В інтерв’ю Укрінформу колишній командувач Військово-Морських сил України Сергій Гайдук порівняв український і російський флоти, оцінив, скільки коштуватиме Україні побудувати власні кораблі, пояснив, у чому головна перевага морських дронів, та розповів про соціальний проєкт адаптації й соціалізації учасників бойових дій на базі очолюваного ним яхт-клубу.
— Хто і як започаткував соціальний проєкт адаптації й соціалізації учасників бойових дій?
— Учасників процесу достатньо. Якщо узагальнити, не називаючи конкретних людей, то це комунальне підприємство КМДА «Київський палац дітей і юнацтва», на базі якої функціонує дитяча вітрильна школа, Вишгородська районна військова адміністрація, яка дала офіційне розпорядження і дозвіл на використання акваторії з дотриманням заходів безпеки і використання причальної інфраструктури КПДЮ для проведення дитячих навчально-тренувальних і спортивних заходів, програми з адаптації і соціалізації учасників бойових дій. Це наші військові, які виконують завдання в акваторії Київського моря, тому всі наші дії погоджуємо з ними. Ми розуміємо специфіку функціонування клубу в умовах воєнного стану: заходи безпеки, план дій під час повітряних тривог, укриття.
Під час реалізації практичної частини програми до нас долучився Всеукраїнський центр здоров’я населення України «Спорт для всіх». На кожен захід додатково розгортають майданчик з активними іграми, реалізовуючи програму Президента «Активні парки». Ми готові працювати з партнерами для вдосконалення програми й процесів соціалізації й адаптації. Активно просуваємо проблему санвузлів з пандусами, спеціальних спусків на яхту, адаптованих причалів. Не зайвими були б тренажери для людей із протезами. Це допомогло б їм адаптуватися через здоровий спосіб життя.
Я б говорив не про ефективність, а про необхідність такого проєкту. Наші люди, на жаль, потрошку починають звикати до війни, а такі проєкти стали б нагадуванням, що війна триває. Це дає надію нашим військовим, що про них пам’ятатимуть, їм допомагатимуть після перемоги. Тому наполягаю, що для нас важливо функціонувати під державною парасолькою. Така програма має вирости із ситуативної в національну, бо цього заслуговує кожен український захисник.
— Як колишній командувач Військово-Морських сил України скажіть, наскільки велика різниця в якісних і кількісних показниках між російським й українським флотами.
— Я фактично стояв біля джерел формування національного флоту. Він переважно формувався внаслідок розподілу чорноморського флоту срср. Ситуація здавалася комічно-трагічною вже тоді, 1996 року. Спочатку чорноморський флот домовилися поділити порівну, а закінчилося тим, що співвідношення було 80 на 20 не на нашу користь. Це була трагедія для України. Те, що за домовленістю нам передавали росіяни, було старе і варварськи розграбоване. Як наслідок, ми витратили дуже багато часу на відновлення технічної готовності, боєздатності техніки, формування екіпажів. Корабельний склад був різнорідний, тому це додавало складності під час формування угруповань на морі.
Чергова помилка стосувалася державних рішень про дислокацію російського чорноморського флоту у Криму. Під Сімферополем базувалась авіація, функціонувала система арсеналів, баз, складів рф. Цей процес не зупинила навіть війна у Грузії, конфлікт на Тузлі. А потім було політичне рішення уряду януковича про продовження дислокації чорноморського флоту в Криму до 2045 року. Це дуже велика трагедія для України, українського флоту. Підсумовуючи, зауважу, що на 2014 рік флот рф був значно сильнішим за ВМС України за всіма показниками.
Нині спостерігаємо тенденцію з пошуку нових технологій. Війна — це трагедія, але вона стимулює прогрес, пошук нових зразків озброєння, нові способи застосування сил, апробацію певних тактик, стратегій. Ще один недолік українського флоту порівняно з російським — його москітність.
— Що маєте на увазі?
