За роки незалежності нашої держави судову систему прагнули змінити неодноразово. Але при цьому кожна політична сила, яка приходила до влади, досить часто робила це з урахуванням своїх інтересів. За часів Януковича, приміром, суди взагалі втратили, так би мовити, право голосу, а реформу звели до урізання повноважень Верховного суду України, оскільки його очолював представник опозиційних сил. Унаслідок цього стосовно тих, хто не був членом «сім’ї», або наближених до неї кланів усі рішення підганяли під вказівки, які надходили з найвищих ешелонів влади. Навіть всюдисущі рейдери змушені були рахуватися з цими реаліями і могли дозволити собі атаки лише на підприємства, які перебували поза зоною інтересів кримінального клану, що прийшов до влади в Україні чотири роки тому.
Після перемоги Революції Гідності представники Феміди начебто повинні були повернутися до об’єктивного й неупередженого розгляду справ. І, звісно, виносити на їх основі вердикти, які чітко корелюються лише з відповідними статтями законів, а не з додатковими «аргументами» окремих учасників судових процесів. Це в теорії. А як на практиці? Автору цих рядків довелося висвітлювати чимало судових процесів, з допомогою юристів аналізувати сотні рішень судів різних інстанцій. Тож, виходячи вже з нинішньої практики, можна стверджувати, що заклики громадськості до люстрації суддів мають під собою реальне підгрунтя, оскільки представники Феміди не поспішають змінювати наїжджену колію на рейки об’єктивності та неупередженості. Підтвердженням цього може бути справа, про яку йтиметься далі.
Право акціонерів — безправність
Скажу одразу, що після знайомства з аргументами сторін цієї судової справи та вердиктом, який винесено за результатом її розгляду, у пам’яті спливла публікація з журналу «Forbes Україна» за 19 вересня 2012 року. У ній автор, аналізуючи корпоративні конфлікти та методи, якими діяли рейдери, зокрема зазначає: «У творчому арсеналі (рейдерів. — Авт.) — викрадання і знищення реєстрів акціонерів, ведення паралельних реєстрів. Районні суди Дніпропетровська не бачили нічого ганебного в тому, щоб на вимогу власника однієї акції накласти заборону на проведення зборів акціонерів або призначити керівника підприємства, який не має ніякого стосунку до акціонера, що володіє контрольним пакетом акцій». Чому згадалися саме ці рядки? Передусім тому, що впродовж 14 років — з 1999-го по 2013-й — у ВАТ «Тернопільобленерго» теж не могли провести загальних зборів саме через заборону судів, які чомусь не враховували інтересів держави, а вона в особі Фонду держмайна є власником контрольного пакета акцій підприємства, зате беззастережно ставали на сторону тих, хто, володіючи невеликою часткою власності у ВАТ, просив заборонити проведення зборів.
Очевидно ініціатори таких заборон мали цілком конкретну мету: не допустити можливої зміни керівництва підприємства або його правління, наглядової ради чи розподілу дивідендів та їхню виплату акціонерам. Адже один із власників міноритарного пакета акцій, використовуючи свого часу рейдерські методи, розсадив у керівні крісла своїх представників і фактично замкнув на собі всі фінансові потоки. І йому, звісна річ, було невигідно міняти звичні схеми на прозору діяльність підприємства. Держава теж не дуже дбала про свої інтереси, задовольняючись крихтами, які їй перепадали лише завдяки тому, що ці виплати закріплені законодавчо. Рештою коштів фактично управляв один міноритарій, який упродовж дванадцяти років залишав усіх інших акціонерів, як кажуть, з носом.
Цей «беспрєдєл» набрид більшості вже давно, але зібрати загальні збори акціонерів ВАТ «Тернопільобленерго» вдалося лише 25 вересня минулого року за участі власників та їхніх представників, які сукупно володіють 91,1769% акцій ВАТ, зокрема держави, якій належить 51%. Саме тому головою і секретарем зборів обрали представників держави в особі високопосадовців із Фонду держмайна. Стосовно ж понад 30 питань, які винесли на розгляд акціонерів, то абсолютна більшість із них були спрямовані на приведення діяльності ВАТ у відповідність з чинними нині вимогами законодавства та на прозорість у роботі підприємства. Адже, окрім розподілу прибутків та виплати дивідендів, акціонерам необхідно було також вирішити життєво важливі питання, оскільки ВАТ давно опинилося поза новими вимогами законодавства.
