ОХОРОНА ПРАЦІ
Торік на вітчизняному виробництві загинули понад 600 і травмувалися майже 10 тисяч людей
Щорічно 28 квітня у світі відзначають День охорони праці. У 2013-му темою його визначено професійні захворювання — проблеми та шляхи вирішення. І це дуже актуально. Адже щороку у світі кількість смертей на виробництві сягає 2 мільйонів 300 тисяч. З них 300 тисяч — нещасні випадки, а 2 мільйони людей вмирають саме через професійні захворювання. Близько 100 шкідливих чинників провокують виробничі хвороби, які в Україні діагностують у представників майже 200 професій. Одвічні запитання — хто винен і що роботи? — «Урядовий кур’єр» поставив фахівцям.
Керівники деяких підприємств не дуже переймаються безпекою працівників. Особливо, якщо ті працюють нелегально. Фото Володимира ЗAЇКИ
«Перевірки проводять раз на 30–100 років»
Сергій УКРАЇНЕЦЬ,
заступник голови Федерації профспілок України
У 2012 році в нашій державі від нещасних випадків на виробництві загинули 623 особи. Та ще 614 померли на роботі у випадках, які не пов’язують із їхньою професійною діяльністю. Це інфаркти, інсульти, які визнаються природною смертю. Але це сигнал, що медичних оглядів на виробництві не проводять, люди приходять на роботу хворими, навіть не підозрюючи про це. А якщо й підозрюють, міркують, що все одно працювати треба, адже необхідно годувати родини. Отже, належної уваги здоров’ю та певним симптомам не приділяють.
Десять тисяч людей торік постраждали на виробництві. Та особливо небезпечно те, що рік у рік зберігається незадовільним співвідношення між смертельним і загальним травматизмом. Перший керівникам підприємств приховати важче. А коли людина отримує несмертельну або і взагалі незначну травму, це зазвичай замовчується. Тому, за офіційною статистикою, таке співвідношення в Україні нині в середньому становить 1:10, у той час як за кордоном, де всі випадки найменшої травми на робочому місці обов’язково фіксуються, таке співвідношення становить 1:200–2000.
У 2012 році Держгірпромнагляду вдалося охопити перевірками щодо безпеки праці лише 3% суб’єктів підприємництва. А це означає, що в середньому одне підприємство в Україні можна перевірити раз на 33 роки! За галузями цифри ще більш вражаючі: підприємства соціально-культурної сфери, де нині відчутно зростає виробничий травматизм, в середньому перевіряють раз на 100 років, підприємства ЖКГ — раз на 50 років.
Та найгірше те, що самостійний інспектор, який, за Конвенцією МОП, має право сам вирішувати, яке підприємство і коли перевірити, нині, за вітчизняним законодавством, таке право практично втратив. Не здійснюються і раптові перевірки, які раніше проводили працівники Держгірпромнагляду. Нині підприємства перевіряють лише в плановому режимі, керівництво попереджають за два тижні. І навіть якщо є конкретний привід — скарга від працівника, її спочатку слід направити до вищого керівництва та отримати дозвіл. Тож, на мою думку, Держгірпромнагляд штучно не має права у плані здійснення таких перевірок.
І все ж таки хоч поступово, та в Україні робляться кроки до розв’язання цієї проблеми. Як відомо, наприкінці минулого року Верховна Рада проголосувала законопроект № 1184 «Про затвердження Загальнодержавної соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2014–2018 роки». І це дуже актуально, адже передбачається відновлення промислової медицини на підприємствах. Лікарі зможуть виявляти професійні захворювання на ранніх стадіях і не допускатимуть, аби людина стала інвалідом. Адже через профзахворювання і виробничий травматизм щороку в Україні інвалідами стають понад 12 тисяч осіб у розквіті професійних сил.
А ще профспілки у співпраці з Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань найближчим часом організують професійне навчання понад 20 тисяч інспекторів і активістів, які перевірятимуть підприємства та організації щодо безпеки праці, а також зможуть надати першу допомогу постраждалим на виробництві. За 4–5 років ми плануємо підготувати справжніх професіоналів у цій сфері.
Такі фахівці дуже потрібні, адже за останні 20 років кількість закладів промислової медицини на підприємствах зменшилася у понад 10 разів. Відверто кажучи, працюють вони буквально на одиницях виробництв. Тож маємо спробувати їх відновити як на державних, так і на приватних підприємствах. Особливо це актуально для вугільної промисловості, металургії, транспортників тощо. Приватний власник, як і керівник державного підприємства, має нести відповідальність за здоров’я своїх працівників. А ще — розуміти: вклавши сьогодні гроші у виробничу медицину, яка покликана захистити життя і здоров’я його працівників, завтра цьому роботодавцеві не доведеться виплачувати кошти за листками тимчасової непрацездатності або регрес через загибель чи каліцтво працівника.