— Москітний флот — це катери прибережного плавання, які можуть виконувати завдання лише в межах територіальних вод. Моя команда була проти таких тенденцій. Ми вважали, що Батьківщину варто захищати від берегів супротивника. Ідеться про стратегію довгої руки. Ракетний крейсер «москва» показав, що застосування крилатих ракет дає змогу завчасно і на великих відстанях вражати ворога, знижуючи його бойовий потенціал.
— Поясніть, будь ласка, наскільки визначальний чинник моря у повномасштабній російсько-українській війні.
— Море — це не просто операційна зона, де між собою змагається коаліція флотів. Море першочергово пов’язане з економічною діяльністю. Війна на суходолі, на морі — це війна не матроса проти матроса або солдата проти солдата, це війна економік країн. Її виграє країна з потужнішою економікою, мобілізаційним ресурсом. Через це морську і річкову акваторії варто розглядати у двох площинах: воєнній та економічній. Ідеться про зовнішньоекономічну діяльність, зернові коридори, постачання обладнання ленд-лізу морським шляхом. ВМС — це про симбіоз воєнної й економічної доцільності. Це особливо помітно з 24 лютого 2022 року. Завдання флоту полягає в забезпеченні економічної діяльності на морі, захисті торговельних і цивільних об’єктів від засобів ураження супротивника.
Завдання російських військових кораблів у Чорному морі полягає у використанні ударної зброї по містах, цивільних і військових об’єктах. Військово-морські сили, флот — це не лише кораблі, а й підводні човни, авіація, морська піхота, логістика. Це фактично мінізбройні сили. Вони дистанційно впливають на об’єкти з використанням ракетних ударів. Потрібно брати до уваги й берегові радіотехнічні підрозділи, системи розвідки. Діяльність чорноморського флоту має комбінований підхід, в основу якого закладено ураження цілей. Паралельно вони виконують завдання із блокування економічної діяльності, контролю Азовського моря, режиму плавання в Керченській протоці тощо. Це складний комплекс вирішення першочергово політичних, політично-воєнних питань в акваторії.
— Яке судно можна вважати головною ударною силою України на морі, на вашу думку?
— Я прихильник різнорідного застосування сил. Так само як один солдат в полі — не воїн, один корабель у морі — не флот. Ми повинні зосередитися на комбінованому використанні сил і засобів. Вважаю, що основний акцент варто робити на береговий ракетний комплекс «Нептун», «Гарпун», який нам постачають партнери. Це і є стратегія довгої руки. Підлаштовуючись під наявні сили, можна проводити повітряну і морську розвідку, застосовувати засоби радіоелектронної боротьби. У комплексі це становитиме загрозу для ворога.
— Скільки Україні коштуватиме створити комбінований флот?
— Сподіваюся, що закінчу писати докторську дисертацію з питань морської безпеки. Усе слід починати з державного рівня. Президентська гілка, виконавча, законодавча, РНБО повинні сказати «так» державній морській політиці, важливості моря, річки. Це стосується не тільки військової, а й економічної доцільності. Водний — найдешевший вид транспорту. Водою можна доставляти все: від кавунів до снарядів. У нас є річки, моря, шлюзова система. Тому передовсім варто ухвалити закон про державну морську політику, який чітко визначив би гравців і правила гри. Напрям, доцільність, термін і відповідальність за результат повинні стояти фундаментально в цьому питанні. Варто убезпечити програму від закриття в майбутньому, як це сталося після указу Президента Ющенка про «Україну як морську державу». Наступна влада скасувала його. Розбудова флоту — це складний процес. Для побудови одного корвета потрібна кооперація 150 підприємств національної економіки й 30 зовнішніх. Нині нема державної програми з кораблебудування, тому говорити про конкретні цифри не можна.
— Ви позитивно сприйняли появу корвета типу «Ада» в Туреччині. На вашу думку, «Іван Мазепа» не замалий для ролі флагмана українського флоту?
