Нещодавно вдалося зустрітися з очільником українського оборонного відомства генералом армії України Степаном ПОЛТОРАКОМ. Ми поговорили про останні тенденції в безпековій ситуації, сучасні загрози і те, як усе-таки вдається реформувати військо й підготувати його до виконання головної місії — визвольної.
Допомагаючи нам, світ допомагає собі
— Степане Тимофійовичу, одразу розпочнемо нашу зустріч з насущного питання порядку денного в Україні. Який ваш погляд на перспективи введення миротворчого контингенту ООН на сході нашої держави і як це вплине на конфлікт?
— Найбільш логічний з огляду на весь комплекс причин і наслідків, які сформували й підживлюють конфлікт на українському Донбасі, політико-дипломатичний мирний вихід із ситуації. Які засоби формують цей коридор можливостей? На моє переконання, це дотримання мінських домовленостей і наполегливе досягнення рішення про розміщення миротворчої місії ООН на прийнятних для України умовах.
Чітко розумію, що на досягнення цієї мети потрібен час. Але у нас немає альтернативи, крім як одночасно зміцнювати Збройні сили. Причому настільки, щоб вони були готові не лише до оборони, а й до визволення окупованих територій, на що наше військо має право і ніколи його не втрачало.
У світі справді дедалі більшої підтримки набуває ініціатива української влади до започаткування миротворчої місії як засобу відновлення суверенітету й територіальної цілісності нашої держави. Саме на її розвиток ми покладаємо значні сподівання. Ми тільки на початку шляху. Вже почалися перемовини, дискусії та пошуки прийнятних варіантів розміщення, складу і мандата контингенту.
Говорячи про потенційний вплив місії ООН на перебіг конфлікту, варто зауважити, що ще не відома кінцева конфігурація контингенту в жодному з її компонентів. Але ця місія тільки тоді матиме сенс, якщо матиме наслідком роззброєння незаконних збройних формувань, взяття під контроль 400-кілометрової ділянки українсько-російського кордону, зупинить інфільтрацію російських військ та озброєння на окуповану територію. Тоді вже можна буде говорити про повноцінні адекватні політичні процеси та реінтеграцію Донецька і Луганська.
Звісно, у миротворчому процесі не можуть брати участь представники країни-агресора. Тобто нам критично важливо, щоб Росію не було залучено до складу миротворчої місії.
І нині багато країн висловлюють згоду на участь у такій місії під егідою ООН. Приміром, таку пропозицію я почув від Фінляндії, де нещодавно перебував з офіційним візитом. У Гельсінкі ми з главою фінського оборонного відомства, а також із президентом Фінляндської Республіки обговорювали можливість залучення Сил оборони Фінляндії до миротворчої місії ООН на сході України. І фінська сторона погодилася, що така місія повинна працювати відповідно до чинних правил і норм міжнародного права на всій окупованій території, а не тільки на лінії зіткнення сторін. Таку саму підтримку ми одержали і від Швеції.
— Українці так само активно цікавляться питанням, коли нам таки доставлять зброю із США і що вона означає для наших військових.
— Україна має безпрецедентну підтримку в світі. Особливо цінна допомога наших партнерів у розбудові ефективного війська, яку нам надають країни НАТО. І це не тільки аспект озброєнь. Це технології, стандарти, рішення та консультації, тренінг і використання партнерського ресурсу. І це теж своєрідна зброя — вона не менш чутлива й дієва. Подивіться, наскільки важливіше мати армію, наповнену сержантами та офіцерами з лідерськими якостями, професійно навчених, аніж просто володіти значними обсягами озброєнь. Без духу і знань навіть досконала зброя не дасть війську жодної відчутної користі.