«Профзахворювання можна отримати навіть в офісі»
Сергій САВЧУК,
національний координатор МОП в Україні
Цього року МОП обрала темою Дня охорони праці профілактику та лікування профзахворювань, тому що понад 86% смертей на виробництві пов’язані не з травмами чи нещасними випадками, а саме з професійними хворобами. Тож можемо стверджувати, що нині маємо цілу приховану епідемію профхвороб як у світі, так і в Україні зокрема. Поряд з відомими з’являються їх нові види, про які вітчизняні фахівці ще досить мало знають.
Серед уже відомих в Україні — пневмоконіози, які виникають, коли людина тривалий час вдихає діоксин кремнію, вугільний пил чи азбест. Головна небезпека хвороби в тому, що досить тривалий час вона може розвиватися у прихованій формі. А отже, її діагностика, визнання та реєстрація, а також пов’язання з небезпечними умовами праці та визнання професійним захворюванням — процес складний і проблематичний. А ще ці хвороби часто супроводжуються іншими захворюваннями — бронхітом, туберкульозом, раком легенів, які часто спричиняють інвалідність і смерть.
Виникають і нові профзахворювання, пов’язані з розвитком науково-технічного прогресу та інформаційних технологій. Серед них — розлади кістково-м’язової системи, наприклад «Синдром зап’ястного каналу», який часто діагностують в офісних працівників, змушених протягом дня робити одні й ті самі монотонні рухи. У країнах ЄС на нього хворіють 59% людей, які мають профзахворювання. А ось у нас про цю хворобу майже нічого не відомо навіть лікарям.
Також на працюючих людей повсякчас чатують психосоціальні ризики і пов’язаний із роботою стрес. Лікарі встановили прямий зв’язок між стресом і розладами опорно-рухової, серцево-судинної і травної систем. А буває й так: намагаючись упоратися на роботі зі стресом, працівник починає вживати алкоголь чи наркотики. Чим закінчується подібний «антистрес», здогадатися нескладно.
Щоб розв’язати проблему, передусім потрібно мати чіткі та надійні дані щодо профзахворювань. І хоч в Україні справи кращі, ніж у деяких країнах, що розвиваються, у нас проблема в недостатній кількості фахівців, які б ці дані отримували, обробляли та розробляли програми для діагностики, лікування і профілактики профзахворювань.
А ще працівники малих та середніх підприємств і, тим паче, люди, які працюють у неформальному секторі економіки, не охоплені національними програмами охорони праці. Керівники таких підприємств не дуже переймаються безпекою працівників, особливо там, де велика плинність кадрів.
Тому для України МОП пропонує в першу чергу вдосконалити законодавство у цій царині, а також вітчизняну систему соціального страхування. Далі — поліпшити співпрацю між різними інституціями з охорони праці та соціального забезпечення. Нам також слід створити національні списки захворювань, які визнаємо професійними. І врешті, посилити співпрацю щодо безпеки робочих місць між державою, роботодавцями та профспілками.
«Як не втратити працівника»
Анжела БАСАНЕЦЬ,
головний позаштатний спеціаліст МОЗ
зі спеціальності профпатологія
За інформацією Державного комітету статистики щодо умов праці, вимогам санітарного законодавства у всіх галузях економіки України відповідає лише близько 30% об’єктів. На 90% промислових підприємств рівень шкідливих факторів значно перевищує допустимий, а на 7% підприємств — у понад 100 разів від норм, регламентованих чинним законодавством.
Руйнація професійної медицини призвела до того, що хвороби діагностують на пізніх стадіях, коли реабілітація пацієнта стає неефективною. В результаті суспільство втрачає робітника і отримує інваліда. Але й самі працівники нерідко приховують симптоми профзахворювань, які в них з’являються, допоки не отримають компенсацію від держави у зв’язку з втратою працездатності.
Із 1991 року у п’ять разів зменшилася кількість ліжко-місць, де обстежуються, проходять профілактику чи відновлюють здоров’я ті, хто має професійні хвороби. Зменшилася й кількість фахівців, які займаються такими хворими, та кількість цехових лікарів, які надають медичну допомогу працюючим на підприємствах. Менше стало також і медико-санітарних частин та оздоровчих пунктів.
Щороку в Україні встановлюється близько 7 тисяч нових випадків профзахворювань, і ця тенденція тримається упродовж останніх років. Левова частка фіксується у вугільній галузі — 84%, а далі йдуть металургія та машинобудування. Тому й територіально найбільше людей, які мають профзахворювання, проживають у вугільнодобувних регіонах — Донеччині, Луганщині. А серед самих захворювань домінують хвороби кровообігу.
Тому нині всі зусилля вітчизняних науковців і лікарів мають бути спрямовані на те, аби розробити заходи ранньої діагностики та профілактики саме для таких хворих. І, повірте, ми не сидимо склавши руки. Вже маємо певні успіхи. Так, в Інституті медицини праці розроблюються найновіші методи діагностики, які дають змогу обстежувати хворих на рівні європейських стандартів. Є там і сучасна діагностична техніка. Відкрили лабораторію молекулярно-генетичних досліджень для вивчення спадкової схильності до тих чи інших захворювань. Але є й проблеми. На жаль, не кожен хворий може доїхати до інституту республіканського рівня, аби поборотися за своє здоров’я. А отже, інститут має передавати свій досвід іншим медичним закладам у всій Україні.