Навіть у нинішній надскладній ситуації світової економічної кризи флагман енергомашинобудування України харківський Турбоатом утримує лідерські позиції, виграючи тендери у визнаних гравців енергоринку Європи й Азії та завершує кожний рік з багатомільйонними прибутками. Основні замовники заводу — ДП НАЕК «Енергоатом» (22% у загальному обсязі реалізації продукції в 2021 рік) та ПрАТ «Укргідроенерго» (40%). За умовами укладених договорів, на сьогодні сума заборгованості НАЕК «Енергоатом» перед Турбоатомом становить 839,4 мільйона гривень, сума виставлених рахунків ПрАТ «Укргідроенерго» — 196,4 мільйона гривень. Турбоатом стабільно виготовляє обладнання для реконструкції українських електростанцій.
Проте виконання найбільших замовлень ПрАТ «Укргідроенерго» за фінансуванням Європейського банку реконструкції та розвитку і Європейського інвестиційного банку на суму контрактів 5 639 405 тисяч гривень опинилося під загрозою. На прохання керівництва Турбоатому до розв’язання проблеми долучилися профільні міністерства та відомства, і цей напрям роботи взяв під свій контроль Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Нині розглядають різні шляхи виправлення ситуації та пропонують варіанти.
Про своє бачення виходу з майже глухого кута наш кореспондент попросив розповісти генерального директора АТ «Турбоатом» Віктора СУБОТІНА.
— Вікторе Георгійовичу, в чому причини загрози зриву виконання контрактів з ПрАТ«Укргідроенерго»?
— Причина тут одна: фактична зупинка нашого підрядника ДП «Завод «Електроважмаш», яке лихоманить вже тривалий час і яке не спроможне самостійно та своєчасно виконати взяті на себе зобов’язання з виробництва генераторів за укладеними контрактами. Отож через зупинку Електроважмашу в нас, на жаль, теж виникають великі проблеми. Адже із загальної суми на нашого субпідрядника Електроважмаш припадає 1,8 мільярда. Так ось, Електроважмаш відвантажив лише половину на суму 0,98 мільярда гривень і зупинився.
Річ у тому, що, за умовами контракту, Турбоатом як генеральний підрядник і головний партнер має забезпечити повноту реалізації контракту. І це цілком закономірно, адже електростанцію на самих турбінах без генераторів не ввести в експлуатацію. Тендер проводило Укргідроенерго за правилами ЄБРР. Це міжнародний тендер, де ми боролись і для виробництва генераторів узяли на підряд Електроважмаш. Тепер він не може відвантажити нам генератори, і ми не можемо відвантажити комплектну поставку турбіна-генератор. Турбінне обладнання у нас на заводі, але без генераторів виконати монтаж та пуско-наладку, ввести в експлуатацію агрегати, які є частиною контрактів, і отримати кошти ми не в змозі.
— Які наслідки для вашого підприємства і для України можуть мати порушення строків постачання або невиконання контракту?
— Відповідальність за зрив строків постачання лежить на нас, адже ми головний партнер і сторона контракту. Безперечно, можуть бути штрафні санкції. За кожним конкретним контрактом — від 30 до 170 тисяч євро на тиждень, але не більш як 10 % суми контракту. Тобто 564 мільйони гривень — максимально можлива сума штрафних санкцій, яку може пред’явити Турбоатому Укргідроенерго, а рішення про це приймає ЄБРР. Оскільки він фінансує, це його право.
Критична ситуація на Електроважмаші виникла наприкінці минулого року, і ми з нашим замовником Укргідроенерго лише у листопаді 2020-го затвердили нові терміни поставок, але у квітні 2021 року стало зрозуміло, що їх фактично зірвано. Щоб знову скорегувати терміни поставок, необхідно пройти довгу і складну процедуру, на яку немає часу. Та й чи вдасться це зробити, — питання. А зрив контрактів, окрім фінансових збитків, — це ще й втрата іміджу заводу і країни, які надолужити важче, ніж покрити штрафні санкції, бо порушення строків виконання угод призведе до внесення нас до списку неблагодійних виробників, що зробить неможливим участь підприємств у міжнародних тендерах.
— Вікторе Георгійовичу, чи можливо на цьому етапі реалізації контракту змінити підрядника?
— Таку пропозицію — знайти нового підрядника висловлював і ЄБРР. Але цей крок не надто простий і призведе до остаточного закриття виробництва генераторів в Україні. Держава недоотримає в бюджет кошти за реалізацію контрактів, адже ми державні підприємства, частково також втратимо свою нішу на світовому енергоринку. Отже, намагаємося знайти розв’язання цих проблем завдяки внутрішнім резервам. Звертаємося із пропозиціями у Фонд держмайна як орган управління і Турбоатому, й Електроважмашу, у Кабінет Міністрів до Прем’єр-міністра і в Міністерство економіки, тобто в ті органи, які управляють і координують роботу державних компаній.
