Анна КУЩ
для «Урядового кур’єра»
Натовп уболівальників, голосні вигуки — це та атмосфера, яка закарбувалася у пам’яті після першого візиту на стадіон. Знаю почуття людей, які зливаються воєдино в надії на перемогу своєї футбольної команди. Пам’ятаю: щоб підтримати своїх улюбленців, кожен бажаючий тоді міг без надмірних зусиль потрапити на трибуни. Я не вважаю себе вболівальницею з великим стажем, але якщо є можливість дивитися матчі наживо, завжди намагаюсь цим скористатися. А тут ще така подія — товариська зустріч національних збірних України та Німеччини на реконструйованому НСК «Олімпійський».
Зібравшись нашою веселою компанією, вирушили на стадіон. Проте вже біля кас столичного Палацу спорту (свої «Олімпійський» ще не обладнав) зрозуміли, що потрапити на футбол буде не так вже й легко. Квитків на матч уже не було… Хоч ні, вони були, та за 600 гривень! Але ж прес-служба стадіону ще заздалегідь заявила, що 50 000 квитків коштуватимуть лише по 20 гривень. У вболівальників, які також з надією чекали на якийсь щасливий випадок, ми дізнались, що продаж розпочався 13 жовтня, а вже 16-го залишились тільки дорогі квитки. Не треба мати багато розуму, щоб зметикувати: брак квитків — не від активності пристрасних прихильників збірної, а пов’язаний з організованими діями перекупників, котрі не зустріли ніякого опору на шляху до наживи.
Втративши надію побачити поєдинок з трибуни стадіону, ми потихеньку почали рухатися у бік метро. І в цей момент до нас непомітно підійшов молодий хлопець і зі шпигунською конспірацією запропонував жаданий білет. Ми спитали, скільки він коштуватиме, на що прозвучала цифра 200. Досить дивна ціна для двадцятигривневої «перепустки» на матч, ви так не вважаєте?
Доки я роздумувала, до нас підійшов ще один чоловік і запропонував квиток у сусідній сектор, але вже за 150 гривень. А коли ми майже відійшли від кас, пролунала ще одна пропозиція — 100. На жаль, навіть такої «розкоші» ми не могли собі дозволити. Який виграш з того, що купимо бокові місця, номіналом 20 гривень, за сотню? Авжеж ніякого, це просто грабунок! Обурення додає і той факт, що майже поруч стояли міліціонери, які не робили жодної спроби поставити на місце спекулянтів.
Вже практично біля входу у метро догнав нас «дружелюбний» перекупник і запропонував почекати початку матчу, мовляв тоді білети у нього будуть дешевші, віддасть можливо і за 50 гривень. Та хто захоче чекати ще 5 годин на цій холоднечі? Не травень-місяць на вулиці. Тому востаннє дивимося на красень стадіон і розвертаємося додому, аби насолоджуватися футболом по телевізору.
Вже потім, прокручуючи в голові враження від видовищного і драматичного дійства, впіймала себе на думці, що стадіон таки не був повним. І головними винуватцями цього є саме спекулянти. Своєю бездіяльністю допомагають їм і футбольні чиновники. Напевно, саме так найкраще готуватися до Євро-2012…