"Дмитро ШПЕНОВ: «Усі жителі країни в центрі Європи повинні мати якісний зв’язок»"

19 лютого 2014

Жителям міст складно зрозуміти, що означає вислів «немає зв’язку». До їхніх послуг — найсучасніші телекомунікаційні технології за прийнятними цінами. Натомість селяни іноді не можуть навіть звістку про себе подати у разі негоди, яка часто супроводжується відключенням електроенергії, бо в багатьох із них немає звичайного телефону.

Про те, чому в нашій країні склалася така ситуація і чому мобільний телефонний зв’язок не може повноцінно замінити фіксований, кореспондент «Урядового кур’єра» говорить з ініціатором створення в Україні Фонду загальнодоступних послуг, який має докорінно змінити ситуацію, народним депутатом Дмитром Шпеновим.

Народний депутат  Дмитро ШПЕНОВ.— Дмитре Юрійовичу, останнім часом ЗМІ багато пишуть про подані вами наприкінці минулого року законопроекти №3842-3844, що передбачають створення Фонду загальнодоступних послуг. Великий резонанс вони викликали і на ринку телекомунікацій. Що спонукало вас до подання такої ініціативи?

— До написання цих законопроектів мене підштовхнули численні звернення виборців, які скаржаться на брак телефонного зв’язку і якісного Інтернету. Протягом двох років з моменту обрання народним депутатом я постійно отримую письмові скарги і чую відповідні запитання під час зустрічей з людьми.

Такі звернення непоодинокі, тому я проаналізував ситуацію в окрузі й отримав такі цифри: понад 30 сіл і селищ у Широківському й Криворізькому районах взагалі не мають стаціонарного телефонного зв’язку. У масштабах області таких населених пунктів більш як 250. Ще близько 650 — так звані умовно телефонізовані, в яких є від 1 до 5 телефонів і немає можливості розширення їх кількості. Тобто проблема є, і вона доволі значна.

Ще більша кількість людей не має доступу до швидкісного Інтернету. Так, у Широківському районі такі послуги отримують лише в райцентрі. У решті населених пунктів, яких більш як 60 і в яких проживають понад 50% жителів району, можуть користуватися хіба що мобільним Інтернетом.

Поспілкувавшись зі своїми колегами по парламенту з різних регіонів, спеціалістами телекомунікаційної галузі, я зрозумів, що ця проблема має загальноукраїнський характер. За статистикою, близько восьми тисяч сільських населених пунктів, або майже третина їх загальної кількості, не мають телефонного зв’язку. Це майже 7 мільйонів домогосподарств. Про Інтернет навіть не йдеться — доступ до нього отримує лише кожен п’ятий житель села.

Понад 10% селян узагалі не мають телефонів

— Але ж це величезна кількість потенційних абонентів! Невже в них не зацікавлені гравці ринку телекомунікацій? Адже кількість користувачів Інтернету постійно зростає. Може, варто почекати — і проблема розв’яжеться, так би мовити, «еволюційним» шляхом?

— Чекати можна, але чи дочекаємося? Річ у тому, що прокладання телекомунікаційних мереж і встановлення обладнання коштує дуже дорого. З огляду на рівень тарифів на телекомунікаційні послуги і відносно невелику кількість та щільність абонентів у «проблемних» районах, витрати провайдерів можуть окупатися десятиріччями.

Кількість користувачів Інтернету справді збільшується, але переважно за рахунок міст, особливо великих. І якщо не вживати жодних заходів, територія України так і залишиться вкритою такими собі «білими плямами», де люди не матимуть навіть стаціонарного телефону.

— Наскільки взагалі актуальним на сьогодні є стаціонарний телефонний зв’язок? Хіба його не можна замінити мобільними телефонами, які вже є, здається, у всіх і які, до речі, дають змогу користуватися мобільним Інтернетом?

— По-перше, ви дещо перебільшуєте. За даними соціологів, серед селян понад 10% не мають взагалі жодного телефону — ні мобільного, ні стаціонарного. Мабуть, можна було б забезпечити їх мобільними, але хто і за які кошти повинен це робити?

Другий аспект — надійність і доступність такого зв’язку. Не секрет, що в сільській місцевості покриття навіть основних мобільних операторів недостатньо якісне. Я постійно їжджу територією округу, й інколи потрібно добряче пошукати місце, де якісний сигнал. До цього часу три мобільні оператори, які називають себе загальнонаціональними, не можуть забезпечити 100% покриття всієї території країни. Дані Українського державного центру радіочастот свідчать, що лише на 80% території України мобільний зв’язок можна назвати стійким.

