ЮВІЛЕЙ
13 серпня цього року вождю Кубинської революції, її команданте виповнюється 85 років
Андрій МЕЛЬНИЧУК
для «Урядового кур’єра»
Мабуть, у житті кожного з нас є миттєвості, які назавжди проникають у душу. Особисто для мене, як і для тисяч киян, однією з таких миттєвостей, безперечно, став перший візит у колишній Союз, і зокрема в українську столицю, вождя Кубинської революції Фіделя Кастро. Либонь кожному тоді праглося бодай на мить глянути на живу легенду.
Зустрічати команданте висипав увесь Київ
Леле, було це наприкінці квітня далекого 1963 року. Зустріти високого гостя з Острова Свободи, здавалось, висипав увесь Київ. Нам, студентам-другокурсникам факультету журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, випала почесна місія вітати команданте на самому Печерську, побіля його резиденції. Натовп був неймовірний. Військові ледве стримували бажаючих пробратися ближче до входу в тимчасове помешкання високого гостя. Був серед отих цікавих і я, кому дивом вдалося протиснутися крізь щільний стрій солдатів майже до самого входу в резиденцію. Як мене тоді не затоптали — знає лише Бог. До речі, Фіделя я так і не побачив за широкими спинами охоронців порядку. Пощастило моєму однокурснику Віктору Пасаку — він заздалегідь вмостився на дереві й досхочу надивився на високого гостя.
Зате коли Кастро їхав після відвідин села Устимівка Васильківського району в Київ, ми, прочувши про це, вибігли на проспект навпроти Виставки передового досвіду народного господарства України (неподалік було наше студентське містечко) і з нетерпінням чекали на кортеж. Ми — це я і мої однокімнатники Микола Гусак, Яків Грицай, Микола Козак та багато інших майбутніх журналістів, а ще з нами були філологи, геологи, філософи... Саме наша четвірка (аякже, журналіст повинен перебувати в епіцентрі подій — так нас учили на факультеті), а вслід за нами чималий гурт інших зустрічаючих перегородили дорогу головній машині і з криками: «Віва Фідель!», «Віва Куба!» стали розгойдувати її. Фідель нам радо всміхався із машини й стискав свої руки на знак вдячності. Але тішилися ми недовго — якісь люди в погонах і без них доброзичливо відтіснили нас.
Оце власне й усе, що мені згадалося з тих пам’ятних зустрічей. Ні, далебі не все. Цими днями знову випала добра нагода зустрітися в Києві з Фіделем Кастро. Була ця стріча в часі дещо тривалішою. І відбулась також на проспекті — цього разу на проспекті Перемоги, неподалік комбінату друку «Преса України». Сприяв цьому президент Асоціації дружби «Україна — Куба», мій давній побратим Віктор Володимирович Пасак, отой самий, про якого згадав вище.
Фідель Кастро Рус під час полювання в лісі під Києвом у 1964 році. Праворуч – М.С. Хрущов, в центрі – М.В. Підгорний.
Один з архіву редакції, вручених синові вождя Кубинської революції
Син Кастро присвятив себе науці
Внесу ясність: перед нами стояв такий же високорослий, як і команданте, і дуже схожий на нього його син Фідель Кастро Діаз-Баларт. На відміну від батька він не пішов у політику. Наш гість відданий науці. Він — відомий учений, прекрасний організатор, віце-президент Академії наук Республіки Куба. Цікавлюся метою його візиту, а заодно враженнями від побаченого в нас.
Фідель-молодший, радо всміхнувшись, каже:
— Дякую за вашу сердечність, яку передусім адресую кубинському народові, Фіделю Кастро. Із задоволенням передам йому ваші теплі слова. Тепер щодо моїх вражень. Я не вперше в Україні. 23 роки тому на запрошення високоповажного президента Академії наук України Бориса Євгеновича Патона я вже гостював у Києві, ми разом відпрацювали тоді проекти наших спільних дій щодо розробки нових високоефективних технологій в галузі електрозварювання. Радий був знову зустрітися з моїм українським колегою, підсумувати напрацьоване за попередні роки і разом подумати про майбутнє — що ми можемо зробити для блага наших народів. Я мав корисні переговори в Міністерстві освіти, науки, молоді та спорту. Ми готові обмінятися квотами щодо навчання наших студентів. Адже досвід попередніх років починаючи ще з радянських часів свідчить про перспективність та ефективність для наших молодих людей навчання у вищій школі України, а вашим студентам — дає змогу ближче ознайомитись із нашою країною, поглиблено вивчити іспанську мову, опанувати, особливо майбутнім лікарям, цікаві нетрадиційні методики лікування, а також впровадження наближеної до кожного пацієнта практики сімейного лікаря. Я знаю, що в Україні це знаходить підтримку керівництва держави.
