Гумор знайшовся в кущах
ПРО СЕБЕ. Як уживаються в одній особі журналіст і письменник? Це, виявляється, найдужче цікавить читачів чи колег. Їй-бо, до пуття і сам не знаю. Проте впевнено відповідаю, що оті двоє постійно шукають третього. Сміються. Хоч у жарті зазвичай тільки частина жарту. Бо третій жанр — це публіцистика, без якого на нинішньому інформаційному фронті ніяк не обійтися.
Народився я і виріс у південному сонячному Запорізькому степу, де гарно родять не тільки пшениця, ячмінь та кущі, а й сміх. Гумор і сатира, підозрюю, в мені прижилися від батьків, дідів та всіх інших нащадків. Пам’ятаю, малим допитувався в дорослих, чому мене всі звуть «кущик». Тоді батько авторитетно розказав, начебто мене знайшли в кущах. Усі засміялися, а я повірив і потім заглядав під довколишні кущі: може, там ще якесь дитинча-кущик чекає, доки його теж візьмуть собі додому? Ні, нема нікого, крім кота, який влаштував там спальню. Та, мабуть, справжньою знахідкою стали розуміння гумору і дитяча втіха від жарту, веселого слова і сміху.
А вже школярем пильно вдивлявся в обличчя козарлюг на репродукції картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» й намагався впізнати когось зі своїх пра-пра-прадідів. Оскільки один з куренів Запорозької Січі так і звався Кущівський, то був упевнений, що хтось із носіїв нашого прізвища теж був серед авторів колючого послання. Уже згодом найпершим надрукованим у районці дописом стало гумористичне оповідання, а старші колеги якось розгледіли творчу іскринку і порадили вчитися на журналіста та розвивати цей хист.
Доля розпорядилася так, що чверть віку довелося жити в Донецьку, і водночас запропонувала можливість працювати у солідних виданнях: «Україна молода», «Голос України», «Урядовий кур’єр» (а ще співпрацювати із журналом «Перець»), на сторінках яких і ствердився як журналіст і письменник.
Писав-писав… Одне слово, досі видав півтора десятка веселих книжок, серед яких повісті для дітей середнього шкільного віку та збірки гумору і сатири: «Далі буде», «Ревин хутір», «Комарські острови», «Братани по розуму», «КотоВасія», «АБВ, або Операція «Ставкозавр», «Чотири нявкісти і ВІН» та інші. Деякі з них отримали найвищі вітчизняні літературні відзнаки в моїх жанрах: премія імені Остапа Вишні за гумор і сатиру, премія імені Лесі Українки за твори для дітей та юнацтва.
У журналістиці теж, здається, не пас задніх: у найнадійнішому банку зберігаю коштовні нагороди «Золоте перо України» та «Золоту медаль української журналістики». Там само і відзнаки літературних конкурсів «Золота ратиця» та «Золотий лелека». Ще нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, знаком командувача Об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу».
Недавня нагорода підказує про найближчі творчі плани: написати репортаж чи книжку з визволеного Донецька та інших міст сходу і півдня країни. Ще, звичайно, дуже хочу знову побувати у поки що окупованій рашистами моїй запорізькій Андріївці, де малим кумедно бігав і заглядав під кущі, шукаючи сміху. І де могили моїх батьків та дідів, які колись навчили мене багато і важко працювати й частіше усміхатися.
Щоб здійснилися ці плани, продовжую творчу діяльність як журналіст і письменник. І трохи як волонтер. Бо двоє знову шукають третього.
Спецоперація «деунітаzzація»
Рашистська токсична пропаганда стрімко летить попереду танків з лиховісною позначкою Z — символа спец-, точніше, «каzапераzії» в Україні. Тому ще наприкінці лютого у кремлі самовпевнено вирішили наклепати медалей воякам-«визволителям». Насамперед самовпевнені московити підготували нагороду «За визволення Києва», яку марили вручати просто на весняному Хрещатику. Наштампували схожі відзнаки, де на кружальцях викарбувано назви українських міст: Одеса, Харків, Миколаїв.
