У соцмережевому ажіотажі, який спричинило скасування обов’язкового вивчення бакалаврами історії України, філософії, іноземної мови та ще кількох дисциплін, — претензії до профільного міністерства, які часом трансформуються в панічні зойки на кшталт «Філософію виганяють з вишів». Насправді скасування відповідного наказу МОН від 2009 року — не забаганка нинішніх очільників відомства. Цього вимагає новий закон про вищу освіту, ухвалений понад півроку тому. Який, нагадаємо, перед внесенням у сесійну залу парламенту пройшов широке громадське обговорення.
Одна з головних новацій закону — запровадження університетської автономії, основна мета якої — підвищити якість освіти в університетах. Автономія стосується багатьох аспектів, але зупинімося лише на організації навчального процесу та державних стандартів. Якщо раніше державний стандарт вищої освіти регламентував і те, що повинен уміти й знати випускник вишу, і те, які предмети має вивчати студент, то відтепер регламентується рівень компетентностей, якими має володіти університетський випускник. Тобто контролюватиметься кінцевий результат навчання, а те, як та яких дисциплін навчати — відповідальність самого університету. Поза сумнівом, попит на якісну класичну освіту, до якої належить зокрема філософія, серед мотивованих студентів завжди буде високим.
Від редакції. Учора своє бачення порушеної проблеми висловили очільники профільних інституцій країни. Про це — в наступних випусках «УК».
«Без якісного гуманітарного знання не може бути конкурентоспроможного фахівця»
Володимир БУГРОВ,
проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Від початку існування університетів здобута в них освіта передбачала опанування універсуму — світу світів. Найдосконалішим інструментом такого опанування було вивчення філософії, й навіть наукові ступені мали назву «доктор філософії». Тому філософія виступала найзагальнішим знанням про світ, вираженим у системі найзагальніших понять або категорій, методологією науки, світоглядно-ціннісною основою для самовизначення особистості у світі.
І якщо нині першу та другу функції філософії з певним успіхом можна перекласти на інші галузі знання та практики, то без третьої формування цілісної особистості неможливе. Не випадково в Німеччині філософію вивчають в гімназіях, а у Франції — в ліцеях, лише закінчивши які, можна вступати до університетів.
В Україні світоглядно-філософського курсу в школі не вивчають.
Тому вилучення філософії (та й загалом гуманітарного знання) з університетських програм без перенесення цих дисциплін на шкільний рівень може призвести до дегуманізації особистості, спрощення та збіднення мисленнєвих технік, зрештою, до невміння давати моральні оцінки подіям та явищам навколишнього світу.
Фактично ми можемо позбавити молодь долучення до вироблених тисячолітньою історією практик мислення та пізнання, здатності правильної постановки та розв’язання різних пізнавальних та практичних завдань. Тому без високоякісного гуманітарного знання не може бути конкурентоспроможного фахівця та високоосвіченої особистості.
«Виграють викладачі, які перебудують свої курси»
.jpg)
Єгор СТАДНИЙ,
експерт Центру дослідження суспільства:
— Гадаю, що від англійської мови не на базовому, а на професійному рівні не відмовиться ніхто: всі розуміють, що без цього нині нікуди. Те саме стосується української: якщо йдеться про володіння нею, про засвоєння стилістики, про те, щоб людина могла грамотно писати різножанрові тексти, то це теж важливо для всіх фахів.
Іноді доходить до сміху: наприклад, у деяких вишах на першому курсі у студентів 9 семінарів та 9 лекцій з історії України, протягом яких танцюємо від Адама до Потсдама. Нема ні дискусії, ні осмислення, ані засвоєння інструментів розуміння історичних документів. Тобто те, що вчили протягом семи класів у школі, студенти знову вивчають впродовж одного семестру в університеті. Це заважає чітко розмежувати, де середня освіта, а де вища. Тож не вірю, що університети відмовляться від української чи англійської мов. Переймаюся тим, щоб вони не пропонували курси, які повторюватимуть курс шкільної освіти. Маємо нарешті відійти від нашої багаторічної проблеми, коли університети змушені надолужувати те, чого не встигли вивчити у школі.
В університеті треба індивідуально підходити до кожної спеціальності. Наприклад, якщо говорити про історію, то, гадаю, економістам дуже корисно подивитися на розвиток торговельних процесів, становлення біржових систем. Для технічних фахів буде цікавою історія науки. Тільки бажано, щоб цю дисципліну викладали не філософи й історики, а фахівці з технічних та природничих галузей, котрі змогли б пояснити хід різноманітних відкриттів та їхнього впливу на загальний розвиток цивілізації.
Тепер усе залежатиме від самих викладачів — виграють ті, хто вже планує перебудувати свої курси.