Ще до російського повномасштабного вторгнення Канада була одним із лідерів глобальної коаліції на підтримку України. Після початку війни вона лише закріпила свою роль, надавши Україні фінансову, гуманітарну та військову допомогу на понад 3 мільярди доларів. В одному з пакетів канадської оборонної допомоги були броньовані автомобілі Senator виробництва компанії Roshel. Її генеральний директор та засновник Роман ШИМОНОВ розповів Укрінформу, як його компанія робить усе можливе для наближення перемоги України.
— Насамперед хотів би дізнатися: чому саме вашій техніці уряд Канади надав перевагу для відправлення в Україну?
— До повномасштабного російського вторгнення в Україну наша компанія була сфокусована на ринку Північної Америки. Основними нашими клієнтами були і досі залишаються Держдеп та прикордонні війська США, НАСА та інші держвідомства. Коли почалася війна, ми зрозуміли, що треба швидко переорієнтувати своє виробництво для допомоги ЗСУ, і завчасно підготували всю логістику, щоб швидко та ефективно виробляти бронетранспортери і дати змогу країнам НАТО закуповувати їх у перевіреного постачальника. Підготувавшись заздалегідь, ми змогли подвоїти виробничі потужності, щоб реагувати на потреби, що зростають. Один з найважливіших маркерів для уряду під час закупівлі військової техніки — це попередні результати. Міністерство оборони Канади чи США не купуватимуть кота в мішку, їм потрібно чітко розуміти, чи використовували цей автомобіль у минулому, які структури і, найголовніше, чи впорався він із поставленими завданнями. Отримання цього замовлення дуже сильно мотивувало нас випускати більше автомобілів для української армії.
Зараз працюємо у три зміни, вийшовши на випуск двох автомобілів на день, і плануємо ще вдвічі збільшити виробництво найближчим часом. Ми чудово розуміємо, що броньовані автомобілі потрібні Україні якнайшвидше. Триває війна, а в неї немає вихідних та відпусток, тому військові не можуть чекати поставок роками. З огляду на відгуки наших клієнтів, зокрема американських держагентств, і напрацьовані роками довірчі відносини наші автомобілі обрали для передачі українській армії. Публічно повідомляли про один такий факт, але ми працюємо і за іншими напрямами, про які, на жаль, зі зрозумілих причин говорити не можу.
— Чи правильно я зрозумів, що протягом пів року попит на вашу техніку зріс учетверо?
— Він справді зріс у рази, але ми розуміємо, що, на жаль, потреби зростатимуть, адже війна не закінчиться найближчими днями. Броньовані автомобілі, особливо наші мультифункціональні платформи, що дають змогу перевозити людей і різне обладнання, завжди потрібні у великих кількостях. Вони набагато дешевші, ніж спеціальні військові автомобілі, вартість яких сягає мільйона доларів. Наші машини не замінять БМП або танки, але їхня маневреність і вантажопідйомність дають змогу виконувати широкий спектр завдань: від патрулювання до евакуації та конвоювання вантажів спеціального призначення.
— Тобто ваша техніка, по суті, подвійного, а не лише військового призначення?
— Наші бронемашини можуть бути оснащені різними системами та мати різне призначення. Оборонні версії можна використовувати для перевезення поранених, евакуації військових та цивільних, командно-контрольних пунктів, виконання завдань у важкопрохідній місцевості. Ми випускаємо моделі, оснащені бойовими модулями, що дають змогу вести вогонь по ворожих позиціях різних калібрів. Ми оснащуємо наші автомобілі з огляду на запити клієнтів, і є багато рішень, які зарекомендували себе у зонах активних бойових дій.
— Усе-таки збільшення виробництва було величезним. Чи всі автомобілі йдуть в Україну?
— Скажімо так, що вони йдуть у тому напрямку. Сусіди росії та країни колишнього Варшавського договору чудово розуміють, що поряд із ними перебуває агресивний сусід з ядерною зброєю, імперіалістичні амбіції якого не закінчуються в Україні, а цінності, м’яко кажучи, відрізняються від європейських. Уряди, які не з чуток знають, як росія чинила з не покірними їй країнами, докладають максимальних зусиль, щоб убезпечити себе та своїх громадян від можливих майбутніх атак.
— Відтоді як міністр оборони Канади Аніта Ананд оголосила про рішення закупити для України вісім ваших машин, іншої зовнішньої комунікації на цю тему не було. Тож хотілося б дізнатися, де зараз ці автомобілі.
— Вони вже в Україні, і ми перебуваємо на постійному зв’язку з їхніми кінцевими користувачами. Відгуки, які отримуємо, дуже позитивні. Цей зворотний зв’язок для нас важливий, оскільки досвід людей, які експлуатують техніку в бойових умовах, дуже цінний. Ця інформація дає нам змогу поліпшувати автомобілі та збирати нові на потреби ЗСУ.
— Чи допомагаєте ви особисто чи працівники вашої компанії Україні іншими способами, крім хорошого виконання своєї безпосередньої роботи?