Але… Ви бачили сумну зіжмакану пику згорбленого і зіщуленого zуйла на так званому параді перемоги, де він збирався роздавати медалі за визволення чи взяття… убивцям українців? На цій понурій мармизі великими літерами було написано, що її пригнічений власник нітрохи не хоче тицяти вцілілим оркам доречні їм відзнаки «За визволення собачої будки» чи «За взяття унітаза». Хоч...
Одне слово, надійні джерела стверджують, що з бункера на-гора вже пішов черговий спеціальний наказ. Він дозволяє рашистським загарбникам і мародерам у військовій формі як відзнаку за участь у «каzапераzії» забирати собі дуже цінні для них, бо навіть не всіма бачені трофеї — унітази. Їх навіть дозволити легально привозити додому!
Що ж, ознаки примітивної логіки в цьому рішенні помітні навіть без мікроскопа. Уявімо таке. Повернеться, якщо вціліє, скалічений, але живий рашист до свого провінційного і глухого, скажімо, класичного глупова. А далі? Чим може похвалитися? Ну, розкаже напідпитку про асфальт в українському селі, яким навіть ходив власними ногами, доки ті цілими були. Та хто йому, злидневі, повірить? Пити треба менше! Бо ж асфальт для доказу із собою ж не привезеш. Як і вуличне освітлення, про яке він патякає. Чи газ у кожній український хаті, про який цей гад просто бреше. Одне слово, більше цьому ще контуженому не наливати!
Що він верзе? Є фото? Ха-ха. У глупові аборигени не зовсім дурні. Вони давно не довіряють фотознімкам. Бо часто бачили фальшиві глянцеві фотопідробки мордяки чи торсу плюгавого і миршавого насправді дохляка zуйла. Тому для переконливого доказу неабияких розкошів, у яких начебто купаються українці, всім потрібна така штука, яку можна помацати руками. Чи іншими частинами тіла.
Отож найбільш підходящим речовим доказом військової доблесті і звитяги рашистів став унітаз. Бо, по-перше, є глупівцям та інших росіянам на що подивитися, адже сама ваза дуже «красіва». Навіть без квітів. А по-друге, це така майже заморська диковинка, якої ніхто з них зроду не бачив. Ні зблизька, ні здалеку, ні навіть у телеящику. Хоч там невтомно переливають з пустого в порожнє не менш пахучу субстанцію. І теж на «г». Навіть на багато «г»: гнила геополітична гидота головного гада гебешного гадючника.
Ідемо далі. Привезе, значить, цей герой додому дорогоцінну нагороду. Проте не слід вважати, що власник трофейного унітаза може тепер розпоряджатися ним як заманеться. Думаєте, він зможе на заздрість сусідам поставити його вдома на столі чи в іншому найбільш видному і почесному місці? Ще чого! Багато цей бовдур хоче!
Місце не баченій у цих краях диво-чаші відтепер десь на території загального доступу людей і користування. Скажімо, у сільраді (якщо вона тут працює). У клубі (якщо є). У магазині (знову якщо). Чи взагалі в музеї в райцентрі (як завжди, якщо такий існує).
Головне, щоб унікальний цінний експонат перебував під постійним наглядом і пильною охороною. Щоб не сталося, як недавно в одному із забитих глупових, куди привіз вцілілий і майже чистий унітаз його хоробрий визволитель. Ви ще не чули? Тоді слухайте.
Поставили, розповідають, диво-вазу на просторому «дєрєвєнському» вигоні, і позбігався люд подивитися на неї з усієї округи та віддалених околиць. Довго розглядали її, обмацували, вголос вітали власника багатого трофея, та подумки, звичайно, заздрили. А коли дізналися про пряме призначення цієї штуки, просто, вибачте, офігіли. Потім не повірили. Та вже далі всім разом закортіло випробувати унітаз у ділі. Бо, може, його гордий і зарозумілий власник бреше?