Передчасна радість
Нагадаємо: блокування проведення загальних зборів з 1999-го по 2013-й роки потягнуло за собою чимало інших грубих порушень законодавства. Зокрема, згідно із Законом України «Про акціонерні товариства», «Тернопільобленерго» мав привести свій статут та положення у відповідність з новими вимогами ще чотири роки тому. Цим же законом чітко визначено й те, що акціонерні товариства зобов’язані до 30 квітня 2011 року перевести всі емітовані ними акції виключно в бездокументарну, тобто електронну форму. Оскільки цього не зробили, то відповідне розпорядження Національного депозитарію унеможливило будь-які операції акціонерів з належними їм цінними паперами. І винні в цьому аж ніяк не вони — саме на своїх зборах у вересні минулого року акціонери ухвалили всі рішення, які мали повернути діяльність ВАТ у законодавче русло. Але на перешкоді цьому став вердикт господарського суду Тернопільської області, винесений після проведення зборів. Чим було мотивовано таке рішення та наскільки воно підкріплене нормами законів — спробуємо розібратися далі.
Збори, як відомо, тривали з 25 по 28 вересня минулого року, оскільки за майже півтора десятка років накопичилось чимало питань, які потребували термінового вирішення. За браком газетної площі не переповідатиму всі формальності та вимоги законодавства, які були враховані під час підготовки та їх проведення. Ініціатори-акціонери, дотримуючись норм Закону «Про акціонерні товариства», майже за півтора місяця до проведення зборів також направили вимогу про їх скликання до керівництва ВАТ «Тернопільобленерго», однак відповіді у зазначений законом термін так і не одержали. Тому, маючи законні підстави, вони прийняли рішення про їх самостійне скликання. Відповідне повідомлення із зазначенням часу та місця проведення зібрання було заздалегідь надіслано всім акціонерам. Зрештою вони могли святкувати перемогу, оскільки гордіїв вузол невирішених проблем, який з кожним роком ставав тугішим, нарешті розрубали.
Але, як показали наступні події, радіти було зарано. Бо не минуло й кількох днів після завершення зборів, як суддя господарського суду Тернопільської області Надія Охотницька прийняла до розгляду позовну заяву акціонера Ганни Єгіян. Позивачка просила суд визнати недійсними всі рішення, ухвалені загальними зборами акціонерів. Мотивувала вона це порушенням її прав акціонера. Мовляв, окрім ініціаторів-акціонерів оголошення в пресі щодо проведення зборів на той же день, але в іншому приміщенні розмістило також керівництво ВАТ «Тернопільобленерго». Тож позивач прийшла за адресою, вказаною ВАТ, однак збори не відбулися. Тому вона не змогла взяти участь у зібранні, ініційованому акціонерами, та впливати на прийняття рішень чи вносити свої пропозиції до порядку денного. Щоправда, вказавши, що повідомлення про збори вона одержала від акціонерів, Ганна Григорівна змовчала про те, чи надсилали їй його і з «Тернопільобленерго». Швидше за все, що ні, бо в позовній заяві вона посилається лише на оголошення ВАТ в газеті.
Інтереси. Чиї?
У зв’язку з цим позовом виникає чимало запитань до самої пані Ганни. Приміром, чому вона не зверталася до суду за захистом своїх прав, коли проведення загальних зборів акціонерів блокувалося майже п'ятнадцять років і ніяких дивідендів на свої акції вона не отримувала. Або чому не вимагала, наприклад, щоб діяльність ВАТ було приведено у відповідність із вимогами законодавства тощо? Вочевидь знання Ганни Григорівни в корпоративному законодавстві, враховуючи, що її інтереси в суді представляв професійний юрист, такі ж, як і в більшості наших співвітчизників. Тож, мабуть, варто замислитися над тим, кому вигідний цей позов. Адже рішення зборів якраз і захищають таких акціонерів, як Ганна Єгіян, зокрема головне їхнє право — одержувати дивіденди.
