Щоразу, коли потрапляю в Піщане на Черкащині, ловлю себе на думці, що нові, хай і найпередовіші, технології не запрацюють, не дадуть очікуваної віддачі, якщо не буде людського ставлення до справи, якій служиш. Саме таке ставлення виховує в підлеглих директор СТОВ «Агрофірма «Маяк», Герой України Микола Васильченко.
Потрібна заповзятливість
— Мало, — каже він, — придбати нову техніку, треба навчитися на ній працювати з розумом.
Ось трудяться в господарстві механізатори. І досвідчені, і вміння багатьом не позичати. А нову техніку довіриш не кожному. Якось бачив, як зупинився новий комбайн, а молодий комбайнер розгубився, не знає, що вдіяти. Довелося викликати інженерну службу.
— Тут треба, щоб очі світилися завзяттям, щоб не боявся електроніки, якою начинена кожна машина, а відразу з розумінням брався за діло, — каже Микола Семенович. — Не всім це легко дається. Сучасна техніка потребує хорошої освіти, глибоких знань, а ще людського ставлення.
Машинний двір у Васильченка — як картинка. Кожен комбайн, трактор, агрегат — у боксі, його давно помили, переглянули, змастили. Що потрібно — полагодили, відвезли до фахівців. Готуються прийняти нові комбайни — аж із США, звідки недавно приїхав перший помічник директора, його син Олексій Васильченко.
До новинок в Олексія, як і в батька, — особливий смак. Можна без перебільшення сказати, що вся найновіша сільськогосподарська техніка найпершою в Україні з’являється в Піщаному.
— Шкода тільки, що в Україні таких досконалих машин немає, тож доводиться за ними аж за океан літати, — бідкається керівник.
— Якщо порахувати, скільки вкладено в оці машини, — задумливо дивиться на вишикувані під лінійку комбайни Микола Семенович, — вийде не один мільйон. — Але ж і без них не обійшлися б…
Високі врожаї пшениці, кукурудзи та інших культур, які зазвичай вирощують у Піщаному на великих площах, зібрати швидко і без втрат без цих потужних комбайнів було б просто неможливо. А так — за якийсь десяток днів упоралися. Зерно — до власної потужної сушарки, де збіжжя зберігається скільки потрібно. Тюковану солому — у сховище.
Складові успіху
До соломи тут ставляться особливо бережно. Адже саме вона тепер обігріває величезний машинний двір із численними виробничими приміщеннями, з новозбудованим гуртожитком та кафе, квартирами для механізаторів. Зовсім недавно встановили на місці старої котельні потужний дансько-український агрегат для опалювання. Там давно оцінили перевагу дешевих енергоносіїв. Як підрахували в Піщаному, тепер витрати на опалення завдяки новому котлу порівняно з витратами на газ зменшилися у вісім разів.
— Укинув у топку три тюки соломи, — розповів працівник котельні, вона й горить півдня, підтримуючи необхідну температуру батарей.
Альтернативне паливо та нові опалювальні системи тепер у Васильченка в ходу. У котельні, яка обігріває свиноферму, віднедавна на відходах деревини працюють піролізні котли, які вчетверо вигідніші, ніж традиційні. Та й палива для них, як зауважують робітники, в селі багато. Назріла потреба розчистити лісосмуги, які помережали багатогектарні угіддя. Ось вам і паливо. А скільки його вздовж доріг! Тут не тільки економія на фактично безкоштовному паливі, а й порядок на полях. Роз’їжджені колії польових доріг, що пролягли під лісосмугами, завдяки впорядкуванню останніх також вирівнюють, звільняючи родючі землі для значно продуктивнішого використання під сільськогосподарськими культурами.
Скрізь, куди не кинь оком, у «Маяку» свій підхід, якому приїжджі щиро дивуються, записуючи свої враження в книгу відгуків. «Це просто казка», «Господарство майбутнього», «Тепер Європа повинна вчитися у нас!» — це лише деякі відгуки, залишені світилами науки, відомими на всю країну аграрниками, авторитетами в організації сільгоспвиробництва.
А Васильченко усміхається, задумливо гортаючи спеціалізовані видання, звіряючи свої задуми з найновішими науковими досягненнями.
— Я вивів для себе три складові успішного господарювання в сучасних умовах, — ділиться Микола Семенович. — Високоякісна сировина, енергозберігаючі технології плюс добре підготовлені, професійні кадри, які вчаться працювати в нових умовах виробництва, яке побудоване на індустріальних технологіях. Саме від цього й залежить конкурентоспроможність кінцевої продукції.