США одними з перших підтримали нас у прагненні захистити свій суверенітет, і ця допомога дуже важлива й ефективна. Так, ми очікуємо від США «Джавеліни», і вони будуть у нас вчасно — тоді, коли все буде готове для цього. Ні на день раніше, а й ні на день пізніше. Як недавно висловився Президент України, відповідно до досягнутих з американськими партнерами домовленостей. Ми матимемо протитанкові ракетні й антиснайперські комплекси, засоби електронної боротьби і повітряної оборони й деякі інші речі.
Путін нещодавно заявив про наявність у російській армії нових зразків озброєнь, зокрема ракет. Риторика щорічного звіту Путіна свідчить, що вектор зовнішньополітичної діяльності РФ — агресія. Тому рішення Вашингтона про надання нам озброєнь у такій ситуації важко переоцінити.
Ця зброя — сигнал про підтримку клубом демократичних країн, що вони сприяють нашій боротьбі за спільні цінності проти одних і тих самих загроз. Але із приємністю зазначу: наш оборонно-промисловий комплекс також нарощує потужності, й окремі зразки української військової техніки, зброї та обладнання здатні конкурувати навіть із найкращими світовими зразками. Це додає впевненості, і цього нам дуже бракувало у 2014 році. Це сигнал закордонним партнерам допомагати нам у прагненні захиститися. Допомагаючи Україні, світ допомагає собі.
Росія використовує Донбас як бойовий полігон
— Який ваш загальний прогноз конфлікту і ситуації на українському сході?
— Україна й надалі підтримуватиме курс політико-дипломатичного врегулювання конфлікту на сході держави. Водночас ми можемо і будемо використовувати суверенне право на самооборону. Тому наша країна діятиме в межах комплексу політико-дипломатичних, санкційних та інших заходів задля відновлення територіальної цілісності України та відсічі і стримування збройної агресії РФ.
За нашими даними, Російська Федерація не збирається відмовлятися від продовження збройної агресії на сході України. Про це свідчить російська військова присутність в окремих районах Донецької та Луганської областей і ведення бойових дій проти Збройних сил України. Лише торік наші позиції на сході ворог обстріляв понад 15 тисяч разів.
Російське керівництво шукає шлях, щоб агресію, ним організовану, перетворити на заморожений конфлікт, а не врегулювати його. Більш того, режим Путіна ще сподівається на повернення нашої держави до так званого руского міра і відмову України від євроатлантичної інтеграції. Москва не збирається виконувати мінські угоди — це не входить у її плани, як і виведення окупаційних військ з нашої території та повернення українській стороні контролю за ділянкою українсько-російського державного кордону. І Кремль категорично не сприймає формату миротворчої місії ООН, діяльність якого нівелювала б вплив та владу контрольованих ним місцевих окупаційних режимів. Вони тримаються на багнетах двох армійських корпусів загальною чисельністю майже 40 тисяч осіб, які є невід’ємною частиною південного військового округу збройних сил Росії. У них одна модель підготовки, забезпечення, логістика, система бойового застосування. І якщо є бажання (а це ми неодноразово бачили), вони можуть припинити вогонь і виконати перший пункт мінських угод. Тому цей контингент — серйозний інструмент силового впливу на Україну. А всі «мирні» ініціативи агресора є насправді «шубкою вівці» на тілі «вовка».
Ми знаємо, що, крім уже згаданого угруповання, оперативні плани супротивника містять багато варіантів ведення бойових дій на нашій території. Росія використовує Донбас не тільки для вишколу військових, які потім воюють в інших гарячих точках, зокрема Сирії, а й як полігон бойового випробування військової техніки. Ця наша відкрита рана не дає Україні змоги розвиватися і реформуватися в максимально швидкому темпі.
Цілком очікуване продовження агресивних дій на сході України. Більше того, існує ймовірність переростання конфлікту в повномасштабну агресію Кремля. Це правда, яка руйнує ілюзії щодо відмови Росії від окупації частини нашої території й виведення її військ у найближчій перспективі. На нашому кордоні вона зосередила 19 батальйонних тактичних груп першого і другого ешелонів чисельністю понад 77 тисяч осіб. До складу угруповання входить майже тисяча танків, 2,3 тисячі бойових машин, понад 1,1 тисячі артилерійських систем і приблизно 400 систем залпового вогню.