— Безумовно, ні. Його достатньо для виконання завдань і в Чорному морі, й у Світовому океані. У нас є досвід участі «Сагайдачного» в операціях «Активні зусилля», «Морський щит» в Індійському океані, коли боролися з піратством у межах операції ООН. Такого класу кораблів достатньо, щоб захистити українське судноплавство і виконувати завдання в межах міжнародних коаліцій.
— Він ракетний?
— Можуть бути різні варіанти, але за планом, на ньому повинні розмістити ракетні засоби.
— Як нам доправити його в Одесу, коли він буде готовим до експлуатації, якщо чорноморський флот рф блокує море?
— У серії мають бути чотири фрегати такого класу. Питання повернення їх в Україну лежить у політичній площині. Вони базуватимуться в українському Севастополі, Одесі, Донузлаві. Чому б ні?
— Які сили й засоби наземного базування України не дозволяють росії знову спробувати висадити десант у Миколаєві й Одесі? Чи є така вірогідність у майбутньому?
— Це називається висаджування десанту заради висаджування десанту. Такі операції проводять залежно від ситуації на суходолі. Якби вони зробили коридор, окупували Миколаїв, Одесу, тоді це можна було б зробити. Нині це вже не має жодного сенсу. Якщо росіяни спробують висадити десант в Одесі, то ми їх знищимо. Десантування — один з найскладніших видів морських операцій. Є логіка висадити його в Бессарабії й говорити про коридор до ПМР. Це ще можна пояснити логічно. Але нині такої вірогідності немає.
— Однією з найуспішніших операцій ВМС України було знищення ракетного крейсера «москва» українським «Нептуном». Чи є в нього шанс стати візитівкою ВМС України у світі після нашої перемоги?
— У ситуації з «москвою» було комбіноване застосування сил і засобів. Наскільки знаю, «Нептун» — продукт кооперації десятка підприємств. Об’єкти, на яких його збирають, — потенційні цілі російських крилатих ракет. Було б ефективно, якби наш флот був обладнаний одним типом ракет, став візитівкою, якщо хочете. Бо це значно спрощує процеси. База зберігання, підготовки, подача на кораблі й авіацію значно спрощується. Якщо ми оперуватимемо одним класом ракет, то потребуватимемо меншої кількості спеціалістів. А вони, як відомо, з неба не падають. Щоб виховати їх, потрібно щонайменше п’ять років. Потім на базі Військово-морського інституту розгорнути навчально-прикладну батарею, класи, тренажери. 2014 року мені запропонували зробити паузу з навчанням в Одесі й рік не готувати спеціалістів для флоту. Тоді я казав, що за п’ять років на флот не прийде жодний офіцер. На щастя, процес тоді вдалося запустити.
А епізод зі знищенням «москви» увійде до секретних навчальних підручників. На ньому навчатимуться. А якщо говорити про сам процес знищення ворожих кораблів, то тут варто розпочати з того, що це послідовність дій. Спочатку варто отримати розвіддані, звірити їх і діяти відповідно до реакції ворога. Якщо він в русі, то необхідно вирахувати його маневр, простежити тенденцію, з’ясувати всі деталі. Лише потім можна говорити про вказівки ударним силам і безпосереднє ураження. Можна імітувати свої дії, відволікти ворога. Знищити корабель, надто «москву» — ціла наука.
— Яке значення острова Зміїного для України у війні з росією?
— Річ у тім, що це наша територія, тому нею неправильно розкидатися. Тримаючи там військовий контингент, маєш прикордонну заставу і контролюєш судноплавство. Це форпост України. На флоті є поняття корабля радіолокаційного дозору, який висувається вперед як авангард. Він веде розвідку, займається радіотехнічним спостереженням. Тож острів Зміїний — нерухомий корабель дозору, висунутий в море.
— Поясніть для людей, далеких від морської справи, чому ми не вражаємо ворожі кораблі, маючи в арсеналі далекобійні ракети «Нептун» (250 км дальності) і «Гарпун» (150 км)?
