Андрій зустрічає нас на світанку. Полігон розкинувся безмежним степом, осяяний золотим розливом вранішнього сонця, виблискує памороззю трави. Відчуття, немов опинилися в казці…

Але казка ця швидко закінчується, коли з гуркотом під’їжджає велетенська машина, військові встановлюють приладдя на ствол, підставляють ящик з-під снарядів та по черзі починають вдивлятись у прилад, вигукуючи команди екіпажу. Після того як вправу завершено, танк здійснює кілька пострілів. Андрій увесь час командує процесом.

«У Європі всі інструктори — теоретики»

Інструктор пояснює, що хлопці займаються вивірянням та пристрілюванням снарядів. Річ у тім, що Україна отримує від партнерів різні боєприпаси, оскільки кожна країна ЄС має свої заводи. У всіх порох, оболонка, якість металу і балістика різні.

«На жаль, не завжди партія боєприпасів приходить з відповідними документами, тому вивірка та пристрілка — це обов’язкові процедури, щоб потім під час виконання бойового завдання чітко відпрацьовувати по ворогу. Також у кожної гармати є свій настріл. Що він більший, то більшою буде похибка. І тому ми практичною стрільбою виявляємо розмір цієї похибки. Ось зараз стріляли в ціль — коло, що має 30 сантиметрів у діаметрі, — з відстані півтора кілометра. Влучили два постріли бронебійними снарядами чітко, це вже підтвердили наші дрони, які контролюють роботу. Хоча це снаряди 1980-х років виробництва, проте їхня відмінна якість вражає!» — зазначає він.

За словами Андрія, під час занять на полігоні важливо провести злагодження дій екіпажів, щоб надалі кожен танкіст знав, що і як робити в бойових умовах. «І це не зовсім так, як нас навчали у Європі. Там інструктори — теоретики, більшість із яких не уявляють реального бою, тим паче в наших умовах. Вони кажуть: ви маєте приїхати на полігон, зробити вивірку справа наліво, мішені чітко мають бути 90 градусів. Проте нам доводиться працювати в умовах бойових дій, у нас такого немає. Ми уважно прислухаємося до їхніх теоретичних порад, проте одночасно маємо вчитися і розвиватися самотужки», — пояснює старший сержант.

Безпосередньо цей екіпаж танкістів, який працював на полігоні першим, має на своєму рахунку знищені ворожі БМП, а буквально тиждень тому ліквідував ворожий танк. До того ж захисники України працюють по піхоті, тобто приїжджають і впритул, з 10—15 метрів, «розбирають» бліндажі, де принишкли окупанти.

«Головна робота танка — це знищення супротивника, який може бути різним. Зате в нас на цих танках є чіткий козир: швидкість і точність», — підтверджують члени екіпажу.

Із морпіха в танкісти

Позивний Андрія «Морпіх» промовисто нагадує про попередню службу: він справді починав у морській піхоті. Свого часу відслужив строкову, потім, під час АТО/ООС, потрапив у чергову хвилю мобілізації, прослужив рік і три місяці, був морпіхом десантно-штурмової роти.

«На початку широкомасштабного вторгнення 2022 року був у 95 батальйоні корпусу резерву, там службу несли строковики. У країні вже тривала жорстока війна, а в них там — майже мирна строкова служба. Ти вранці встаєш, а бійці бордюри у дворі білять... Та оскільки ми хотіли воювати, прагнули захищати свою країну від агресора, вирішили перевестися в інші підрозділи. Комбат каже: «Хочете перевестися? Без питань!» І перевели мене та кума в танкісти. Хоча на танку їздив тільки під час участі в АТО. І то на полігоні й просто покататися на броні. Перевели, а перша думка: «Та куди я потрапив?» Бо з моїми габаритами в танку Т-72 не розумів, де перебуваю і що роб лю. Проте наш комбат із позивним «Філософ» дуже добре вмів мотивувати людей», — згадує «Морпіх».

Пізніше разом із побратимами «Морпіх» брав безпосередню участь у контрнаступі на Херсон щині, потім потрапив на Донбас, а взимку 2023 року екіпажі поїхали за кордон опановувати сучасні танки Leopard.