Наша пропозиція прозвучала вперше 13 серпня 2020 року під час візиту Прем’єр-міністра до нас на завод. Ми демонстрували наші можливості, зокрема доповідали про ситуацію з виконання контракту за гроші ЄБРР, бо вже тоді з’являлися проблеми з Електроважмашем, і ми розуміли, що вони матимуть надсерйозний характер, за суттю, незворотний. Тоді на нараді я запропонував Прем’єр-міністрові варіант підтримки Електроважмашу силами Турбоатому. Тобто щоб ми частину роботи підрядника взяли на себе і виготовляли певні вузли і деталі генераторів, щоб Електроважмаш через нас виконав свої зобов’язання перед ЄБРР.
Прем’єр схвалив нашу ідею. За підсумками візиту Прем’єр-міністра було видано розпорядження і поставлено завдання Мінекономіки, Міненерго, Фонду держмайна для можливої координації тіснішої кооперації між Турбоатомом і Електроважмашем із спільного виробництва генераторів. Однак ці вказівки поки що не виконано. Якби торік ми всі дружно взялися і виконували доручення Прем’єра, то ситуація нині не була б такою критичною.
— Наскільки відомо, триває пошук шляхів розв’язання гордієвого вузла навколо контрактів Турбоатому з Укргідроенерго. Глава Фонду держмайна Дмитро Сенниченко пропонує об’єднати в один ланцюг Турбоатом, Енерговажмаш і проєктний інститут «Енергопроєкт». Як ставитеся до цієї ідеї?
— Уважно прочитав пропозиції голови фонду, які стосуються наших підприємств енергомашинобудування. Фактично Турбоатом, Електроважмаш та інститут «Енергопроект» перебувають в єдиному органі управління — Фонді держмайна. Частки держави у кожному з наших підприємств сягають понад 50%. І нашу роботу координують органи управління, що саме по собі дуже позитивно: ми стали працювати достатньо тісно, зокрема Турбоатом і Електроважмаш. Щодо можливого об’єднання наших підприємств з інститутом «Енергопроєкт», то, на мій погляд, робити це недоцільно, оскільки світова практика доводить конфлікт інтересів у будь-якому бізнесовому чи виробничому процесі. Так-от, світова практика однозначно зафіксувала розділення праці у створенні нових енергетичних потужностей. Енергопроєктні інститути в усьому світі завжди виступають на боці замовника, оскільки вони на нього працюють, пропонуючи і розробляючи його побажання. Побажання потім закладають у тендерні умови, і в ці тендери приходять підрядники, пропонують свої послуги. Не може проєктна організація і в перспективі підрядна організація бути в одному холдингу, оскільки виникає конфлікт інтересів.
Об’єднання Турбоатому й Електроважмашу у вертикально інтегровану структуру, безперечно, має сенс, і я неодноразово висловлювався про перспективу такої спільної праці. За умови, звісно, що Електроважмаш з огляду на нинішні простої та складне фінансове становище зуміє відновити свої позиції і запрацювати на повну потужність принаймні у виробництві генераторів.
— А який варіант розв’язання проблеми вважаєте найоптимальнішим і найбільш ефективним та оперативним?
— На мій погляд, необхідно відновити історичну справедливість з урахуванням ринкових реалій. Потрібно повернути генераторне виробництво під відповідальність Турбоатому, оскільки у нас єдина комплектна поставка на одного замовника.
До речі, Турбоатом 1934 року було побудовано як турбогенераторний завод. І турбіни, і генератори виготовляли в наших заводських цехах, а із 1947 року виробництво генераторів почали на новозбудованому Електроважмаші. У цьому контексті маю зауважити, що турбогенераторні фірми всього світу, зокрема наші найближчі конкуренти «Альстом», «Сіменс», «Дженерал Електрик», китайські, японські турбіно-генераторні підприємства саме так організовані. Але на сьогодні як один з варіантів можливим рішенням, що допоможе зняти напругу і в проблемі виконання контрактів з фінансуванням ЄБРР, може бути передача в концесію Турбоатому окремого виробництва генераторів Електроважмашу. Із такою пропозицією ми звернулися до Кабінету Міністрів.
Треба передати конструкторську, технологічну документацію, обладнання, і ми вироблятимемо генератори під маркою Електроважмашу. Концесія — це не втрата власності. Вона може тривати від 5 до 50 років. У нашій ситуації пропонуємо концесію на 5 років. За цей час виконаємо п’ять контрактів. За Електроважмашем зберігається торгова марка, ринки збуту. Ми приймемо на роботу людей, які виконують певні функції на Електроважмаші, і так зможемо зняти соціальну напругу, яка там доходить до страйків через невиплати зарплат. Це дасть Електроважмашу змогу підтягнути виробництво тягових двигунів та вирішити питання із кредиторами. Адже інших великих контрактів на Електроважмаші з генераторів нині немає. Так склалося, що Електроважмаш завантажений виключно виробництвом генераторів під наші спільні контракти, де замовником виступає Укргідроенерго.
Володимир ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»