Якість і екологічність
Про сировину, тобто продукцію, вирощену в полі та на тваринницьких фермах, багато говорити не доводиться. Всі давно знають, що в Піщаному — продукція найвищих ∂атунків, адже тут дбають не тільки про високі врожаї та продуктивність худоби і свиней, а й про екологічність вирощеного та виробленого, вносячи в ∂рунт оптимальну кількість органічних добрив, відповідно годуючи та утримуючи тварин у природних умовах. Не дарма за молоком, виробленим тут, давно ганяються найвідоміші фірми-переробники, а за ковбасами та іншими делікатесами, які виробляють на своєму ж мінізаводі, приїжджають звідусіль.
Вражає не сама кількість виробленого і не тільки висока якість, а тісне поєднання цих двох чинників. «Оце і є справжній професіоналізм», — так написав у своєму відгуку один відвідувач. З ним важко не погодитися. Хоч самому Васильченку, його спеціалістам це коштує великої праці, яка полягає в щоденному навчанні, допомозі та контролі.
Однак результат просто вражаючий. У сучасному доїльному залі, де корів доять під гарну ліричну музику, це відчувається найбільше. Як показала на комп’ютері черговий спеціаліст, середній надій від корови (а їх тут тисяча) вже наближається до 8040 кілограмів, а є і такі, що дають по 15 тисяч кілограмів! Подібні результати — й у виробництві свинини, яке за останні десять років збільшилося в 11 разів. Значну частину прибутку господарство отримує від тваринництва, маючи постійно обігові кошти, які вкладають у виробництво. Господарство не отримує дотацій та не залучає кредитні кошти.
Передусім — люди
Турбота про них у Васильченка — на першому місці. На моє традиційне запитання про середню зарплату Микола Семенович відповів:
— Це так само, як середня температура пацієнтів у лікарні, вона мало про що говорить. Сказати, що в середньому по господарству його працівники одержують три тисячі гривень на місяць, — не сказати майже нічого. Адже ті, хто працює з повною віддачею, щомісяця заробляють не менш як 10—15 тисяч гривень.
На машинному дворі, на фермах — як на сучасному промисловому виробництві: скрізь чисто, тепло, працівники забезпечені спецодягом, належними виробничими та побутовими умовами. У стадії завершення — кафе-їдальня, комплекс побутових приміщень та квартир для постійного проживання, зокрема й сімейних пар. Тут настільки все продумано й передбачено для задоволення потреб працівників, що здається, трудитися абияк просто соромно. Люди це відчувають і самі проявляють ініціативу, ставляться до своїх обов’язків з повною відповідальністю. Попри те, що працівники в господарстві переважно молоді — середній вік жінок 38 років, а чоловіків 42, директор робить ставку на «омолодження». Адже їм працювати завтра. Спеціаліста, який пройшов школу у Васильченка, кажуть у «Маяку», з руками відірвуть у будь-якому господарстві.
Проблем теж вистачає
Проте й Героєві України не так просто й легко працюється, як може здатися на перший погляд. Проблеми, що відчутно заважають рухатися вперед, він перелічує, загинаючи пальці. Скоро пальців на руках не вистачить. Однак серед найболючіших Микола Семенович називає такі. Фактично в Україні заблокована система реєстрації права оренди земель сільськогосподарського призначення, внаслідок чого відповідні органи не приймають договори на реєстрацію. В новоствореному реєстрі немає інформації щодо раніше зареєстрованих у Держкомземі договорів, що може призвести і часом призводить до подвійної реєстрації. Як і раніше, нормальній роботі заважають засилля перевіряльників із різних контролюючих інстанцій, які нерідко перевищують свої повноваження, надмірне регулювання господарської діяльності. Уже протягом кількох років господарство не може одержати ліцензію на використання надр (мається на увазі вода для худоби), виготовити проект сівозмін, хоч кошти за нього давно заплачені. Проектувальникам уже рік не вдається погодити розроблений проект зі столичною інстанцією. Тягнуть господарників на дно неприйнятні умови банківського кредитування, стримує неясність із запровадженням ринку земель та неготовність до його запровадження…
Та попри всі проблеми Васильченко з оптимізмом дивиться в майбутнє, адже впевнений, що в державі знайдуться сили та засоби, щоб навести лад.