— Щоб застосувати керовану ракетну зброю по кораблях, потрібно виявити ціль. Варто пройти весь ланцюжок, починаючи з розвідки. Ракета — дорога річ, тому стріляти абикуди не варто. Чи маємо право витрачати гроші в порожнечу — риторичне запитання. У кожної ракети має бути ціль, а для цього слід провести багато заходів з підготовки удару.
— Щойно цей ланцюжок складеться, ми використаємо ракетні комплекси?
— Так. Нині вважають, що використовувати надводні дрони ефективніше. Як мінімум це менш витратно з енергетичного й економічного боку. Якщо з військового й економічного погляду вигідно використовувати безпілотники, то варто це робити.
— У чому основна перевага дрона над звичайним кораблем?
— Мінімально ефективна відбиваюча поверхня. Дрон складно вистежити, особливо в нічний час, за поганих погодних умов. Їх можна розгорнути на значній відстані й убезпечити від сил ураження ворога. Дрони можуть працювати в зануреному стані, коли над водою видно лише антену. Виявити її надскладно. Багато залежить від людського чинника, напруженості операторів, які перебувають за радіолокаційними станціями.
— Як протистояти російським підводним човнам?
— Є кілька видів впливу на підводні човни. Перший стосується виявлення і знищення човна під водою, але це надскладно. Навіть говорити немає сенсу. Ефективніше завдати удару по пунктах дислокації підводних човнів, коли вони перебувають над водою в пункті базування. Вразити ціль, обмежену в маневрі, — найефективніший спосіб боротьби з нею.
— Як очистити Чорне море від морських мін?
— Проводити протимінні операції.
— Скільки часу і засобів знадобиться для повного очищення моря?
— Свого часу керував бригадою, яка займалася розмінуванням Чорного і Азовського морів, річок. Тоді ми працювали з боєзапасом ще Першої світової війни. Уже не кажу про Другу світову. Це дуже тривалий і непростий процес.
— Десятки років?
— Усе залежить від безпеки судноплавства. Під час ізраїльсько-арабської війни багато мін було в переході із Середземного моря до Індійського океану. Там проводили спеціальні операції із застосуванням кораблів-тральщиків, вертольотів-тральщиків, водолазів, дронів. Можемо використати цей досвід. Після нашої перемоги буде відповідна програма, ініційована ООН під гаслом безпечного цивільного судноплавства. Його дозволять лише за умови проведення розмінування міжнародною коаліцією сил із застосуванням необхідних засобів. Лише після кваліфікованої оцінки безпеки місцевості знову відкриють цивільне судноплавство. Хоч міни спливатимуть на поверхню, прибиватимуться до берега і через 10—20 років. 2007-го в Севастополі ми знайшли німецьку міну часів Другої світової. Тоді довелося підіймати її дистанційно, буксирувати й підривати електричним способом. Нам варто думати і про річки, в яких теж можуть плавати міни.
— Чи можливо визволити Крим без нейтралізації російського флоту в Чорному морі?
— Вважаю, що російський флот у Криму — тимчасове явище. Він переміщається до портів Кавказу. Раніше росіяни говорили про існування програм з дообладнання новоросійського порту, спільного базування військових і цивільних суден. Їм варто подумати ще над базуванням авіації в іншому місці.
Не знаю, що вони робитимуть зі зброєю, базами і складами, якими нашпиговано Крим. Думаю, залишать нам, коли тікатимуть. Тисячі вагонів стрілецької й артилерійської зброї, боєприпасів, ракет різного калібру доведеться залишити у Криму. Це буде дуже цікаво.
— Ми визволимо Крим?
— Однозначно, це навіть не обговорюється. Використаємо комбіноване застосування сил спеціальних операцій, сухопутних підрозділів, авіації, десантно-штурмових військ, морської піхоти, флоту й важкої техніки. Так вдасться визволити не лише Крим, а й вийти на кордони 1991 року.
Віталій ТКАЧУК,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)