19-річний Дмитро Паригузич так вправно виймає з печі духмяні булочки, як досвідчений у кондитерській справі. Поруч із непідробним задоволенням працює 21-річна Ганна Невірковець. Далі — Максим Мороз та Ярослав Костюкевич. Трудовий шлях шести молодих людей тут, у харчоблоці Рівненської центральної міської лікарні, тільки починається. Треба бачити, як горять очі хлопців і дівчат, які тепер почуваються потрібними.

Ще вчора їхні будні були зовсім іншими: уже повнолітні громадяни вимушено проводили час, по суті, в чотирьох стінах власних квартир. Відомо, що не дуже поспішають роботодавці брати на роботу людей з особливими потребами з огляду на певні стереотипи.

Ідею втілили разом 

Усе змінилося пів року тому. Тоді всі вони стали учасниками проєкту з цілком конкретною назвою «Іди і роби!» Це ідея народного депутата України Олександра Ковальчука та його помічниці депутата Рівненської міськради Олександри Коваленко. А реалізували її у співпраці з обласним центром зайнятості, який очолює небайдужий Іван Ткачук, і Рівненською центральною міською лікарнею на чолі з головним лікарем людиною великого серця Євгеном Кучеруком. 

«Ці хлопці й дівчата перебували на обліку в службі зайнятості як безробітні, затим коштом Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття пів року здобували спеціальність кондитерів у Рівненському центрі професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. Тут є надсучасна матеріальна база з новітнім обладнанням: лабораторії для кухарів та кондитерів й навіть навчальний ресторан. До того ж, майстри виробничого навчання опікувалися ними, як власними дітьми, хоч робота з такою інклюзивною групою слухачів була для них новою», — розповідає народний депутат від Рівного Олександр Ковальчук.

Мабуть, саме тому директор обласного центру зайнятості Іван Ткачук отримав від батьків учорашніх слухачів листа з такими рядками: «Ми, батьки особливих дітей, у захваті від рівня професійності та людяності ваших працівників. Для нас було великим щастям спостерігати, з якою радістю діти щодня збираються на навчання і з якою повагою та любов’ю вони розповідають про своїх викладачів, котрі повірили в них і передали їм цю непохитну віру в себе». 

А Олександр Ковальчук додає: «До кого ж іще я міг звернутися щодо практики та подальшого працевлаштування наших підопічних, як не до людини, котра свого часу врятувала мені життя, — головного лікаря Рівненської центральної міської лікарні Євгена Кучерука? Євген Филимонович, звісно ж, відгукнувся, бо в боротьбі з ковідом (а саме ця лікарня гідно несе головний його тягар в області) робочі руки потрібні не лише в інфекційному відділенні. Саме в харчоблоці міської лікарні завтрашні пекарі-кондитери відшліфовували свої вміння та навички, тут за кожним закріпили досвідчених наставників».    

Головний вимір — людяність

І ось урочистий фінал: вручення свідоцтв державного зразка за затребуваною на ринку праці спеціальністю «Кондитер». На очах у викладачів, батьків та самих дітей — сльози радості. Вони говорять, що саме тут змогли розкритися перед іншими, навчилися працювати у групі, врешті-решт, стали єдиною коман-дою, якій не страшні виклики сьогодення. Щиро поділилися й тим, що їм сподобалося готувати найбільше: комусь — булочки з начинками, торти чи бісквіти, комусь — піцу чи яблука в тісті або кекси. 

Приміром, Дмитро Паригузич уже виношує мрію про власну справу. А чому б і ні? Але поки що разом з новими колегами з 1 грудня починають постійно працювати в цій міській лікарні. 

«По-перше, готуватимуть випічку для наших пацієнтів; по-друге, ми відкриваємо на території лікарні магазин із соціальними сортами хліба та булок. Нехай усі охочі спробують, на що здатні наші нові працівники», — ділиться ідеєю заслужений лікар України Євген Кучерук. Він щодня рятує життя сотень людей, саме тому група народних депутатів звернулася до Президента України із пропозицією присвоїти йому високе звання Героя України. І це заслужено. 

Я ж думаю про те, яка важлива це категорія чи життєвий вимір — людяність. І в народного депутата Олександра Ковальчука, і в головлікаря Євгена Кучерука, і в депутата Рівнеради Олександри Коваленко, звісно, багато невідкладних і більш глобальних справ та проєктів. Утім, допомогти людям повірити в себе й дати професію і справу в руки — хіба не найголовніше? А ще, кажуть всі вони одностайно, робити добро — найвище в житті задоволення. І щиро прагнуть, щоб цей досвід прислужився всій Україні, щоб роботодавці зруйнували певні стереотипи у ставленні до людей з особливими потребами. Адже робота з інклюзивними групами дає змогу зарядитись оптимізмом, якого інколи так не вистачає.