«Одна група навчалася в Польщі, а я був у складі другої, яка працювала на полігонах в Іспанії. Після навчань повернулися у свою 4 танкову бригаду. Згодом нас перевели до новоствореної 33 механізованої бригади, конкретно на танки Leopard, на яких ми навчались. І вже під час формування бригади до нас потроху приходила згадана потужна техніка», — розповідає Андрій.

У сучасному бою головне — не відкриватися

За словами «Морпіха», росіяни нині ретельно бережуть свої сучасніші танки, а працюють ними здебільшого здалеку: приїхали із місць укриття, постріляли і швиденько відкотилися назад.

«Ворожі танки в такий сектор заїжджають, що нам узагалі недоцільно до них рушати, щоб не розкрити своїх позицій. Бо тільки-но починаємо працювати, вилітають «краснополі» чи «ланцети», які шукають нас. Доки ми тут спілкувались, по танку прилетів «краснополь» (радіокерований снаряд армії рф. — Ред.). На щастя, все добре, екіпаж якраз від’їхав, тож снаряд просто пролетів поряд. Бо він працює тільки по нерухомих цілях, на відстані аж до 30—40 кілометрів», — каже танкіст.

Інтенсивність сучасного бою він характеризує так: коли екіпажі працювали під Роботиним у Запорізькій області, то завантажувалися по повній — 42 снаряди. Танк за ніч вистрілював усе і приїжджав ще до сусідніх екіпажів по снаряди, щоб далі бити по ворогу. Бувало, по 60 снарядів за бій вистрілювали. Бак солярки вит рачали за ніч регулярно, а це понад тонна пального.

«Був випадок, що влучили в наш танк. Хлопці всі живі. Коли в Leopard щось потрапляє, то майже неможливо цей танк знищити одним пострілом. Раніше, коли в нас ще не було активної броні, всі знищення здійснював ворожий ПТРК «корнет». Це потужна ворожа система. Однак ми надалі почали розвиватися, щось змінювати. А якщо влучаєш у російську машину, то їй кінець. Приміром, мій екіпаж якось знищив два російські танки з трьох пострілів. Один із них ми спершу підбили і зупинили. А через п’ять-сім секунд зробили другий постріл — у нього миттю злетіла башта. Секунд за 15 виїхала друга машина. Ми її запалили з першого пострілу! До речі, в Leopard башта не зривається. Так, може бути проблема, якщо пропалять термобаричними снарядами. Але тут усе зроблено для виживання екіпажу, зокрема є титанова плита, яка відокремлює екіпаж від боєкомплекту», — розповідає про свій бойовий досвід Андрій.

Ще «Морпіх» з усмішкою додає, що до хорошого звикаєш швидко: «Я працював спочатку на Т-72, та коли прийшли Leopard, то сказав, що в радянський танк більше ніколи не сяду. У мене тепер не бойова посада, а керую боєм: командую танками, інструктую, куди відпрацьовувати, звідки, яка відстань, напрямки. Але якщо доведеться повертатися в екіпаж, то тільки на Leopard. Це щоб ви зрозуміли: знищити Leopard насправді дуже важко. Його можна пошкодити, зупинити, він буде стояти. А тоді вже починається: FPV-дрони, скиди, термобаричні боєприпаси. І що? У нас є танк, по якому було вісім влучань FPV-дронів. Ми його потім відігнали на ремонт, проте його обов’язково відновлять», — запевняє він.

Андрій також згадує, як зазнав поранення. Тоді завданням його екіпажу було зупинити ворожу бронегрупу: «Ми викотилися, за рахунок швидкості й точності зробили три постріли, знищили два російські танки, вже почали відкочуватися, та по нашій машині прилетіло з ПТРК. Як це сталося, не зовсім пам’ятаю, бо певний час був непритомний. Коли отямився, ми провели евакуацію з танка. Виявилося, що й наші заряджаючі поранені. Та головне — всі ми вижили і вже здорові. Реабілітацію проходив удома в Рівному. Там у мене дружина і двоє синів: старшому п’ять років, молодшому — три місяці…»

Владислав ІВЧЕНКО,
АрміяInform, онлайн-медіа Міноборони