Цілком ймовірно, що проти виконання рішень зборів — безпосередньо один із міноритаріїв, який не хоче ділитися реальними, а не «паперовими» прибутками ні з державою, ні з акціонерами. Тому всіляко й затягує приведення діяльності товариства у відповідність із законодавством. Воно й зрозуміло — «рибку» найлегше ловити в мутній воді. А улов чималий: багатомільйонні суми, що живими грошима сплачують за електро?енергію споживачі, проте у держказну ці кошти потрапляють рідко.
Щоб зрозуміти, наскільки неупереджено підійшли до розгляду цього позову в суді, не треба бути бозна-яким аналітиком чи доктором юридичних наук. Варто лише звірити вердикт, як кажуть, з буквою закону й переконатися, чи саме згідно з ними діяла суддя господарського суду Тернопільської області Надія Охотницька. І чи дійсно її ухвала спрямована на захист прав акціонера? Щоб одержати фахову оцінку наслідків задоволення позову Ганни Єгіян, яка є власником менше 0,005% усіх акцій, довелося звернутися за консультацією до фахівців — юристів.
Хто виграв, а хто у програші?
Отже суддя Надія Охотницька, на думку експертів, своєю ухвалою позбавила державу, яка володіє 51% статутного капіталу, права на: управління ВАТ шляхом участі в роботі наглядової ради, ревізійній комісії, обрання та припинення повноважень голови та членів виконавчого органу ВАТ; затвердження умов договорів (цивільно-правових або трудових), що укладатимуться з головою та членами наглядової ради товариства; встановлення розміру їхньої винагороди (затвердження кошторису оплати); обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів з головою та членами наглядової ради ВАТ; на участь в розподілі прибутку (покриття збитків) товариства та одержання його частки (дивідендів); ухвалення рішень про вчинення товариством значних правочинів тощо. Це по-перше. По-друге, судова заборона виконувати рішення загальних зборів істотно порушує корпоративні права держави, а також усіх інших акціонерів товариства. При цьому позиція держави однозначна — Кабмін та Фонд держмайна вважають, що загальні збори акціонерів скликані на законних підставах. Представники ФДМУ взяли в них участь та голосували з усіх питань порядку денного, оскільки добро на це дав уряд.
Водночас суддя не взяла до уваги, що однозначні підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів чітко визначено постановою пленуму Вищого господарського суду №13. Але під жодну з них ці збори не підпадають. Окрім того, в постанові також зазначено, що «при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з’ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується». Якщо ж врахувати, що позивачка володіє лише 0,004911% акцій, які належать державі та решті акціонерів, то про її можливість істотно вплинути на прийняття рішень зборами, мабуть, говорити зайве. Окрім того, позивачці ніхто не забороняв після відвідин ВАТ прийти на збори, організовані акціонерами, або подати свої пропозиції письмово, що теж дозволено законом. А як бути з тим, що своєю ухвалою суддя фактично заблокувала приведення діяльності ВАТ у відповідність з вимогами законодавства? Тому закономірно виникає запитання стосовно того, кому на руку таке судове рішення і хто який зиск отримав від нього. Безперечно: у виграші ті, хто домагався такого вердикту. У програші — держава та більшість акціонерів.
Отже, тим, хто займатиметься люстрацією (сподіватимемось, що вона таки відбудеться), не треба ходити зі свічкою, як свого часу це робив Діоген, шукаючи людину. Варто лише звернутися до громадян та підприємств, які на власному досвіді переконалися в «неупередженості» українського правосуддя, і список для люстрації можна скласти за кілька днів. Залишиться лише залучити фахівців до перевірки фактів…
Юрій ВАСИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»