ДИЛЕМА
Вибір євразійського напрямку руху, на думку експертів, може обернутися для України втратою державного суверенітету
Коли мова заходить про взаємини двох сусідніх держав, месиджі російських чиновників щодо нашої країни нагадують зіпсовану платівку, яку заклинило на словосполученні «Митний союз». Тривалий час вони не втомлюються «упаковувати» його в одні і ті ж самі обгортки, на яких зображено якщо не пряник, то батіг. Навіть пересічний українець, мабуть, вже може передбачити, що говоритимуть представники офіційної Москви, як тільки йтиметься про Україну. Однак мало хто замислюється над тим, кому саме адресуються ці на перший погляд переконливі аргументи, які, очевидно, мають виконувати роль води, що точить камінь.
Що в керівника на умі, те в клерка…
Приміром, на останній прес-конференції наприкінці минулого року російський глава держави зазначив: «Мова не йде про приєднання України до Митного союзу. Для того, щоб мова зайшла саме таким чином, ми повинні отримати офіційну заявку України про вступ до Митного союзу. Такої заявки немає». Тобто відповідь досить нейтральна, якби не іронічне продовження на кшталт того, що влада Росії розуміє заклопотаність керівництва України проблемами, які пов’язані з роботою на ринку Митного союзу. Мовляв, саме там тепер регулярно приймаються рішення про квоту на трубну продукцію та по ряду інших українських товарів: «Зараз з’ясовується, що ми не можемо це робити самостійно. Ми не даємо Україні потрібних квот не тому, що не хочемо, а тому, що це віднесено до компетенції наднаціональних органів». Тобто Володимир Путін усіх, і передусім громадян України, красиво підвів до думки, що майбутні торговельні війни з нашою країною виникатимуть уже не з ініціативи російської влади — тепер стрілки вказуватимуть лише на Митний союз.
Однак всі ці дипломатичні висловлювання глави російської держави звів нанівець директор департаменту економічного співробітництва МЗС Росії Олександр Горбань. В інтерв’ю «Інтерфаксу», яке цитували провідні ЗМІ України, в досить різкій формі він зазначив, що «Україна хоче одночасно зберегти два вектори: і вступити до Євросоюзу, де на неї особливо й не чекають, і взяти участь у Митному союзі, але тільки за тими параметрами, які їй вигідні. Але так не буває». А далі, як-то кажуть, Остапа понесло і він почав дорікати тим, що свого часу Росія хотіла створити консорціум спільно з Україною та ЄС з експлуатації трубопроводів, які йдуть Україною, проте Київ відмовився. Тому Росія була змушена будувати трубопроводи в обхід України. І тепер гігантська купа заліза на території України, яка колись була трубопроводом, просто заіржавіє і її можна буде здати на брухт.
Тобто російський чиновник не найвищого штибу вирішив, так би мовити, нагадати нашій державі «хто є хто» в цій ситуації. Навряд чи зробив він це з власної ініціативи, хоча й нічого нового не сказав, а повторив лише те, що не раз доводилося вже чути від керівників РФ та «Газпрому».
Мета виправдовує засоби
Що ж приховується за цією риторикою, яка нагадує гру в доброго і поганого слідчого? Коли врахувати, що ініціативи офіційної Москви стосовно нашої країни стають надбанням широкої гласності, то складається враження, що всіх нас намагаються підвести до однозначного висновку: винні у наших бідах не «стратегічні партнери», а лише українська влада. І коли настане, приміром, час для визначення майбутнього країни, то українські громадяни мають зробити вибір на користь зрозуміло якого союзу. Адже не просто так ще півтора року тому, під час інвестфоруму в Сочі, висловивши сумнів у можливості євроінтеграції України і наголосивши на преференціях у разі її приєднання до Митного союзу, Володимир Путін підкреслив: «Остаточне рішення завжди приймає народ тієї чи іншої країни у ході відкритої дискусії, проведення передбачених законодавством країни певних процедур для прийняття рішень доленосного характеру». Наче знав, що незабаром в Україні буде прийнято закон про всенародний плебісцит.
Причому атака з боку офіційного Кремля ведеться, так би мовити, не лише в лоб, а й із застосуванням «рейдів по тилах». Приміром, лідер громадської організації «Український вибір» Віктор Медведчук вважає, що перший референдум, згідно з новим законом, має бути проведено з питання вступу України до Митного союзу, щоб «позбутися ілюзій про так звану безальтернативність європейського вибору». Свою позицію він об∂рунтував тим, що «Митний союз визначає в сьогоднішніх економічних умовах світової кризи можливості розвитку нашої економіки, високотехнологічних галузей, таких, як авіабудування, суднобудування, ракети, космос, ВПК і багато іншого, продукція яких потрібна лише у країнах Митного союзу і не потрібна в Євросоюзі». По суті такі ж думки доводилося чути раніше і від — нинішніх господарів Кремля та «білого дому». Якщо ж врахувати, що українців систематично, з усіх боків, переконують у перевагах Митного і мало що говорять про позитиви Європейського союзу, то багато хто може засумніватися у правильності вибору нашої держави, який закріплено Законом «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Де зокрема говориться про інтеграцію нашої держави до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в ЄС. Щоб переконатися, чи мають такі сумніви під собою реальну основу, мабуть, варто вислухати, так би мовити, й аргументи, що різняться від російських.
Чому ніхто не спішить з «чолобитною»?
Навіть на найпростіше запитання стосовно того, чому до ЄС рвуться всі, а в МС колишні братні республіки доводиться затягувати ледь не на налигачі, переконливої відповіді навряд чи діждемося. Невже, приміром, Молдова чи Грузія не хочуть одержувати російські вуглеводні за ціною, яка в рази менша від нинішньої Мабуть, вони, як і Україна, не проти, але там навіть на рівні дискусій ніхто це питання не актуалізує. Та і Росія на цьому не наполягає. Чому? Та хоча б тому, що знову стати наддержавою і перейти в лігу провідних гравців глобалізованого світу можна лише у разі залучення до своєї «команди» людських і сировинних ресурсів такої держави, як Україна. «Дрібнота» Кремлю не цікава, і саме тому, мабуть, поза Митним союзом залишилися навіть ті, хто входить до Євразійського. Тому, очевидно, не випадково експерти часто резюмують, що Митний союз є передусім політичною, а потім уже економічною структурою.
Однак, щоб не бути голослівним, спробуємо поглянути на це об’єднання через призму прагматики, а не політики. Тим більше, що всі «за» і «проти» вступу України в МС досить детально проаналізовано в аналітичній доповіді, яку півтора року тому підготував Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД). Та і прогнозів відомих учених - економістів з цієї проблематики чимало.
Більшість з них звертають увагу на те, що економічна мотивація країн-членів у створенні МС видається не досить значимою. Адже у зовнішній торгівлі Росії на країни ЄврАзЕС припадає в середньому 8 % обороту, а на країни-члени СОТ — 88 %. І, за прогнозами, розрив збільшуватиметься на користь країн СОТ. Окрім того, половина торгівлі Росії припадає на ЄС. Тому, як зазначається в аналітичній доповіді, у створенні МС переважають політичні та геополітичні складові. Водночас, порівняно з економічним регіональним об’єднанням азійських країн і Євросоюзом, Митний союз є найслабшим гравцем. Навіть якщо припустити, що до нього приєднаються Киргизстан і Таджикистан, — Митний союз не зможе конкурувати ні з CAFTA, ні з ЄС за своїм економічним потенціалом. Бо хоча ЄврАзЕС займає 91 % території колишнього СРСР, його ринок становить усього 170 млн осіб, сукупний ВВП — 1406 млрд дол. США, обсяг товарообороту — 120 млрд дол. США. Для порівняння: населення ЄС — 500 млн осіб, сукупний ВВП — 16,4 трлн дол. США. Тому саме з цієї причини російські високопосадовці намагаються посилити МС таким важковаговиком, як Україна.
Є над чим поміркувати
Стосовно плюсів від участі в цьому об’єднанні, то серед них експерти називають зростання в короткостроковій перспективі ВВП України, а також здешевлення енергоносіїв. За деякими розрахунками, скасування Росією мита на них та зниження цін на газ до рівня внутріросійських дозволить нашій країні зекономити до 9 млрд доларів на рік. Однак плюси від цієї вигоди значно перекриваються майбутніми ризиками. На думку вчених, які працювали над вже згадуваною аналітичною доповіддю, в перспективі нашу країну чекає: консервація статус-кво в поточній конкурентоспроможності України (сировинний профіль зовнішньої торгівлі, низька додана вартість, неконкурентна продукція); погіршення структури імпорту (зниження його технологічного рівня через зростання імпортних тарифів та переорієнтацію на російських постачальників — особливо актуальне для імпорту транспортних засобів); консервація високого рівня енергозатратності українського ВВП (через зниження цін на енергоносії та демотивацію виробників до модернізації та енергоефективності); потенційна втрата контролю над профільними для України виробництвами (через дружні та недружні поглинання потужнішими конкурентами з РФ).
Додаймо до цього спільний кордон для всіх країн МС, спільну валюту, а також те, що «Рішення Комісії МС підлягають безпосередньому застосуванню в країнах-членах МС». Останнє свідчить про наднаціональний характер діяльності Комісії МС, оскільки її акти мають пріоритет над національним законодавством країн-членів МС. А це означає не що інше, як делегування частини суверенітету наднаціональному органу. При цьому чіткого механізму захисту інтересів держав у законодавстві Митного союзу немає. Коли ж врахувати, що голоси між країнами-членами МС розподіляються так: Республіка Білорусь — 21,5 %; Республіка Казахстан — 21,5 %; РФ — 57 %, то стає очевидним, що вирішальне слово буде завжди за Росією. Стосовно ж того, чого можна чекати при домінуючій ролі наших сусідів, то про це переконливо свідчить історія наших взаємовідносин за останніх 360 років.
Окрім політичних, Росія безумовно одержує й економічні переваги від такого об’єднання. Зокрема, на думку експертів, це дасть змогу їй реструктуризувати свою експортно-сировинну модель економіки за рахунок зростання експорту до країн МС продукції машинобудування, розширити товарообмін продукції, яка за конкурентними можливостями не може бути реалізована на ринках інших країн. Відбудеться також витіснення імпорту третіх країн з товарних ринків країн-членів МС та України через переорієнтацію імпортних поставок на російські товари в результаті підвищення імпортних мит на продукцію країн-конкурентів РФ (Китай, ЄС). Мабуть, досить, оскільки і так зрозуміло, що в разі приєднання нашої держави до Митного союзу наша сусідка буде, так би мовити, в шоколаді, а ми знову в ...?
Значить, ми на правильному шляху?
Цікаво, що не так давно посол Росії в Україні Михаїл Зурабов навіть окреслив терміни, в які нам слід вкластися, щоб встигнути «застрибнути» в Митний союз, — перша половина цього року. Чому така поспішність? Очевидно тому, що українська влада вперше за історію незалежності перейшла від розмов про енергетичну безпеку своєї держави до конкретних дій. Диверсифікація поставок вуглеводнів, нові технології, які дозволять суттєво зменшити залежність від російського газу, збільшення видобутку власного, а в перспективі — сланцевого, пом’якшення позиції ЄС щодо підписання угоди про ЗВТ— це ті чинники, які змусили офіційну Москву усвідомити просту річ: якщо найближчим часом Україна не ввійде в МС, то в майбутньому й поготів. І хоча світова глобалізація все-таки змусить її приєднатися до групи сильніших, але ними буде явно не нинішній «троїстий союз», а об’єднання, де сповідують принципи демократії, а не диктат, де рівень технологій у рази вищий, ніж в МС. Тому для нас, мабуть, все-таки ближчі думки, які висловив днями заступник голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Юрій Мірошниченко стосовно того, що основна мета зовнішньої політики України на 2013 рік — поглиблення інтеграції з ЄС, прагнення досягти рівня демократичного розвитку країн Європи і вийти на європейський ринок.
Безперечно, співпрацювати з РФ Україна буде настільки тісно, наскільки це дасть змогу добра воля сусідів. Проте це мають бути взаємовідносини рівноправних партнерів, а не сюзерена і васала.