Aбсолютна чемпіонка світу,
заслужений майстер спорту
Любов ПРИХОДЬКО
Пригадується студентська практика наприкінці 70-х років у редакції обласної газети "Ленінська правда". Саме тоді до Сум долетіла приємна звістка з білоруського Вітебська: вихованка місцевого аероклубу Любов Приходько виборола звання абсолютної чемпіонки світу з вертолітного спорту. Причому перемогла титулованих спортсменів-чоловіків із Великобританії, США, ФРН, Польщі, Угорщини.
Відтоді збігло чимало води. Однак і сьогодні Любов Федорівна тримає шлемофон і комбінезон напоготові. Завітавши до її сумської квартири в центрі міста, переконався: жінка в чудовій спортивній формі.
Любове Федорівно, схоже, і зараз вас важко застати вдома?
- Коли мені телефонують про якісь майбутні змагання, швиденько збираюся, аби не підвести друзів. Останнім часом їздила до Росії та Німеччини, де мене і мою подругу Любов Татаринову добре пам'ятають (Л. Татаринова - майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка відкритого чемпіонату Німеччини. - Прим. О. В.). Залюбки їдемо на турніри і виступаємо не гірше за інших.
Нещодавно виповнилося 45 років, як ви вперше стрибнули з парашутом. Як 17-річною дівчиною на таке зважилися?
- Про небо я мріяла і вдень, і вночі. Ще коли була маленькою, побачивши літак чи вертоліт, буквально завмирала посеред сільської вулиці. А як вступила до Сумського торговельного училища, одразу почала шукати аероклуб. Мене прийняли до гуртка парашутистів, інструктором був Василь Нікулін - уважний і доброзичливий чоловік. Через кілька місяців навчання перейшли до практики.
Добре пам'ятаю 27 травня 1965 року, коли вперше піднялася в небо і - зробила крок за борт літака. Відчуття - неймовірне! Вже тоді переконалася, що небесне тяжіння сильніше земного. От і вирішила: бути мені не тільки на землі, а й там, під хмарами, де світ зовсім інший. Невдовзі зробила другий стрибок, потім третій...
А трохи менше, як за рік, 19 квітня, вперше піднялася на вертольоті як командир екіпажу. І досі бережу першу льотну книжку, яку мені виписали 5 березня 1966 року - своєрідний подарунок на Міжнародний жіночий день.
Ви маєте унікальний практичний досвід, відвідали багато країн світу. Що запам'яталося найбільше?
- Чемпіонат світу в Англії 1973 року. Тоді на аеродромі під Лондоном зібралися тисячі глядачів і гостей з усього світу. Приїхала королева Великобританії Єлизавета, а її чоловік - герцог Единбурзький принц Філіп прилетів на особистому вертольоті. Я тоді стала чемпіонкою світу, мене запросили на урочистий прийом. Принц Філіп привітав мене і сказав, що захоплений моїм виступом. У Москві ми зустрічалися з легендарними повітряними асами - тричі Героями Радянського Союзу Іваном Кожедубом та Олександром Покришкіним. Таке не забувається! За п'ять років я стала абсолютною чемпіонкою світу.
Чи зберігаєте старі комбінезони або шлемофони?
- Та хіба їх вбережеш, якщо у нас з чоловіком двоє синів-водіїв? Їм така одяганка ой як потрібна - тільки встигай міняти. Але для виступів завжди щось знайдеться.
У чому полягає майстерність вертольотчиків?
- Змагання передбачають різні види вправ, серед яких "навігація", "політ на точність", "розвезення вантажів", "слалом". Назви багато про що кажуть. Наприклад, на висоті 5-6 м треба швидко "пронести" на тросі відро з водою через спеціальні ворота і при цьому не розхлюпати жодної краплі. Чи, скажімо, поставити його на малесенький п'ятачок діаметром 30-40 см - до так званого колодязя. І все це на час. У кого слабкі нерви, ті одразу програють.
Вертолітний спорт доволі специфічний. Що потрібно, аби досягти справжніх висот?
- Насамперед - бажання і здоров'я. Адже доводиться витримувати величезні фізичні навантаження - без належного гарту в небі робити нічого. І, звичайно, гроші. Сьогоднішній стан справ у вітчизняному вертолітному спорті майже плачевний. У Росії є багаті люди, які, маючи власний аеротранспорт, виділяють кошти і на проведення змагань. У нас можу назвати хіба що капітана збірної України Олександра Корнійця. Якби не він, то, певно, не мали б навіть отих двох офіційних екіпажів, які є. Окрім мене, Люби Татаринової та Корнійця вірним небу залишається майстер спорту Анатолій Василенко. Ось така зараз команда молодості нашої.
Як дорого обходиться таке захоплення?
- Кожна година польоту коштує в середньому 10 тис. грн. Аби більш-менш упевнено почуватися за штурвалом машини, потрібно налітати не менше 200 годин. Щоб сподіватися на серйозні перемоги, потрібно щонайменше 700-750 годин льотної практики. Якщо додати вартість гелікоптера, який коштує не менше $750 тис., все стає зрозумілим.
За кордоном мати власний вертоліт буденне явище. Невже в Україні бракує заможних людей?
- Якщо брати до уваги бюрократичну і дорогу процедуру оформлення паперів, бажання купувати такий транспорт швидко минеться - для цього потрібно не менше 40 тис. грн. От і виходить, що цей вид спорту невпинно занепадає. Якщо в хокеї, волейболі, мотокросі підростає молода зміна, то для вертолітників це велика проблема. Мені самій вже 62 роки, а командиром екіпажу можна бути лише до 63-х. Доведеться перекваліфіковуватися в помічники чи оператори. Але доки будуть сили, небо не залишу.
ДOСЬЄ "УК"
Любов ПРИХOДЬКO. Народилася 11 липня 1948 р. в селі Межиріч Лебединського району на Сумщині.
Закінчила Центральну льотно-технічну школу в Калузі, Київський інститут інженерів цивільної авіації. Загальний наліт - 6200 год, 80 стрибків з парашутом.
Заслужений майстер спорту, абсолютна чемпіонка світу (1978), п'ятиразова абсолютна чемпіонка СРСР і України. Нагороджена золотою медаллю міжнародної авіаційної федерації. Найтитулованіша спортсменка України з вертолітного спорту.