— Вам потрібно здати водомір на перевірку, — заявила мені з віконця співробітниця водоканалу, виписуючи нову книжку.
— Як це робиться?
— Зніміть водомір і принесіть з паспортом на перевірку. Але спочатку зателефонуйте нам, попередьте про зняття і після перевірки слід прийти, подати заявку на опломбування.
— І хто мені це все зробить?
— Невже у вас нема кому зняти водомір? Перекрийте воду і відкрутіть його. Або покличте слюсаря з ЖЕКу. Ось тут у книжці я вам усе написала.
Відійшла від віконця і прочитала написане червоним. Там було попередження: якщо не зробити всього того, про що мені повідомили, до певної дати, то платити доведеться за нормами споживання. Як з водопроводу, що прорвав, хлинула інформація, до сприйняття якої готова не була.
Але весь жах ситуації і масштаб проблеми зрозуміла, вийшовши на вулицю. До сусіднього з конторою водоканалу приміщення стояли люди в колону по чотири протяжністю метрів сто. Це була навіть не черга радянських розмірів. Це був розмір колони на демонстрації радянських часів. Саме тут перевіряли водоміри.
Наступні два тижні у мене минули під знаком водоканалу. Розкладала проблему по полицях, за етапами її розв’язання. Розглядала різні варіанти. Два з них відкинула відразу. Перший — самостійний. Уважно вивчила розташування і пристрій водоміра і зрозуміла, що мого розуму для його зняття не вистачить. Другий — ЖЕКівський. Певний досвід спілкування з фахівцями цієї контори в мене був, тож не викликав бажання його повторити без крайньої необхідності.
І раптом мені сяйнула думка: ну не може бути такого, щоби у такої грошовитої структури не було бажаючих «попити водиці». Вирушила знову до водоканалу. Точніше, до водомірної майстерні. Поставила своє заготовлене запитання щодо платної послуги за зняття, перевірку та повернення на місце водоміра.
Виявилося, така послуга є. Мені озвучили прейскурант. Я погодилася. Записали телефон. Уже через дві години прийшов молодик, зняв водомір, поставив якусь деталь замість нього, щоб користуватися водою. Уся процедура зайняла хвилин 15 і коштувала 160 гривень, із яких 40 — за перевірку водоміра, десять — за новий паспорт на нього (старий втрачено), решта — вартість послуги.
Наступного дня перевірений водомір молодик поставив на місце. Залишилося останнє — зателефонувати у водоканал і зробити заявку на опломбування. І знову мене приголомшили — призначили день, але сказали, що час навіть приблизно назвати не можуть, тому що у контролерів багато роботи. Потрібно чекати упродовж дня. Так склалося, що саме цього дня у мене також було багато роботи, різноманітних заходів у центрі міста.
І ось тут уже мене прорвало. Наговорила телефонній співрозмовниці різких слів про те, що їхня «годівниця» мені дорого обходиться. Монолог я повторювала через паузи п’яти співбесідницям. Нарешті остання з них порадила мені прийти о восьмій ранку до водоканалу, домовитися з контролером, взяти таксі й привезти співробітника до себе. Такий варіант мене також не влаштував. Запропонувала записати в заявці, що зобов’язуюся оплатити контролеру вартість проїзду на таксі. Наступного дня контролер, отримавши 25 гривень, опломбувала дорогий мій водомір.
До речі, у договорі на водопостачання про мій обов’язок самостійно міняти водомір не сказано нічого. Чому я маю платити за обов’язки інших? Чому водоканал обмежує роботу з абонентами виключно збиранням коштів та звірянням показників водоміра? Чому маю працювати ще й на водоканал та ЖЕК? Незрозуміло. І дуже дорого.