Із поліським серпанком ознайомилася 1988 року. Звісно ж, на його батьківщині в селі Крупове тодішнього Дубровицького (нині Сарненського)  району на Рівненщині. У шкільній музейній кімнаті тоді стояло кілька ткацьких верстатів, були нитки з льону-довгунця і вже готові вироби із серпанку — від прабабусиних до тих, які виготовили заслужені майстрині народної творчості Уляна Кот та Ніна Рабчевська. До цих скарбів мала змогу доторкнутися, і ті неповторні емоції несу все життя.

Щоправда, на початку червня відійшла в засвіти 85-річна Уляна Кот. Вона не лише вміла створювати серпанок, а й була автентичним носієм поліського фольклору: знала понад тисячу народних пісень, притаманних саме цій глибинці. Та найголовніше, як на мене, в тому, що вона максимально передала свій дар тим, хто її оточував, зуміла закохати в серпанок та рідний фольклор односельців. Нині в невеликому поліському селі Круповому із 600 жителями працює три заслужених майстрині народної творчості та дві народних.Чи багато сіл в Україні можуть похвалитися таким безцінним надбанням?

Ніна Рабчевська, здається, увібрала в себе всі найкращі риси не лише Уляни Кот, яку вважає сестрою,  а й усіх поліщуків.

П’ять народних майстринь із Крупового

Талановита, добра та щира, легка на підйом, дарма що вже відзначила 75-річчя. Вона керівник народного аматорського фольклорного ансамблю «Берегиня» села Крупове, що працює при будинку культури. До речі, саме тут тепер діє й музей «Серпанкове розмаїття», який вона створила й ревно плекає нині, а завдяки грантовій підтримці він розширив обрії за межі скромної шкільної кімнати.

А що жсерпанок — виткана на кроснах зі спеціальних сортів льону легка надпрозора тканина, з якої шили жіноче вбрання?

«На жаль, льону в нас нині не вирощують, тож останніми роками завозили лляні нитки з-за кордону. Нині ж, коли триває війна, це стало надзвичайно складно, тому беремо бавовняні, — розповідає Ніна Рабчевська. — Виготовлення серпанку дуже трудомістке. У нас багато жінок уміють це робити, майже до кожній хаті довгими зимовими вечорами й тепер тчуть рушники. Частенько сідають за верстат і діти — це для них своєрідне хобі, яке передаємо від покоління в покоління. У мене верстат стоїть удома, ще два — на роботі. Але працюю на них дедалі рідше — здоров’я, самі розумієте, вже не те, перенесла операцію очей. Ось хіба що можу дати майстер-клас, коли попросять».

Тут унікальні традиції

Управління культури та туризму обласної військової адміністраціїі, обласний центр народної творчості поставили за мету вписати технологію виготовлення поліського серпанку в Національний перелікелементів нематеріальної культурної спадщини. Адже відповідна експертна комісія Мінкультури відновила роботу.  До речі, ще 2018 року в нього вписали два елементи нематеріальної спадщини Рівненщини — традиційне бджільництво (бортництво) та обряд «Водіння Куста». Цей обряд з язичницьких часів зберігся лише в одному українському селі — СварицевичахДубровицької громади.

«А ось в обласному списку п’ять елементів нематеріальної культурної спадщини краю. Окрім бортництва та обряду водіння Куста, це поліська дудка-викрутка, поліський солоспів і серпанкове ткацтво в селі Крупове», — каже начальник управління культури та туризму Любов Романюк.

Саме тому в червні Рівненщина представила унікальні доробки в Національному  музеї народної архітектури та побуту. Нині, під час війни, суспільство виявляє підвищений інтерес до власного коріння й припадає до нього, як до життєдайного джерела.

«У музеї в селі Пирогів я багато розповідала про серпанок міністрові культури України Олександрові Ткаченку. Він щиро зацікавився нашою творчістю. А мої земляки зі Сварицевичів демонстрували обряд водіння Куста. Відчувалося, що міністрові не байдужа наша праця, наше коріння, яке сягає глибини століть», — ділиться спогадами невтомна Ніна Рабчевська. Торік вона стала лауреатом Всеукраїнської премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини.

«Рівненське Полісся. Місце, де унікальні традиції та звичаї українського народу. Цей колорит варто побачити кожному, сьогодні переконався в цьому», — написав міністр у фейсбуці.

«Беріть від нас ДНК перемоги!»

Ось вони, скарби, які маємо підняти й осмислити, ті потужні магніти, що неодмінно притягнуть туристів з усього світу в мирну Україну.Про це йшлося на форумі «Нематеріальна культурна спадщина Полісся: виклики щодо збереження національних цінностей та народних надбань», який днями пройшов у Рівному. Адже маємо бути готові не лише плекати своє, рідне, а й обстоювати його. Згадайте, скільки довелося попрацювати, щоб наш борщ таки закріпив за собою статус української національної страви. Іпідтримка солідного науково-експертного товариства, яке зібралося на Рівненщині, переконує, що поліський серпанок таки посяде належне йому місце не лише в Національному переліку. Разом з обрядом водіння Куставін цілком може претендувати на список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

«Саме тепер, коли триває війна, ми не маємо правазагубитися в уламках субкультур. Навпаки, часосмислити, звідки наше коріння», — вважає начальник обласної військової адміністрації Віталій Коваль. І зробити це маємо через відповідні механізми.

Він розповів учасникам форуму свою цікаву історію: «У дядька на Березнівщині була власна кузня. Якось він попросив мене, підлітка, допомогти йому з маленьким молотом. А тоді каже: «Ти, мабуть, уже десь кував, бо в тебе все виходить». — «Ні, — відповів я, — вперше тримаю молот». А сам відчув величезний приплив енергії й бажання працювати в кузні. Тепер, через роки, усвідомлюю, що всамому прізвищі, яке походить від мирної професії, закладено ті вміння, якими володіє його носій. До речі, в мене і мама, й тато носили прізвище Коваль, і мамі не довелося нічого змінювати й після заміжжя. Пишаюся, що я носій одвічної культурної спадщини Рівненського Полісся, його традицій, звичаїв та обрядів і, якщо хочете, певного світогляду. Нині час відкрити те, що ми зберігаємо і примножуємо десятиріччями. Нехай світ бере ДНК української нації, ДНК перемоги!»

До речі, саме на нематеріальній культурній спадщині успішні країни розвивають креативну економіку. До прикладу, іспанський фарфор, який давно став відомим торговельним брендом.У нашого серпанку дуже широкі обрії, варто лише прискіпливіше подивитися на нього.