АКТУАЛЬНО
Реакція російської сторони на реверсні поставки вуглеводнів з ЄС свідчить, що Україна вдало провела контрприйом на газовому «татамі»
За аналогією з відомим висловом про кота, нині можна стверджувати, що в «Газпромі» нарешті почали усвідомлювати: «масляна», яку там планували розтягнути на 10 років, почала раптом швидко наближатися до завершення. Таке «ламання кайфу», що його офіційний Кремль одержував від кабальної для України газової угоди 2009 року, «Газпрому» явно не сподобалося. І його керівництво не придумало нічого кращого, ніж знову піти протореною стежкою погроз, суть яких при детальному розгляді має вигляд звичайного блефу. До шантажу, на кшталт судових позовів за недобір газу та виставлення багатомільярдних штрафів, додалися взагалі хамські оцінки реверсу вуглеводнів із Європи в Україну як шахрайських схем. Останні ж висловлювання представників російського газового монополіста сприймаються вже не як демонстрація сили, а як ознака безсилля колись всемогутнього монстра, якому захланність заважає перелаштувати свою діяльність відповідно до нових правил, за якими живе нині об’єднана Європа.
Стратегія без майбутнього
Кількарічні спроби української сторони домогтися справедливої ціни на газ не могли увінчатися успіхом з кількох причин. Найголовніша з них, на чому неодноразово акцентували не лише вітчизняні, а й європейські експерти, — це перенесення Кремлем газового питання з економічної площини в політичну та прагнення перетворити енергетичний чинник на головний інструмент реалізації своєї зовнішньої політики. Постачання вуглеводнів і ціна на них стала найефективнішим важелем впливу не лише на Україну, а й країни ЄС. Саме тому в Європі, щоб убезпечити свою економіку від диктату Москви, оперативно розпочали пошук диверсифікації поставок енергоносіїв. А звернення європейських компаній у Стокгольмський арбітраж з приводу невмотивовано високих цін на газ та розслідування Єврокомісією антиконкурентних дій російського газового монополіста стали першим каменем спотикання для «Газпрому».
Щодо нашої держави, то в офіційної Москви, мабуть, не виникало навіть сумнівів, що Україні діватися нікуди. З Києвом весь час, після підписання сумнозвісної газової угоди 2009 року, розмовляли лише з позиції сили. При цьому з Кремля наголошували, що в нашої країни є лише один шлях до здешевлення газу, і пролягає він через вступ до Митного союзу. Однак стратегія тиску, обрана російською стороною, як засвідчив дальший перебіг подій, виявилась хибною. Вона змусила Україну зайнятися реальним пошуком альтернативних джерел та переходити на нові технології, які дали змогу замінити газ іншими видами палива.
В кінцевому підсумку така непоступливість російської сторони щодо цін на вуглеводні нічого, окрім збитків самому «Газпрому», не принесла. Адже за минулий рік «Нафтогаз» імпортував з Росії лише 25 млрд метрів кубічних газу, зменшивши обсяги його закупівлі порівняно з 2011 роком на 38%. Як наслідок, виручка «Газпрому» попри високу ціну на вуглеводні скоротилася на 16,5%. За перші два місяці цього року, за даними української сторони, поставки російського газу становили всього 2,84 млрд метрів кубічних, що на 44% менше, ніж за цей же період минулого року.
Окрім того, за словами міністра енергетики і вугільної промисловості Едуарда Ставицького, і у березні Україна практично не закуповувала газу із території Росії. Загалом же у 2013 році, за попередніми даними, планується скоротити імпорт російського палива до 18 млрд метрів кубічних. Коли ж врахувати, що кожна тисяча кубометрів — це понад 400 доларів, то неважко підрахувати, яку суму втратить «Газпром» унаслідок скорочення закупівлі газу нашою країною ще на 7 млрд метрів кубічних. Однак і це ще не все. Оскільки і держави ЄС зменшують його закупівлю, а нових ринків збуту «Газпром» поки що не знайшов, йому доведеться зменшувати видобуток вуглеводнів. Тобто консервувати діючі свердловини, на які потім для запуску потрібно знову витрачати чималі кошти.
Коли аргументи підміняють емоціями
Закінчення минулого та початок цього місяця ознаменувалися різкими заявами представників російського газового монополіста. Зокрема, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер, коментуючи реверсні поставки газу в Україну з Європи, заявив, що «фізичний реверс з Європи до України просто неможливий — немає окремого газогону». І далі наголосив: «Тому мова може бути тільки про якісь «паперові» непрозорі операції, із законністю яких треба розбиратися, — якщо для віртуального «реверсу» використовується наш транзитний газ, — це пряме порушення, за яке доведеться відповісти». По суті, майже дослівно процитував свого шефа днями і офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов. З тією лише різницею, що він ще й анонсував початок розслідування «Газпромом» реекспорту газу з Європи в Україну.
Хоча перш ніж виголошувати такі заяви, не зайвим було б дослухатися до того, що думає з приводу таких звинувачень друга сторона. Приміром, міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький у відповідь на звинувачення російських колег цілком умотивовано зазначив: «У моєму розумінні, коли ви приходите в магазин і купуєте продукти харчування, то, напевно, того, хто їх продав, не повинно цікавити, з ким ви будете їх їсти».
Україна, як відомо, почала реверсні поставки з Польщі за контрактом з німецькою RWE в листопаді минулого року. А 27 лютого цього року «Укртрансгаз» і угорська FGSZ LTD підписали технічну угоду про прийом газу в газотранспортну систему України. Газ до України з Польщі та Угорщини постачає німецька компанія RWE. Напередодні підписання останньої угоди заступник глави «Нафтогазу України» Вадим Чупрун заявив, що Україна в 2013 р. має намір імпортувати з Угорщини і Словаччини до 7 млрд куб. метрів газу. Звичайно, Москва не могла не відреагувати на те, що вона, окрім матеріальних втрат через скорочення обсягів закупівлі газу, втрачає ще й головний важіль політичного впливу на Україну. Але замість конструктивного діалогу керівництво «Газпрому» продемонструвало лише голі емоції та безсилля. До такої думки схиляються не лише українські, а й зарубіжні фахівці.
Зокрема, експерт з енергетичних питань Валентин Землянський зазначає: «Питання могли б виникнути, якби російський газ, що прямує до Європи, прямо на українській території відбирався з труби під виглядом європейського газу. Але подібного не відбувається. Газ фізично перетинає кордон України і на газовимірювальній станції переходить у власність німецької компанії RWE. На території Польщі або Угорщини де-юре це вже не російський, а німецький газ. У ЄС реекспорт газу не заборонений, а схема поставок — справа RWE і її дочірніх структур в Європі».
На безпідставність звинувачень, які прозвучали з боку Олексія Міллера, вказує і директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар, якого цитують ЗМІ: «Всі газопроводи, які розташовані на території України чи на території країн ЄС, є власністю цих країн згідно з національним законодавством та законодавством ЄС. Це не є газопроводи «Газпрому». Тому це певна нервова психологічна реакція, що підтверджує безсилля «Газпрому» будь-що вдіяти в цій ситуації».
До речі, заяви представників російського газового монополіста про неможливість реекспорту газу в Україну через відсутність газопроводу спростував і експерт з енергетичних питань Інституту Собеського у Варшаві Томаш Хмаль. Тому «Газпрому» замість того, щоб шукати «заспокійливе» там, де його немає, мабуть, доцільніше було б переглянути свої позиції щодо України і зрозуміти, що будь-який тиск викликає протидію, а бумеранг може влучити в лоб тому, хто його запустив.