто від ціни, за якою Газпром продає газ, приміром, Німеччині, треба відняти вартість транзиту - це приблизно 220-250 доларів. Така ціна, на думку Миколи Азарова, була б справедливою.
Позицію про прийнятність саме такої ціни представники нашої держави дотримувалися весь час в ході переговорного процесу. Вони неодноразово були близькими до розв’язання спірних питань, проте кожного разу досягнення домовленостей зривалося. Згадаймо події хоча б двомісячної давності.
Держмонополія чи наркокартель?
Наприкінці жовтня 2011 року після переговорів з керівником російського Газпрому міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко навіть заявив, що Україна більше не планує оскаржувати в міжнародних судах газові угоди з Росією, підписані у січні 2009 року.
30 листопада прес-служба Міненерговугілля України за підсумками чергової зустрічі повідомила, що переговори між Україною і Росією про співробітництво в енергетичній сфері перебувають на завершальній стадії: «На переговорах розглядалися питання співробітництва України і Росії в енергетичній сфері в рамках домовленостей президентів двох країн. Вони пройшли в конструктивній обстановці. Сторони зазначили, що наразі переговорний процес перебуває на завершальній стадії».
Водночас, як повідомили інформаційні агенції, такої ж думки і керівник російського Газпрому О.Міллер, який заявив: на переговорах досягнуто істотного прогресу і можна очікувати, що домовленості про розвиток співробітництва в газовій сфері будуть оформлені до кінця року. Але минуло небагато часу і він, мабуть, після спілкування з керівництвом своєї країни раптом дезавуює свої ж слова і заявляє, що «новорічних подарунків Україні очікувати не варто».
Але хіба справедлива, економічно обгрунтована ціна, це подарунок? Давайте проаналізуємо, кого насправді обдаровує Газпром. Білорусь, приміром, цього року платитиме за тисячу кубів газу 165 доларів. Але ця ціна протримається лише до 2015 року. В місцях видобутку газу його ціна для російських підприємств становить 70 доларів, для населення — 65 доларів за тисячу кубометрів. У Москві відповідно 130 і 88 доларів. Для України, якщо додати 100 доларів «харківської» знижки, ціна сягнула б майже 550 доларів. Тобто вона вища у чотири рази з «хвостиком», ніж для російських підприємств. З такими доходами можуть зрівнятися хіба що торговці зброєю та колумбійські наркокартелі. Додаймо до цього, що хоча 60 відсотків видобутого газу у північного сусіда йде на внутрішнє споживання, однак 70% сумарної виручки Газпром одержує завдяки продажу своєї продукції на експорт. Тобто за рахунок України, яка є найбільшим споживачем російських вуглеводнів, фактично побудована значна частина «Північного потоку», а тепер за наш з вами рахунок збираються робити ще й «Південний потік». Якими, до речі, нас ще й шантажують.
У світлі цього стає зрозумілим, чому викликало обурення керівництва Газпрому наше рішення скоротити споживання російського блакитного палива до 27 мільярдів кубів на рік. Мовляв, потрібно було попереджати за півроку. Однак у цьому випадку варто все-таки повірити керівництву НАК «Нафтогаз України» про те, що на адресу ВАТ «Газпром» надіслано близько десяти листів із проханням погодити поставки природного газу в Україну у 2012 році в обсязі 27 млрд кубометрів, які компанія зобов’язується відібрати й оплатити згідно з чинним контрактом. Просто в РФ є ще один привід показати твердість у відстоюванні російських інтересів тим, хто претендує на звання першої особи в державі. З цього ж розряду і початок чергової торговельної війни та заяви про невідповідність стандартам експортованої в Росію молочної та іншої продукції українського виробництва, санкції щодо якої залишаються ще з літа минулого року.
«Правда на нашому боці…»
І в цьому випадку, думаю, не можна не погодитися з думкою народного депутата від ПР Володимира Зубанова, якого цитують ЗМІ: «Важливо не відступати і не здавати національні інтереси, бо правда на нашому боці…Цей договір кабальний, його не можна пояснити логічно. Але Росія сьогодні хоче вирішити не лише економічні питання за рахунок бюджету України, за рахунок грошей українців, а й політичні, заганяючи нас у сферу своїх інтересів через енергоносії. Росія робить все для того, щоб Україна не могла проводити свою власну внутрішню і зовнішню політику, рухаючись виключно в руслі Кремля. Це зрозуміло, тут немає нічого нового. Але я вважаю, що ні для вітчизняного уряду, ні для Президента неприпустимо йти за цим сценарієм. У напрямку розбудови незалежної країни ми повинні відстоювати свої інтереси».
Думаю, такої ж думки нині дотримується переважна більшість тих, кому не байдужа доля країни.