Про п’ять стратегічних цілей модернізації війська
— Які проблеми та успіхи існують у процесі модернізації війська? Які сфери потребують розвитку?
— Передусім ми розмежували функції та провели реорганізацію органів військового управління відповідно до принципів НАТО. Значно підвищено оперативні (бойові) спроможності Збройних сил України зокрема завдяки вищій інтенсивності командно-штабних, бригадних і льотно-тактичних навчань за стандартами Альянсу. Розширено мережу військових навчальних закладів та науково-дослідних установ. У навчальних центрах упроваджено систему багаторівневої підготовки сержантського і старшинського складу, розроблено програми курсів лідерства, запроваджено єдину програму базової загальновійськової підготовки для військовослужбовців усіх категорій, затверджено Концепцію підготовки та застосування снайперів, посилено роль іноземних тренувальних місій у підготовці Збройних сил України.
Більший фінансовий ресурс дав змогу істотно наростити темпи забезпечення Збройних сил озброєнням, військовою і спецтехнікою, вдосконалити військову інфраструктуру, системи логістики й медичного забезпечення. Ми будуємо необхідну нам оборонну інфраструктуру і навчальні центри та житло для військових.
Про наші плани на майбутнє у сенсі модернізації війська докладно йдеться у Державній програмі розвитку Збройних сил України на період до 2020 року, де визначено п’ять стратегічних цілей на основі прийнятих у НАТО принципів і стандартів:
перша — розвиток системи управління Збройних сил;
друга — вдосконалення системи оборонного планування, впровадження у Збройних силах прозорого й ефективного управління ресурсами;
третя — набуття спроможностей ЗСУ для гарантованої відсічі збройній агресії, оборони держави та участі в підтриманні миру і міжнародної безпеки;
четверта — створення єдиної системи логістики та вдосконалення системи медичного забезпечення Збройних сил;
п’ята — професіоналізація та створення необхідного військового резерву ЗСУ.
Саме на реалізації цих пунктів зосередимо головні зусилля на шляху досягнення Збройними силами спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності.
Потрібно пам’ятати: якісна оборонна реформа — річ дуже коштовна. Відносно невеликий ресурс іде на переформатування органів військового управління, підготовки, організацію нової системи логістики. А ось переозброєння війська новими зразками потребує багато часу й колосального фінансування. Навіть окремі країни НАТО, які 20 років тому вступили до Альянсу й були оснащені радянською технікою, досі повністю не переозброїлися. Але усвідомлюючи масштабність наших завдань, ми не маємо права зупинятися на роздуми. Наш ОПК виробляє нову техніку і озброєння, які стають досконалішими. Якщо порівняти бронетехніку, випущену на початку бойових дій, і сучасну, можна сказати, що вона була доволі низької якості. Для прикладу, БТР-4Е, який під час модернізації зазнав понад 100 доопрацювань. За підсумками використання на лінії зіткнення він перетворився на один із найкращих у світі у своєму класі. Таку саму роботу проводимо і з безпілотниками, на станціях РЕБ, технічної розвідки, засобів ППО. Успіх цієї роботи критично важливий.
— Які перспективи у військовому сенсі відкриває ухвалений Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях»?
— Він створює передумови повернення окупованого Донбасу. Цей закон уможливлює ефективне утримання зайнятих нами позицій, не даючи ворогові шансів захоплення нових територій. І він сприяє підготовці до визволення українських земель.
Ми не плануємо проводити широкомасштабні наступальні дії та здійснювати захоплення території так, як це робила Росія в Чечні, знищуючи тисячі мирних жителів. Україна — країна цивілізована й у цивілізований спосіб розв’язуватиме проблему повернення всіх окупованих загарбником територій.
Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»