І що ж ви думали? Трофей навідріз відмовився виконувати свої мокрі функції, про які розповідав і навіть голосно клявся тепер трохи пригнічений власник. Хоча що тільки глуповці не робили! Мостилися на нього і дуже старалися спочатку поодинці. Потім гуртом. Далі знову поодинці.
Але вперта «шайтан-чаша» ніяк не реагувала на ці надактивні зусилля. Не працює, хоч плач!
Пів дня думали-думали мудрі глуповці й аж тоді нарешті все зрозуміли. Бо хіба вони закінчені йолопи? Ні, а тому вирішили, що цей унітаз бандерівський і нацистський. Це ж усім і навіть їм зрозуміло. Адже, як бачите, він справно працював, гад, і обслуговував тільки українських нациків. А для них хоч трохи пошуміти водою не хоче. То хіба це не нацизм, фашизм, переслідування російської мови, вступ до НАТО, хімічна і ядерна загроза для рф?!!
Під гучні вигуки: «росія, впірьод!» та «дєди разбівалі!» — всі разом глуповці зробили «упрєждающій» удар. Точніше, багато ударів, бо розтрощили ворожу «шайтан-вазу» на дрібнесенькі уламки. І хоч потім довго топтали їх ногами, кожен з учасників патріотичної спеціальної операції «деунітаzzація» потай прихопив собі по невеликому уламку унітаза. На довгу пам’ять. Буде тепер що дітям та внукам показати через десятки літ. І потім навіть передати ці сувеніри нащадкам, щоб і ті їх зберігали й також хизувалися черговою великою перемогою над Україною та НАТО.
Травень 2022 р.
Дикі мухи
(На мотив відомої пісні «Ой, летіли дикі гуси»)
Виправдовуючи свої військові невдачі, рашисти поширюють нісенітниці про те, що проти них в Україні воюють спеціально навчені звірі, птахи, комахи.
Факт
Ой, летіли дикі мухи!
Диверсійні ескадрильї
на москву!
Бо хто путлера послухав,
Той нагадує сліпу удень сову.
Ой, летіли дикі оси!
Високоточні і кусючі для русні!
Ой, втікали zайди босі,
Погубивши зброю й техніку
в багні.
Ой, летіли в день весняний
Бджоли-кіборги — карателі-лихі!
Пошукай бджоложилет ватяний,
І мерщій мацни штани:
чи ще сухі?
Ой, летіли проти ночі
Дресировані й токсичні комарі!
Ой, запухли у тих очі,
Хто загарбники,
рашиzти й упирі!
Ой, летіли до світання
Ні, не сірі — синьо-жовті
горобці!
Ой, зізнаюсь без вагання:
Це закляті й дуже злі
бандерівці!
Ой, летіли дикі мухи
Через Київ у зелений гай.
А хто путлера послухав,
Якщо ще вцілів, мерщій
звідси втікай!
Квітень 2022 р.
Між нами, сиренозалежними
(Дуже помічне замовляння)
Гучна повітряна тривого,
лети й завий до таганрога!
До орла і до тамбова,
до пєрмі і до ростова!
До тули і до самари,
до курська та чебоксарів!
До калуги і рязані,
до тюмені і казані!
До сочі і воркути,
до грозного і махачкали!
До костроми та волгограда,
до пітера-zуйлограда!
Та найперше — до москви,
звідки смерть нам шле царьок
пітьми!
Та ще збігай на алтай
і в бункері його налякай!
Втім, щоб знову не вертатись,
там відразу й закопай!
Березень 2022 р.
До нашої урядовокур’єрської родини Павло Кущ приєднався у жовтні 2009-го. Й ось уже 13 років колеги є першими поціновувачами його влучного слова-зброї. Тож щиро вітаємо з ювілеєм, шановний Друже Павле! Нехай пишеться: читачам — на радість, ворогам — на поробеньки! Наближаємо Перемогу! Віримо в ЗСУ! Далі будьмо!