— На зустріч із вами, — кажу, — ми прийшли не з порожніми руками. Разом з моїм колегою по спільній роботі в колишній «Радянській Україні» (нині газета «Демократична Україна») Вітольдом Прощаковим хочемо подарувати вам дублі кількох знімків, зроблених під час візитів Фіделя Кастро в Київ. Ці світлини, що нині становлять неабияку цінність експозиції редакційного музею, відзняв колись провідний український фотожурналіст Яків Давидзон, нині вже покійний. До речі, цього року йому виповнилося б сто. Коли Фіделю представили фоторепортера, він надто зрадів, почувши, що Яків Борисович у війну чимало часу провів у партизанському загоні. Вони обнялися й розцілувалися на виду в найвищих офіційних осіб тодішнього Союзу й України. Передаю ці знімки вам, аби ваш батько ще раз поринув у спогади шістдесятих років і згадав ті хвилюючі моменти. На жаль, серед світлин немає кадрів, де зафіксовані зустрічі Фіделя в наших трудових колективах, зокрема і в селі Устимівка на Київщині.
— Щиро-щиро вдячний за фото, за пам’ять. Ці знімки безумовно зігріють батькове серце. Він усією душею полюбив Україну, після візитів захоплено розказував нам про золотоверхий Київ, красу вашої землі. Це підтверджувала й кінохроніка візиту. Батько в колі сім’ї розповідав і про ваші колективні господарства, але якихось деталей я, на жаль, не пригадую. Хоча мені знайомі й тодішні досягнення України в сільському господарстві, й нинішні проблеми. У нас цих проблем значно більше. Але в країні розпочались економічні реформи, які мають значно посприяти розвитку й аграрного сектору. Шкодую, що в мене дуже напружений графік перебування в Україні, я вже відбуваю до Іспанії, потім — Франція та Німеччина, а далі — Куба. А дуже хотілося б побачити ваше сьогоднішнє село. Сподіваюсь, що в мене у майбутньому ще буде така нагода.
На Кубі оздоровилися десятки тисяч дітей-чорнобильців
Перекидаючи місточок в іншу площину, стверджую, що в України є всі підстави особливо поважливо ставитися до героїчної Куби, до кубинського народу, до керівництва цієї держави. Програма «Діти Чорнобиля», якій уже 21 рік, підтримана особисто Фіделем Кастро, перед усім світом демонструє приклад безкорисливої допомоги чорнобильським дітям у складний для України час. Майже 25 тисяч наших дітей оздоровились і пролікувались на Кубі. А багатьом із них ця острівна держава дала, по суті, друге життя. Ніколи не зітреться з пам’яті мить, коли першу групу українських дітей (а це 139 чоловік) зустрічав біля трапа літака сам Фідель Кастро. Він кожну дитину по-батьківськи брав за руку, допомагаючи зійти з трапа на землю, гладив їхні голівки, говорив кожному теплі слова. Ми пам’ятаємо фразу, мовлену ним у 2000 році під час візиту офіційної делегації України на Острів Свободи: «Куба буде стільки приймати дітей з України, скільки Україна потребуватиме». З огляду на це ми не можемо бути байдужими до стану здоров’я самого команданте. Цікавлюся в гостя, як тепер почувається батько. Фідель Кастро Діаз-Боларт пожвавлено каже:
— Дякую, слава Богу, все нормально. Він знову в строю, виступає по телебаченню, в пресі. Утім, дочекаймося 13 серпня, коли Фіделю виповниться 85. Я переконаний, що тоді світ ще раз почує та побачить вождя Кубинської революції у всій його величі, впевниться у його доброму здоров’ї і порадіє цьому разом із нами. Мені було приємно дізнатись, що в Україні сьогодні є стільки друзів Куби. І це, передусім, завдяки Міжнародному Чорнобильському фонду та його керівникові Олександру Божку, який створив цей фонд і з яким я зустрічаюсь не вперше, а також Асоціації дружби «Україна — Куба», з президентом якої, Віктором Пасаком, я познайомився в Києві. А навколо них стільки людей, щедрих на благі діла й багатих на добру пам’ять! Ще раз дякую за подаровані унікальні фотографії майже піввікової давності. По секрету кажучи, це буде приємним сюрпризом до ювілею Фіделя. Щиро бажаю творцям і читачам вашої газети, усім селянам, народу України завжди бути оптимістами, вірити у світлий завтрашній день. Радо запрошую відвідати Кубу!
.jpg)
Фідель Кастро Діаз-Баларт і президент Асоціації дружби «Україна - Куба» В.В. Пасак. Фото автора
ПРОПОЗИЦІЯ ВІД АВТОРА
Після розмови з Фіделем Кастро-молодшим мені враз подумалося: було б добре, аби ті діти, які стали на ноги під благотворною опікою кубинських лікарів, а отже, й кубинської влади (і не тільки вони) Фіделя Кастро надіслали йому через «Урядовий кур’єр» подячні листи, висловили свої побажання. Ми через Посольство Куби в Україні із задоволенням ці вияви любові українців передали б легендарному Фіделю. На знак щирої людської вдячності.