Крім того, стабільність мобільного зв’язку залежить і від погодних умов, тому за їх погіршення мережа може просто зникнути. Ви, напевно, бачили в новинах, як снігова буря в кінці січня фактично паралізувала життя сотень населених пунктів на півдні і сході країни. Сильні вітри обірвали кілометри ліній електропередач, залишивши тисячі людей без електроенергії. І зв’язатися в цей час можна було лише з тими, в кого є стаціонарний телефон, бо мобільні просто не працювали, — вишкам стільникового зв’язку також потрібен електричний струм. І ось уявіть собі ситуацію, коли самотня старенька в селі кілька днів сидить без світла, стаціонарного телефону в неї немає, а мобільний, подарований дітьми, не працює, та й за цей час встиг розрядитися. А раптом у неї виникнуть проблеми зі здоров’ям? Як їй викликати допомогу?

А мобільний Інтернет — це взагалі тема окремої розмови. Як ви уявляєте, наприклад, уроки з інформатики у школах з використанням мобільного Інтернету? А що робити дітям, у яких немає можливості купувати смартфони, оплачувати послуги?

Стаціонарні телефони не втрачають актуальності. Фото з сайту begovatovo.com

Зважаючи  на світовий досвід

— Чому саме Фонд загальнодоступних послуг має виправити ситуацію?

— Усвідомивши масштаб проблеми, я звернувся до світового досвіду, бо Україна далеко не першою зіткнулася з нею. Її розв’язанням займалися і наші сусіди: Росія, Білорусь, країни ЄС, а також США, Індія, Чилі тощо.

Всі вони йшли тим шляхом, який запропоновано і в моїх законопроектах. Ідея полягає у створенні спеціального фонду, який стимулюватиме розвиток інфраструктури у віддалених, сільських, гірських районах. Наповнюватиметься фонд за рахунок відрахування розміром 3,5% доходів усіх телекомунікаційних компаній, що працюють на ринку.

Отримати ці кошти зможе кожна компанія, яка забезпечить надання телекомунікаційних послуг у так званих проблемних районах. Фонд відшкодовуватиме кошти, витрачені на інфраструктуру — обладнання, прокладання мережі тощо.

Таким чином, кошти залишаться в галузі, а за рахунок такого перерозподілу будуть вирівняні витрати на підключення нових абонентів у містах та в сільській місцевості. Це і є принцип соціальної справедливості у класичному вигляді.

— Учасники ринку, м’яко кажучи, не в захваті від вашої ініціативи. Провідні мобільні оператори вказали на недоцільність створення такого фонду. Зокрема вони попередили, що додаткові відрахування можуть призвести до збільшення вартості послуг. Як ви це прокоментуєте?

— Будь-який бізнес намагається сплачувати якнайменше податків, і це природно. Проте подібні заяви мені видаються щонайменше не зовсім щирими.

У ЄС рентабельність операторів мобільного зв’язку — 18 — 23%, у Росії — 20 — 30%. Рентабельність українських операторів оцінюється Антимонопольним комітетом на рівні більш як 50%. Як ви гадаєте, чи є в них можливість сплачувати 3,5% у фонд, не перекладаючи це на плечі споживача? На мій погляд, є.

Більше того, за даними НКРЗІ, 2013 року вартість мобільного зв’язку без запровадження будь-яких додаткових податків зросла на 22,8%. Чи доречно за таких умов казати про брак рентабельності та необхідність підвищення тарифів?

На місцях ідею підтримують

— У разі ухвалення законопроекту як швидко фонд забезпечить жителів сільських і віддалених районів фіксованим зв’язком?

— Я розраховую, що протягом п’яти-шести років кожен населений пункт в Україні обов’язково матиме такий зв’язок. А це дасть можливість людям отримати і швидкісний Інтернет, і цифрове телебачення, й інші послуги.

Після того, як я передав до парламенту свої законопроекти, мені телефонували чимало представників влади з усіх кінців України — від губернаторів до керівників районів та селищ. Вони одностайно підтримують цю ідею, бо в кожного з них у підпорядкуванні є райони, з якими буває вкрай складно зв’язатися. Люди роками звертаються до влади з проханням забезпечити їх стабільним зв’язком, але на це ні в державному, ні в місцевому бюджетах немає коштів.

Тому я глибоко переконаний, що іншого шляху в нас просто немає. У XXI сторіччі жителі країни в центрі Європи обов’язково повинні мати доступ до сучасних технологій й усі можливості для повноцінного отримання інформації і всебічного розвитку. У підсумку від цього виграє кожен окремий громадянин, галузь, економіка держави загалом. Наприклад, у країнах Латинської Америки збільшення покриття швидкісного Інтернету лише на 2% привело до створення 378 тисяч робочих місць. А це, погодьтеся, істотно.

Сергій КОСЕНКО для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Дмитро ШПЕНОВ. Народився 1978 р. в м. Харків. У 2001 р. закінчив Національну юридичну академію України імені Я. Мудрого (спеціальність «правознавство»); 2005 р. — Харківський національний університет імені  В. Каразіна (спеціальність «фінанси»).

Працював мотористом, юрисконсультом, був приватним підприємцем. У 2007 році — генеральний директор ТОВ «Інститут стратегічних досліджень» (м. Київ).

Народний депутат України VI і VII скликань. Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя.

Кандидат юридичних наук. Заслужений юрист України. Одружений. Виховує трьох дочок і сина.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua