Те, що Росію охопила незборима епідемія фейкової інформації, — факт доконаний і визнаний світовою спільнотою. Але що нам до болячок агресора? Було б і справді байдуже, коли б цей вірус не використовував інтервенціоністський сусід як один із основних видів зброї гібридної війни проти України.
Та є ще одна небезпечна загроза, яка так чи інакше спонукає нас бажати якнайшвидшого одужання російському суспільству від геббельсівської чуми, оскільки зловредний вірус має неймовірну здатність розповзатися за межі омріяної Кремлем імперії. Піонери фейкової пандемії у краватках-триколорах активно проникають і в наші телеефіри, на шпальти газет й інформаційні інтернет-ресурси, часто виконуючи роль диверсантів-шпигунів того-таки сусіда, а інколи навіть успішно прищеплюються до суто вітчизняних коренів. Так, чого доброго, ненажерливий вірус обгризе до самої серцевини ще зовсім тендітні пагони нашої свободи слова — одного з небагатьох здобутків незалежної України.
Маючи здатність хамелеона, вірус під вибухи терактів підступно заповзає до нашої економіки, сфери управління, промисловості, створюючи локальні середовища гібридної війни всередині країни. І почалося це задовго до відкритої і цинічної агресії РФ.
Один із яскравих прикладів — постійне кошмарення харківського ПАТ «Турбоатом», яке з 2007-го по 2010 рік потрясали рейдерські атаки, організовані комерційними структурами, що мають російське походження, а, за словами тодішнього очільника СБУ Валентина Наливайченка, до цього були причетні й високопосадовці профільних міністерств і спецслужби. Тоді шпальти харківських і центральних газет часто рясніли заголовками на кшталт: «Росія хоче віджати «Турбоатом?», «Харківський «Турбоатом» знову атакують рейдери», «Турбоатом» під прицілом рейдерів» тощо. Подібні умисли щодо підприємства існують і нині — з тією лише різницею, що мімікріруючи, набрали нових форм (відповідно до тактики ведення гібридної війни).
Тепер до «віджимання» українського флагмана машинобудування, оскільки прямі кавалерійські наскоки зазнали фіаско, всіма силами намагаються підтягнути «важку артилерію» з арсеналу гібридних воєн — засоби масової інформації. І що тут дивуватися — бажаючі знаходяться. Оскільки з призначеним у 2007 році генеральним директором «Турбоатома» Віктором Субботіним домовитися ну ніяк не вдається, а кілограми «компромату» від одного з колишніх тимчасових керівників підприємства, який залишив у спадок своєму наступникові 70 мільйонів боргу та на 200 мільйонів гривень невідвантаженої продукції заводу, не спрацьовують, бо розбиваються об результати численних перевірок. До розхитування ситуації підключилася одна з газет.
Тільки упродовж чотирьох місяців минулого року видання «вистрілило» трьома великоваговими матеріалами з красномовними назвами «Крадіжки під прикриттям», «Міць силової турбіни», «А тепер я покатаюся», де всю силу гнівного слова спрямовано насамперед на пана Субботіна. Як снаряди було використано свідчення колишнього керівника заводу, «факти» почерпнуто за принципом «чув дзвін, та не знаю, де він», а також «секретна банківська інформація» тощо. Не вдаватимуся в подробиці, бо там фейк на фейку сидить і фейком поганяє. Зазначу лишень, що з приводу згаданих публікацій суди розглядають позови про захист ділової репутації, честі й гідності. Вже є одне судове рішення, де газету, інтернет-видання й автора зобов’язано в місячний термін спростувати недостовірну інформацію, а також компенсувати моральну шкоду. За канонами жанру (ви розумієте), це рішення суду не виконано й дотепер.
Не заглиблюючись у суть різномастих звинувачень, сенсаційних «викриттів», наведу кілька цифр, які зводять нанівець якщо не всі, то більшість наведених у газеті «аргументів»: 9 місяців нинішнього року ПАТ «Турбоатом» завершило з чистим прибутком 1288 мільйонів гривень. Дохід від реалізації продукції за цей період становив 2190 мільйонів гривень, темп зростання до аналогічного періоду 2014 року — 133%. Питома вага експорту в загальному обсязі реалізації становила 73%. Підприємство загалом перерахувало до державного та місцевих бюджетів податків, зборів та єдиного соціального внеску — 620 мільйонів гривень. Також у повному обсязі виплачено дивіденди на державну частку — майже 240 мільйонів гривень.
Ці досягнення підприємства варто хіба що доповнити фейковим доробком невгамовних викривачів, опублікованим уже в нинішньому році. Не знаю, як насправді, але не інтуїція навіть, а практика переконує: такий пильний інтерес може бути пояснимим інтересом іншого характеру — де свій замовник і свій ляльковод. А на терезах — рентабельність власного видання і енергонезалежність країни. А ще — тимчасово окупований Крим та знівечений Донбас і… лінія фронту, що окреслюється не лише окопами передової, а й полями газетних шпальт з їхнім наповненням.