Авторів культових "філософських бойовиків" із Харкова справедливо називають майстрами і метрами сучасної фантастичної літератури. Таку шалену популярність їм принесли майже 40 творів, якими однаково зачитуються юні і сивочолі шанувальники незвіданих світів.
Вірші цих авторів кладуть на музику, за творами проводять рольові ігри, а Інтернет переповнений дискусіями про їхню творчість, і вона цікавить не лише вітчизняних користувачів, а й французьких, польських, іспанських. На "Євроконі -2006" Генрі Лайон Олді здобув титул найкращого європейського письменника-фантаста. Зараз у російських, українських та зарубіжних видавництвах у Г. Л. Олді вийшло (включно з перевиданнями та перекладами) майже 200 книжок.
Окрім того, харківські літератори є одними з організаторів найбільшого на території СНД фантастичного конвенту -Міжнародного фестивалю фантастики "Зоряний міст", який проходить у першій столиці з 1999 року. Після останнього ХІІ фестивалю, який щойно завершився в Харкові, я зустрілася з Дмитром Громовим і Олегом Ладиженським у затишній квартирі одного з письменників у центрі міста, щоб поговорити про фестиваль, літературу і не тільки...
- Отже, відшумів черговий "Зоряний міст": визначено кращих фантастів 2010 року, вручено заслужені премії. Але для того, щоб фестиваль відбувся, вам довелося взяти на себе левову пайку організаційної роботи. І так щороку. Чи не заважає це творчості?
О. Ладиженський:
- Безумовно, заважає. За той час, що займалися підготовкою фестивалю, ми справді могли б закінчити незавершений роман і отримати не лише моральне, а й матеріальне задоволення. Та якщо в нашій країні ніхто не буде займатися культурно-просвітницькою роботою, суспільство просто захлинеться політикою й економікою. Адже всі ми пам'ятаємо, що в Євангелії написано: не хлібом єдиним живе людина... Але то в Євангелії, а у нас, варто лише ввімкнути телевізор, єдиним хлібом живемо зранку й до вечора. Отож хочемо ми чи ні, а маємо звертати увагу співвітчизників на те, що навкруги нас вирує життя: виходять книги, ставляться спектаклі, народжується музика. Тому й надалі проводитимемо фестиваль "Зоряний міст", який віднімає у нас багато енергії і часу. Бо якщо цього не робитимемо ми, то хто?
Д. Громов:
- Дякувати Богові, що в цьому устремлінні маємо однодумців, у тому числі й серед колег. Наприклад, Микола Макаровський -голова оргкомітету фестивалю - доклав для його проведення не менше, а навіть більше зусиль, ніж ми.
О. Ладиженський:
- Уже багато років допомагає організовувати "Зоряний міст" харківський меценат Арсен Аваков, який, до речі, ніколи не завантажував фестиваль політичним змістом. Ось уже 12 років поспіль надає для буйної ватаги літераторів приміщення ректор Харківського національного університету імені В. Каразіна Віль Бакіров. Є інші люди, які допомагають нам у проведенні фестивалю. На жаль, їх не так багато, як того б хотілося. Але нас це не зупинить. Щоправда, вельми прикро, що в місті, де від джипів не продихнеш, провести літературний фестиваль стає дедалі складніше, оскільки книжка, живопис і театр не цікавлять мажорів. Однак, сподіваємося, що з часом усе зміниться. Принаймні, хочеться в це вірити.
Д. Громов:
- Однак інтерес преси до нашого фестивалю порівняно з попередніми роками помітно зріс. "Зоряний міст" став відомим міжнародним заходом, який традиційно проходить у Харкові ось уже 12 років. І якщо раніше за працівниками ЗМІ нам доводилося бігати в буквальному розумінні, то тепер вони приходять самі і виявляють велику зацікавленість до приїжджих письменників-фантастів: беруть інтерв'ю, запрошують на ефіри тощо.
- У вашому "іконостасі" нагород і премій - десятки відзнак за літературну творчість. На фестивалі "Зоряний міст" ви принципово знімаєте себе з усіх номінацій. Як тоді розуміти одержану щойно премію в номінації "Сюрприз року"?
О. Ладиженський:
- Справді, на "Зоряному мості" ми з усіх сил намагаємося ухилитися від нагород, оскільки вважаємо неприпустимим для організаторів займати сходинки п'єдесталу переможців. Але нам це не завжди вдається. Оскільки приїжджають гості, як, наприклад, тепер - відомий профільний журнал з Москви "Світ фантастики". Він щорічно підбиває підсумки новинок фантастичної літератури і на цей раз запропонував оголосити їх у Харкові на "Зоряному мості". Премія в номінації "Сюрприз року" присуджується за несподіваний твір, якого від авторів не чекали, а вони здивували читачів, критиків і колег. Її присудили за роман "Алюмен", який написали ваші покірні слуги в співавторстві з Андрієм Валентиновим. Це здоровенний роман, який наприкінці року буде перевиданий одним монументальним томом у Москві.
