Коли говорять про інвестиції чи можливості інвестування, в уяві традиційно формуються картинки з успішними бізнесменами. Це значною мірою посилюється використанням слів «банки», «акції», «рентабельність» тощо. Загалом ці позиції правильні, але часи змінюються, і поступово формуються нові сфери бізнесу загалом і прикладання капіталу зокрема. Одна з таких — галузь природокористування, яка дедалі гучніше заявляє про себе як платформа для підприємницької діяльності та інвестування.
Феномен наближення
Для країн Заходу буденна ситуація, коли на біржах поряд з акціями Microsoft або Google котируються акції компаній, що управляють природними ресурсами. Цілком звичайне залучення цих ресурсів до діяльності фінансових корпорацій. Ні в кого не викликає здивування, коли обговорюють можливості інвестування у галузь лісових ресурсів і рентабельність цієї діяльності. Крім таких ультранових напрямів, можна виокремити і більш консервативні, наприклад залучення приватних операторів у галузь природних ресурсів.
Ось досвід сусідньої Польщі: там звична ситуація, коли забезпечення діяльності окремих ланок міської інфраструктури перебуває під управлінням великих корпорацій. І користь від цього і для міста і для компанії. За участю приватних підприємств поліпшено системи водопостачання та очищення стічних вод Гданська і Сопота, реалізовано проекти у галузі поводження з відходами у Любліні тощо. Рік у рік перелік можливих галузей такої діяльності зростає.
Це стало можливим, бо природні ресурси в умовах постіндустріальної економіки набувають нових рис і властивостей. Як показує досвід, у період індустріальної економіки інтерес до цих ресурсів полягав у тому, що вони задовольняли потреби споживачів в аграрній продукції, водопостачанні, важливою була продукція з деревини тощо. Такий підхід значною мірою зумовив надмірний пресинг на природні ресурси та екологічні проблеми. Через індустріальний прогрес і бурхливий розвиток винаходів у галузі використання природних ресурсів природа відчула всю чарівність контакту з людиною.
Але поступово (і це позитив) почало змінюватися розуміння ресурсу з джерела задоволення споживчих потреб до ринкового активу, здатного формувати прибуток. Формувалися нові ринки і виникали можливості використання ресурсів. Поступово з’явилися тенденції входження природного ресурсу у зони ринку. Економісти це пояснюють феноменом зближення природоресурсного і ринкового циклів, у зоні контакту яких формуються можливості їхньої взаємодії. Це можна порівняти з коліщатками в годиннику, які контактують і рухають весь механізм. А за таких контактів інвестор вбачає в ресурсі потенційний майданчик для капіталовкладень.
Добре це чи погано? Питання риторичне. З одного боку, через те, що використання природних ресурсів зміщується зі споживчого бачення до активізації ринкових характеристик (можливість залучення до діяльності компаній, формування платежів за використання тощо), зменшується тиск на ресурси. З іншого — маємо пам’ятати, що природокористування — не просто чергова й звичайна галузь діяльності ринку, а унікальне середовище з унікальними властивостями, які треба примножити через взаємодії. У цьому разі існує значна небезпека, що бізнес зважатиме лише на власні прибутки і не дбатиме про охорону довкілля. І навіть для країн Заходу ця проблема актуальна: забруднення у Мексиканській затоці через аварію на свердловині, вирубування тропічних лісів Амазонки, екологічні проблеми видобутку сланцевого газу. Прикладів багато.
Поступова інтеграція
За розрахунками фахівців Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», загальна вартість природних ресурсів держави, залучених в обіг, сягає 110 мільярдів доларів США. Основа природного багатства — земельні та мінерально-сировинні ресурси. Важливу роль відіграють і водні та лісові ресурси.
Подібно до інших країн, природні ресурси України поступово інтегруються й інтегруватимуться в ринок. Один із яскравих прикладів входження природних ресурсів у ланцюжки активності компаній — рентабельна в Україні діяльність агрохолдингів, які формують значні експортні потоки. Однак ця діяльність сприяє посиленню сировинної орієнтації економіки держави.
Сучасніша форма — залучення природного ресурсу, коли орієнтир — його поточні чи перспективні економічні характеристики. Це пояснюється тим, що ресурс із залученням до діяльності компаній може формувати фінансові потоки, долучатися до процесів акціонування, його характеристики можуть відображатися на фондових біржах тощо. Проте ситуація в Україні не сприяє розкриттю цих характеристик ресурсу, хоч є винятки. Слабка подібність — окремі спроби акціонування компаній, що забезпечують формування послуг, наприклад акціонерне товариство «Київводоканал».
Перспективний розвиток проектів державно-приватного партнерства. Суть у тому, що держава в окремій галузі (наприклад комунальній) залучає приватні компанії для реалізації спільних проектів з розподілом ризиків і прибутків між учасниками проекту. Такими приватними компаніями-операторами можуть бути великі транснаціональні корпорації, які добре себе зарекомендували на міжнародному ринку. Такі компанії вже працюють в Україні й мають успішні проекти в кількох регіонах. Крім гігантів, вагомі перспективи є й у менших компаній, орієнтованих на локальний рівень.
За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, розвиток державно-приватного партнерства дає хороші підсумки. Станом на 1 січня 2017 року 20% проектів було пов’язано зі збиранням, очищенням і розподілом води, майже 60% — переробленням відходів (які можна розглядати як вторинну сировину). Партнерство дуже перспективне для місцевих громад. Наприклад, у Чернігівській області між територіальною громадою м. Остер і корпорацією «Укратомприлад» реалізують проект, який передбачає комплекс послуг з генерації і постачання споживачам теплової енергії.
Досвід Європи
Енергію вітру, сонця, надр землі тощо нині залучають в обіг і використовують. Досвід ЄС показує, що інвестування в ці сектори перспективне. За оцінками Європейської комісії, до 2020 року в країнах ЄС в індустрії відновлюваної енергетики буде створено 2,8 мільйона робочих місць. Крім того, індустрія відновлюваної енергетики формуватиме 1,1% ВВП.
Не відстає від лідерів і Україна, вона сама серед лідерів у цій галузі. За оцінками фахівців, у нашій країні фіксують високу окупність інвестицій у відновлювану енергетику, яка інколи перевищує аналогічні показники у країнах ЄС.
Значний інтерес до проектів альтернативної енергетики в Україні виявляють великі компанії, зокрема китайські. Одна з них зацікавлена у спорудженні вітрової станції на Миколаївщині, яка може стати найпотужнішою вітровою електростанцією у Східній Європі.
Для місцевих громад перспективний розвиток нішевих бізнесів, пов’язаних з природними ресурсами. Наприклад, видобуток торфу в зонах надмірного зволоження (переважно Полісся). Активізація цих робіт зробить значний внесок у вирішення питання енергозабезпечення місцевих громад. Перспективний видобуток сапропелю, який вважають альтернативою російським міндобривам, і Україна вже характеризується успішними прикладами такої діяльності. Особливо значні родовища на Волині.
Зближуючись із ЄС та втілюючи проголошені реформи, Україна має імплементувати передовий західний досвід зокрема й використання природноресурсного потенціалу. Це сприятиме поступовій інтеграції ресурсів у ринок для кращого задоволення потреб споживачів. За таких умов природні ресурси та їх використання стануть платформами для підприємництва та інвестування, що сприятиме розвитку галузі й держави.
Михайло ХВЕСИК,
академік НААН України,
Анатолій СУНДУК,
доктор економічних наук,
для «Урядового кур’єра»