Хоч би які соціальні чи побутові негаразди нині дошкуляли українцям, встановлення миру на сході було і залишається найбільш жаданим і очікуваним прагненням людей. Щодня впродовж п’яти з половиною років ми з тривогою і надією дослухалися до звісток про загиблих і поранених бійців ЗСУ, мирних жителів, зокрема дітей, щоразу сподіваючись на чудо, що доба минула без смертей. У кожного щеміло серце за наших вояків, котрі ціною життя і здоров’я обстоювали незалежність і цілісність країни. А як воно потерпало й боліло в матерів, дружин, дітей, котрі провели родичів на фронт і для яких кожний загиблий чи поранений в армійських зведеннях — це не просто бойова одиниця, а рідна, любима, кохана людина.
Ми втомилися чекати на припинення російської агресії, чекати на мир. Ми втомились від ура-патріотичних гасел і декларацій, обіцянок, корупції та накопичення високопоставленими ділками власних статків на крові наших співвітчизників. І коли врешті у кінці, здавалося б, безвихідного тунелю з’явилося хай і поки що непевне, можливо, навіть примарне, світло, надія на припинення війни, суспільство відреагувало на це по-різному. А каменем спотикання тут стала тепер уже широковідома так звана формула Штайнмаєра, яка виявилася джерелом напруженості для української громадськості.
Цілком можна зрозуміти ветеранів АТО/ООС, які ціною власної крові відвойовували в російських агресорів та їхніх найманців кожну п’ядь української землі і які небезпідставно тривожаться з приводу можливих підступних дій загарбників у разі розведення військ, тож категорично відкидають формулу Штайнмаєра. У певному сенсі можна дискутувати з ультраправими українськими націоналістами, що називають прийняття цієї формули капітуляцією. Але аж ніяк не можна прийняти позицію тих, хто, спекулюючи на патріотичних настроях, намагається дестабілізувати ситуацію у країні, ляльководить за лаштунками протестних виступів.
Усвідомлюємо, що насправді спонукає деяких опозиційних політиків наголошувати на шкідливості для України прямих перемовин з Росією та найменших поступок у переговорному процесі. Вони з пафосом і надривом кричать про капітуляцію. З екранів ТБ, трибун, у колі мітингарів. Ось тільки віч-на-віч з матерями чи дружинами загиблих або скалічених наших вояків блудливо відводять погляд, забалакуючи запитання: чому їхні сини не на передовій, чому самі вони, цілком дієздатні, не беруть у руки зброю й не вирушають в окопи?
Ні, я не про мир за будь-яку ціну, ціну України. А про те, що кожен навіть найменший шанс треба використовувати для його досягнення. І таким шансом може стати й формула німецького президента.
Як поділився міркуваннями мій знайомий поважного віку слюсар «турбінки», він цю формулу сприймає як підкинутий інструмент чи механізм, який дасть змогу зрушити проблему з місця.
«Уявімо, що ми серед безкрайого степу, і подолати його відстані, щоб добратися до цивілізації, немає жодних засобів. А тут неначе з неба звалюється якийсь велосипед — старий, недосконалий, який не відомо чи може їхати вперед чи назад, не має ні гальм, ні надійного керма. Обійти його стороною, навіть не спробувавши? Та будь-яка мисляча людина, котра прагне вибратися із глухого кута, не знехтує для цього жодною можливістю. Так і ця формула. Це всього лише необкатаний поки що засіб для руху вперед, до миру, ключ до серйозних переговорів», — розмірковує Іван Васильович. Він конкретизує, що прийняття Україною формули Штайнмаєра — не капітуляція чи тим паче зрада, а єдино можливий нині варіант посадити за стіл переговорів глав провідних держав для припинення агресії Росії.
Однак попри роз’яснення Президента Володимира Зеленського, що підписанням формули Україна погодилася провести місцеві вибори на Донбасі, але тільки за українським законодавством і лише після відведення військ і за умови відновлення Україною контролю над державним кордоном, апологети «війни до переможного кінця» повторюють наче мантру: поступки, капітуляція, зрада. А мантра, як відомо, навіть поза свідомістю чинить резонансний вплив на людину, громаду, суспільство. І формулу Штайнмаєра вже сприймають як троянського коня в державності України, але не вона формула зради.
Якщо вже й говорити про формулу зради, то щодо України народилася вона не в кабінеті німецького політика, а стала формуватися з Іловайського котла, суцільної корупції в Укроборонпромі, співпраці високих армійських та державних чинів зі спецслужбами Росії.