Колись у наших горах кожний колгосп утримував по 5 тисяч овець, яких у Путильському районі було 110 тисяч. Нині на весь район їх усього кілька тисяч голів, і то статистика рахує разом з козами. До місцевих легенд уже належать спогади про те, як за радянських часів літаками відправляли у Москву і Ленінград продукцію спецпризначення з високогірних полонин — делікатесні сири, масло, що вбирали в себе чистоту і силу ста різновидів дикорослих лікувальних трав.
Вовна для молі?
Щоправда, останніми роками в області спостерігається підйом вівчарства на основі дрібнотоварних приватних господарств. Так запевняє у звітах департамент АПК Чернівецької облдержадміністрації. Катастрофічний спад поголів’я зупинили фермери-ентузіасти, які за покликом крові на власний страх і ризик відроджують у непростих умовах історично традиційну для Буковини галузь тваринництва.
Непрості умови — це зовсім не посуха чи зливи, не підступи конкурентів. Першого удару вівчарству завдали на початку 1990-х вітчизняні переробні комбінати, які взялися імпортувати вовну. Досі ніхто не може пояснити: чому лежить в руїнах путильська вовнопереробна фабрика «Гуцульські візерунки», яка процвітала, а тим часом настрижену на продаж місцевими газдами високоякісну вовну з’їдає в міхах міль? Або чому в Путилі, серці карпатського вівчарства, нема підприємств переробки овечого м’яса і молока; чому ні Чернівці, ні жоден райцентр області не спромігся на спеціалізований магазин з продажу продукції вівчарів, на яку на споживчому ринку високі ціни і великий попит?
— Маємо надію найближчим часом відкрити сироварню у високогірному селі Селятин, якщо пощастить отримати грант і на фінансову допомогу від ЄС придбати дороге обладнання, оскільки банківські кредити з їхніми захмарними відсотками нам не по кишені, — каже молодий керівник одного з передових фермерських господарств Путильського району Ярослав Євенчук. — Але найбільше нас, фермерів, турбує нестача землі для випасання отар, а також та дивина, що селяни у горах опинилися цілковито відрізаними від свого лісу, без якого в наших умовах неможливо вести сільськогосподарське товарне виробництво.
Полонини просять порятунку
Порядку із землею в Путильському районі нема (як і в інших високогірних районах). Полонини дрібно розпаювали, віддали у власність колишнім колгоспникам. Тепер багато угідь занедбаних, зарослих молодим лісом. Проте місцеву владу це зовсім не обходить.
Уже рік просять місцеві фермери сільську раду Дихтинця дати в оренду 3 гектари для випасу в горах, сплачуватимуть селу податок — жодної реакції. Або цього літа один шанований у районі вівчар вивів, як завжди, свою отару на полонину, де орендував землю у власників паїв. Аж тут прибіг із рушницею колишній високий посадовець, почав кричати, що повистрілює всю худобу, бо це вже, виявляється, його земля (на людських паях!), яка прийшла «доважком» до приватизованого ним старого колгоспного гуртожитку для вівчарів.
Проблема із зимовим утриманням отар, бо бракує сіна. Власники сільгоспугідь не хочуть тримати сінокоси. Коли довколишній ліс належав колективним сільгосппідприємствам, то селяни могли в районах, що мали ріллю, вигідно продати деревину і придбати все необхідне для тваринництва, зокрема і корми для зимівлі овець. У 2000 році Чернівецька обласна рада забрала у гірських селянських господарств землі лісового фонду і незаконно передала їх лісгоспам, розірвавши здавна збалансоване товаровиробництво. Це був ще один удар по аграрному сектору району, який особливо боляче позначився на вівчарстві.
«Ми не просимо у держави дотацій, — кажуть фермери. — Але хай нам не заважають працювати хоч ДАІ та екологи».
Вівчарі втомилися щоразу пояснювати інспекторам на великій дорозі, що малі ялинки, які вони везуть на свої ферми, — таки справді вітамінний корм для овець, як зазначено у накладних (бо вівця потребує хвої) і ці деревця вони зрубали під час розчищення пасовиськ, тож чіпляти на них товарні бирки жодний закон не вимагає.
Місцеві науковці на базі гірських фермерських господарств — племінних репродукторів прагнули створити і таки створили буковинський тип асканійської м’ясо-вовнової породи. Це універсальна вівця з унікальним генофондом, яка одночасно забезпечує високий вихід товарного молока, баранини та вовни. Отож будуть і великі отари, бо без них не можуть наші люди і наші гори.