— Так, звісно. Наш внесок у перемогу не обмежується наданням бронемашин. Ми дуже активно набираємо на роботу біженців з України, особливо жінок та людей похилого віку. Наш завод розміщено у Міссіссозі (передмістя Торонто. — Ред.), де добре представлена українська громада. Ми не з чуток знаємо про війну і до питання допомоги українцям підходимо комплексно, вважаючи це своїм обов’язком. Ми готові підтримувати їх так довго, скільки знадобиться для відновлення територіальної цілісності та суверенітету України. Ми також сприяємо контактам між виробниками персонального захисного обмундирування в Північній Америці та конкретними українськими відомствами. Багато компаній хочуть допомогти Україні, але не знають, куди звертатися і чого потребують ЗСУ. Ми їх пов’язуємо безпосередньо, щоб вони могли безоплатно допомагати.
— Скільки людей працює на підприємстві і чи є статистика, скільки з них якось пов’язані з Україною?
— Наш штат збільшується щодня, зокрема за рахунок біженців з України. Приміром, у відділі з виробництва електрокомпонентів працюють жінки та люди похилого віку, які нещодавно приїхали з України, оскільки в цьому відділі не потрібна фізична сила, як, наприклад, у машинобудуванні чи металообробці. На такі позиції активно набираємо людей. І якщо серед ваших читачів знайдуться ті, хто шукає роботу на виробництві, ми будемо раді запросити їх до нас на завод. Українці, які вже в нас працюють, дуже вмотивовані, адже знають, куди йдуть наші автомобілі.
— З огляду на швидке зближення України з НАТО, чи є у вас плани щодо виробничої кооперації з Україною?
— Україна славиться на весь світ своїми висококваліфікованими кадрами, і нам було б дуже цікаво відкрити виробництво, яке б дало змогу обслуговувати наші автомобілі в безпосередній близькості від місць, де їх використовують. Ми відкриті до розгляду різних варіантів, зокрема відкриття нашого виробництва та центру технічного обслуговування в Україні або неподалік кордону. Ми вже маємо договори на обслуговування нашої техніки, але відкриття власного підприємства дало б нам змогу ремонтувати не тільки автомобілі Roshel, а й бронетранспортери інших виробників. Звісно, є об’єктивні причини, через які багато компаній бояться заходити зараз на український ринок та інвестувати в нові потужності, але ми готові розглядати будь-які прийнятні варіанти, які дали б нам змогу ще швидше й ефективніше допомагати ЗСУ.
— Переконаний, ви дуже уважно стежите за конкурентами, зокрема і в Україні. Наскільки український оборонно-промисловий комплекс конкурентний на глобальному ринку?
— Під час війни не може йтися про конкуренцію та комерційні цілі. Усі сили та ресурси слід спрямувати на те, щоб надати ЗСУ максимальну кількість якісної техніки, необхідної для відбиття атак та безпечного транспортування особового складу. Після закінчення війни, коли Українська держава перейде на новий етап економічного зростання, зможемо говорити про конкуренцію. Нині ж ми готові й надалі працювати у три зміни без вихідних та свят, щоб ЗСУ якнайшвидше отримали наші броньовики.
— Чи варто іншим канадським компаніям оборонного комплексу наслідувати ваш приклад і збільшити виробничі потужності?
— Якщо у них є потрібні та конкурентоспроможні рішення, то відповідь однозначно позитивна. Але не вважаю, що це мають робити лише канадські бізнеси. Усі компанії, які можуть бути корисними та хоч чимось допомогти Україні, мають докласти до цього максимум зусиль. Не можна сидіти осторонь — треба допомагати у будь-який спосіб.
— Який ваш досвід співпраці з Українською державою? Ви говорите однією мовою чи трапляються непорозуміння?
— Я назвав би наш досвід позитивним. Більшість людей, з якими ми контактували, усвідомлюють, що зараз не час для політичних ігор та довгих бюрократичних процесів. Усі сили потрібно кинути на благо країни, зміцнення обороноздатності, постачання потрібної техніки для ЗСУ. Жодних непорозумінь ні з нашого, ні з українського боку немає.
— Крім цих восьми автомобілів, я ніде не знаходив інформації про те, скільки Senator є в Україні. Наскільки добре ваша техніка представлена у країні?
— Точної цифри назвати не можу, тому що це дуже вразлива інформація. Але якщо загалом говорити про наші автомобілі, які вже представлені в Україні або опиняться там у найближчому майбутньому, то йдеться про сотні.
— Їх закуповують коштом України чи третіх сторін?
— На це запитання теж відповісти не можу, бо не вважаю, що цю інформацію слід оприлюднювати. Найголовніше, що нашу техніку будують та доставляють вчасно. ЗСУ знають, що можуть на нас розраховувати.
— Насамкінець хочу ще раз запитати про благодійність. Турецька компанія-виробник безпілотників «Байрактар» з початку війни подарувала Україні вже чотири дрони. Чи може Україна розраховувати на подібну щедрість Roshel?
— Як і Baykar, ми теж допомагаємо безоплатно чим можемо. На початку війни ми зробили подарунок, про який не можу розповісти, але ми надали ЗСУ дуже потрібні рішення, яких на той момент вони не мали. Сподіваємося, що зможемо й надалі так робити, бо хочемо допомагати Україні до остаточної перемоги.
Максим НАЛИВАЙКО,
Укрінформ,
Міссіссога