Днями виповнюється рік, як ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов’язаних із банком осіб» (№218-VIII). Його підписав Президент України. Документ означив майнову відповідальність пов’язаних із банком осіб за збитки, завдані з їхньої вини фінустанові, та суттєво збільшив розмір штрафу для керівника банку.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб завдяки цьому нормотворчому акту має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку, до пов’язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання установі шкоди, або до особи, яка внаслідок таких дій чи бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду.
Внесено зміни і до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України за порушення нормативно-правових актів Національного банку України, зокрема подання недостовірної (неповної) звітності щодо якості активів, проведення операцій з пов’язаними із банком особами, суті операцій або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Насправді все не так
Що змінилося на фінансовому ринку? Чи відкрито бодай одну кримінальну справу на керівників фінустанов, які своєю злочинною дією або бездіяльністю спровокували доведення банків до банкрутства? Чи допоміг цей важливий документ вкладникам банків повернути свої гроші? «УК» вирішив ретельно вивчити цю важливу тему, про яку громадськість, можливо, призабула.
Як зазначив адвокат АО «Клочков та партнери» Іван Староста, основна мета цього закону — посилити відповідальність банкірів перед державою через те, що банкрутства фінустанов створюють неабиякі проблеми для фінансової системи України. «Громадськість намагалися запевнити, що на власників і менеджерів збанкрутілих банків пошириться дія нового закону і їх покарають за нововведеними правилами. Але не сталося як гадалося. На те, що закон не має зворотної сили (за винятком ситуацій, коли він пом’якшує відповідальність за вчинений злочин), тоді ніхто не звернув уваги. За рік чинності закону №218-VIII для учасників фінансового ринку фактично нічого не змінилося. На мою думку, через зацікавленість у такому розвитку подій ключових учасників банківської системи», — вважає він.
Так, на превеликий жаль, вважає більшість його колег. Приміром, старший юрист фірми «Лавринович і партнери» Інна Рудник упевнена, що цей документ можна віднести до тих нормативно-правових актів, які за принципом своєї дії виключно декларативні. «Так, закон справді розширив перелік осіб, які мають відповідати за завдану фінансовій установі шкоду чи доведення її до категорії проблемних/неплатоспроможних. Однак усі ці обставини (наявність вини в діях пов’язаних осіб) мають встановлювати та доводити компетентні органи. На жаль, цим питанням ніхто не переймається, попри те, що кількість банків з тимчасовою адміністрацією тільки зростає», — додає вона.
Теорія й практика
Проте однозначно стверджувати, що цим питанням ніхто не займається, не можна. Принаймні кілька місяців тому при Фонді гарантування вкладів фізичних осіб створено спеціальний підрозділ — департамент розслідувань протиправних діянь та протидії корупції. Його керівник Катерина Мисник назвала просто жахливу цифру — 115 мільярдів гривень. Це сума, яку вкрали так звані білі комірці зі своїх фінустанов. «Генпрокуратура вже відкрила кілька кримінальних проваджень за цими справами. Ми залучили з цього приводу дві великі іноземні юридичні компанії, щоб вони провели незалежний аудит у деяких банках, що буде підставою для відкриття нових кримінальних проваджень», — зазначила вона.
Виконавчий директор Незалежної асоціації банків України Олена Коробкова сказала «УК», що уповноважені особи ФГВФО озвучили інформацію: загалом відкрито 900 кримінальних справ щодо колишніх власників істотної участі банків, яких визнано неплатоспроможними.
«Стосовно працюючих банків дія закону дуже відчутна. Для прикладу: ст. 39 передбачає чіткі функції, які закріплюють за членами спостережної ради. Під їхню відповідальність відтепер підпадає контроль за кредитними ризиками, а також визначення кредитно-інвестиційної політики банку. Тобто всі ті ключові напрями діяльності банку, від яких безпосередньо залежить його життєздатність та платоспроможність. Тепер спостережна рада банку несе матеріальну і кримінальну відповідальність за наслідки прийнятих ними рішень», — додає вона.
Для прикладу банкір наводить такі параметри: встановлення і дотримування лімітів на кредитування пов’язаних із банком осіб (інсайдерські кредити). Також рада відповідає за неправильно розставлені пріоритети кредитування окремих напрямів.
Пані Коробкова не заперечує, що теоретично (саме так, а не практично) законодавчий механізм стягнення коштів з недобросовісних банкірів існує. Проте й вона не може сказати, наскільки така модель стане корисною на практиці, доки суди не винесуть остаточних рішень.
Лише суми, а не суди
Утім, експерт компанії «ПростоБанкКонсалтинг» Іван Нікітченко каже: на жаль, поки що не бачив жодного гучного рішення суду стосовно колишніх власників збанкрутілих банків. «Нацбанк тільки в березні 2016 року подав позови проти багатьох фактичних власників наших банків на 11,5 мільярда гривень. ФГВФО заявляв про позови на 80 мільярдів гривень восени 2015 року. На виплатах вкладникам це поки що жодним чином не позначилося — гроші виплачує ФГВФО власним коштом. Натомість цю структуру підтримують Нацбанк і Кабмін, тобто державний бюджет. Якщо позови буде задоволено і кошти стягнуто, то вони підуть на поповнення резервів фонду та як компенсації збитків держави. Якщо ФГВФО зможе виграти свої справи, то, можливо, ми вперше побачимо, як задовольнять вимоги всіх черг клієнтів котрогось із банків», — зазначає він.
Те саме можна з упевненістю казати і про 115 мільярдів гривень, які за багато років вкрав менеджмент банків та фактично «перекинув» їх в офшори. Експерти зазначають, що повернути гроші можливо при злагодженій і незалежній від зовнішніх втручань роботі ФГВФО, Нацбанку та прокуратури. Натомість ще треба довести, що ті кошти вкрали — за кожну, як кажуть, копійку отримати переконливі докази.
Від редакції. Проте в Україні не застосовують і звичних законодавчих актів. Скажімо, Кримінальний кодекс чітко передбачає відповідальність керівників за доведення своєї установи до банкрутства у вигляді обмеження або позбавлення волі строком на 5 років. За останні два роки в Україні збанкрутувало понад 60 банків. Багатьом із них Нацбанк надавав чимале рефінансування, яке потім дуже швидко «зникало», і банки з якогось дива вже вважали фінансово неспроможними — там запроваджували тимчасові адміністрації. І цей процес триває. Чи побачимо на лаві підсудних хоч одного топ-менеджера, який справедливо отримає свої 5 років позбавлення волі за те, що розікрав кошти, — питання скоріш риторичне. Однак із нетерпінням чекатимемо на такі повороти.