Д. Громов:
- Але він у вигляді трьох томів продавався і в Україні, як, до речі, й більша частина виданих у Москві наших книжок. Щоправда, українські читачі, порівняно з російськими, отримують наші літературні новинки з невеликим запізненням, адже витрачається час на дорогу і розмитнення.
- Цього року український читач уже ознайомився з першою книжкою "Дитя Ойкумени" вашого нового роману "Місту і світу". Коли чекати продовження трилогії?
О. Ладиженський:
- Друга книга "Королева Ойкумени" планується до виходу в листопаді. Вона вже у видавництві в макеті. Ми закінчуємо і третю - "Вигнанниця Ойкумени". І сподіваємося, що вона вийде на початку 2011-го року. Ми не пишемо книжок так, що видали першу, а далі не знаємо, чим і коли закінчувати. Ми маємо чіткий план і неухильно його дотримуємося.
- Свій новий роман ви позначили, як "космічна сюїта". Це означає, що ви не "перехворіли" зірками?
О. Ладиженський:
- Ні, абсолютно не "перехворіли".
Д. Громов:
- А навіщо нам "перехворювати", якщо це цікаво? Якщо космічний антураж лягає на ті ідеї, на ті думки, які прагнемо висловити, то чому це не використовувати? Це не є табу або ж ознакою несмаку.
О. Ладиженський:
- Особисто мені, наприклад, дуже шкода, що людство перехворіло космосом. У 60-70 роки ми були впевнені, що скоро будемо на Місяці, на Марсі, на Венері. У результаті нас немає ніде! Замість цього радіємо мобільному телефону, ноутбуку, Інтернету. Але є фантасти, які й досі думають: можливо, людству варто вийти в космос. Окрім того, є такий загальноприйнятий термін - космічна опера. Він означає певний жанровий тип фантастичної літератури, який змальовує далеке майбутнє людства, космічне освоєння планет, де герої літають на зіркольотах, як ми зараз їздимо на поїздах.
Д. Громов:
- Перед цим у нас виходив роман, який називався "Ойкумена", і теж у трьох книгах: "Лялькар", "Лялька" і "Лялькових справ майстер". Ми назвали його "космічна симфонія". Тому що за структурою, якщо брати аналог музичного твору, він був ближче до симфонії, ніж до опери. Нинішня книга - самостійний роман, але вона схожа на "Ойкумену" - та сама система Всесвіту, однак зовсім інший сюжет, інші герої, проблеми, думки. Через те ми її відповідно й назвали -космічною сюїтою.
- Важко втриматися й від запитання щодо англомовного кореня вашого літературного псевдоніма. Чому саме Генрі Лайон Олді?
Д. Громов:
- Насправді наш псевдонім не зовсім англомовний. Ол і Ді - це Олег і Діма. А виник він наприкінці 1991 року, коли у нас з'явилася перспектива першої серйозної публікації. Ще не сольної, але у збірці з відомими зарубіжними авторами - Катнером, Говардом, Саймаком. На той час ми зрозуміли, що наші прізвища жоден нормальний читач не запам'ятає не те, що з першого, а навіть з другого разу, і вирішили взяти собі звучний псевдонім. Так з'явився спочатку Олді, а вже видавець, для занесення нас до облікової картки, змусив придумати ініціали. Для них ми взяли перші літери наших прізвищ, з яких і утворили два англійські імені. Ось так і вийшов - Генрі Лайон Олді. Однак під цим псевдонімом ми ніколи не приховували справжніх прізвищ, починаючи з першого видання.
- От уже майже два десятки років ви працюєте разом і по суті вже склалася творча "сім'я". А всі сім'ї, як правило, переживають різноманітні кризи, у результаті яких конфліктують...
Д. Громов:
- Я не пам'ятаю жодного випадку, аби ми всерйоз образилися один на одного. Розбіжності, звичайно, бувають, а сварок ніколи.
- Вам вдається досягати високих вершин не лише в літературній майстерності, а й у спорті. Пан Олег має чорний пояс по карате, а пан Дмитро - коричневий. Чи доводилося вам застосовувати свої навички за межами спортзалу?
О. Ладиженський:
- Я вам чесно скажу, що відтоді, як я почав займатися карате, а минуло уже 30 років, я практично жодного разу не бився, окрім як на тренуваннях. Не було необхідності. Карате потрібно займатися для того, щоб його не застосовувати. Бо якщо ти ідеш навіть повз агресивну компанію і не боїшся, вона не відчуває у тобі жертву і не намагається зачепити.
Д. Громов:
- Згодний.
Дмитро ГРOМOВ. Народився 30 березня 1963 р. в Сімферополі. З 1974 р. мешкає в Харкові. Закінчив з відзнакою Харківський політехнічний інститут. Після закінчення працював інженером-хіміком. Закінчив аспірантуру, але захищати дисертацію не став, оскільки переключився на літературну діяльність. Захоплюється музикою "хард-рок" грав в театрі-студії "Пелікан".
Олег ЛAДИЖЕНСЬКИЙ. Народився 23 березня 1963 р. у Харкові. Закінчив з відзнакою Харківський державний інститут культури. З 1984 по 2000 рр. працював режисером театру-студії "Пелікан". Захоплюється джазовою і класичною музикою. Має поетичні збірки.