ЧИСТA ЕНЕРГІЯ
Втратити те, що маємо, легше всього. Aле чи зможемо потім відродити галузь,
яка вже сьогодні зменшує енергозалежність держави?!
19 листопада 2010 року наша газета в публікації під заголовком "На Волині знають, як обійтися без російського газу" розповіла про досвід переведення опалення шкіл, лікарень, установ на чисті види палива.
- У нашому районі, наприклад, практично вся бюджетна сфера придбала котли, що працюють на місцевих ресурсах, -розповів нещодавно голова Ківерцівської ОДА Леонтій Кричкевич. - Одним із видів палива є торфобрикет місцевого виробництва, що суттєво зменшив навантаження на районний бюджет, а заощаджені кошти ми переправили на інші необхідні людям статті. Будуємо за них у сільських школах теплі санвузли, замінюємо вікна і двері, придбаваємо медичну апаратуру...
Подібні програми втілюються і в інших районах Волині. За рахунок відмови від опалення газом у масштабах області облік зекономленого йде вже на мільйони...
Досвід Полісся не є винятковим. Адже нині в цивілізованому світі спостерігається тенденція до широкого застосування альтернативних і поновлювальних джерел енергії, зокрема, твердих видів - торфу, торф'яних гранул і брикетів, дров, деревних паливних пілетів, гранул із сільськогосподарських відходів тощо. Стимулом є і здорожчання цін на газ.
Мільйони на вулиці не валяються!
Протягом минулого року Державне підприємство "Волиньторф", про яке наша газета вже розповідала, виконало план на 145% і виготовило та реалізувало 120,5 тис. т торфових брикетів. Отримані з болотного мулу "гранули тепла" становлять 60% усієї торфопродукції, що наразі виробляється в Україні. Продукція підприємства має сталий попит в Україні і державах Євросоюзу, а трудовий колектив - стабільну роботу.
Про реалізацію згадую не випадково. Аналіз використання коштів на опалення бюджетних установ в області показав: середня вартість опалення 1 м3 приміщень природним газом становить 18,08 грн, тоді як торфовими брикетами - 5,4 грн, тобто втричі дешевше!
- Зважайте, до закладів, установ та організацій бюджетної сфери за 2010 р. завезено 26 тис. т брикетів, а це дасть можливість лише у цей осінньо-зимовий період заощадити на опаленні майже 40 млн грн, - переконував директор "Волиньторфу" Іван Киричик.
Очолюване ним підприємство нині вийшло на прибутки. Зросла і зайнятість у районі - чотири сотні працівників мають роботу і пристойну зарплату, що наближається до трьох тисяч гривень. Такі зрушення стали можливими завдяки інвестиційній підтримці держави у рамках програми "Державна підтримка будівництва об'єктів вугле- і торфодобувних підприємств" та успішній реалізації "Регіональної програми розвитку торф'яної промисловості області на період до 2010 року "Торф Волині". На черзі, як повідомили в облдержадміністрації, -розробка нової програми розвитку цієї галузі - з урахуванням сьогоденних реалій.
За оцінками експертів, частина економічно доцільних джерел енергії в паливно-енергетичному балансі України наразі становить лише 0,83%. І досвід волинян - прекрасний взірець для наслідування. Отож уряд і місцева виконавча влада дедалі наполегливіше підштовхують господарників до використання місцевих поновлюваних видів палива. Відповідальні управлінці повсюдно запроваджують системи альтернативного енергозабезпечення, що дасть можливість менше споживати газ. Адже за обсягом його використання наша країна посідає третє місце у світі, тоді як запаси торфу в Україні значно перевищують запаси рідкого і газоподібного палива...
Конкретне завдання у цій царині ставить Закон України "Про альтернативні види палива". Упродовж найближчого десятиліття у структурі загального споживання палива частка "нових-старих" його видів має зрости у понад два десятки разів -до 20%.
"А той факт, - писав кілька місяців тому "Урядовий кур'єр", - що завдяки втручанню Кабінету Міністрів почала розв'язуватися головна проблема підприємства - відведення нових земельних ділянок для добування торфу", - додає заводчанам оптимізму. "Нині у столиці є розуміння, що ми -підприємство державне, і нам треба сприяти, - обнадійливо висловив своє бачення ситуації Іван Киричик. - А це означає, що незабаром і до бюджету надійдуть нові податки, і наші люди матимуть дешевше тепло у своїх домівках! А зміцнення енергетичної незалежності держави для нас - не порожні слова!.."
Ліва рука не знає, що робить права
Як часто буває у нашому житті, навіть обережний оптимізм волинського керівника виявився дещо перебільшеним... Відведення нових площ для видобутку торфу в межах родовищ, які могли б ще на багато років подовжити життя вкрай необхідних економіці Полісся підприємств, забуксувало у драговині законодавчих розбіжностей. Два основні закони, на підставі яких проводиться відведення земельних ділянок, - "Про надра" і Земельний кодекс України - суперечать один одному. Так, кодексом України "Про надра", що введений постановою Верховної Ради від 27.07.94 р., торф віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення. Суттєвих обмежень щодо користування надрами для видобутку торфу в ньому немає. Як і немає обмежень при наданні площ, де залягають корисні копалини загальнодержавного значення, у тому числі і для цілей, не пов'язаних з їхнім видобутком.
А Земельний кодекс України відносить торфородовища з глибиною залягання торфу понад 1 м і осушені болота, незалежно від глибини залягання торфу, до особливо цінних земель, відвід яких заборонений.
Середня вартість опалення 1м3 приміщень природним газом становить 18,08 грн, а торфовими брикетами - 5,4 грн.
Отож 200 га болотяного урочища між селами Прилісне і Карасин Маневицького району, що вже незабаром могли б запрацювати на енергонезалежність держави і принести у казну сотні мільйонів гривень, "Волиньторфу" під розробку не віддають. Уже багато років ці землі не використовуються як сільгоспугіддя, заросли непролазними верболозами, самосівом та бур'янами. Але "у паперах" і надалі значаться особливо цінними меліорованими сільгоспугіддями, які в посушливий рік начебто можуть прихистити від підземного червоного півня, а насправді потенційне багатство пустити на попіл...
А без нових сировинних площ державне підприємство приречене. Мінприроди попри неодноразові зусилля заводчан не погоджує проекти висновків вибору місця розташування полів видобутку торфу, адже два закони спростовують один одного. А охочих взяти на себе відповідальність за прийняття державного рішення в такій ситуації не видно...
До того ж, вилізла ще одна "непереборна" для чиновного люду перешкода: державне підприємство "Волиньторф" не є об'єктом загальнодержавного значення, оскільки не входить до "Переліку об'єктів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.04 р. N 1734, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави". А це - ще одне додаткове гальмо у розмові з бюрократами...
"Волиньторф" виробляє шість із десяти торфобрикетів, що випускаються нині в Україні.
Отож і виходить: вже за 2-3 роки волинські торфобрикетні заводи вичерпають дозволені їм для видобутку запаси сировини і змушені будуть зупинитися. Така сама доля очікує і підприємства у Рівненській та Житомирській областях, де схожа ситуація з погодженням на розробку нових родовищ торфу.
- Це не тільки проблема "Волиньторфу", а й усієї української торф'яної галузі. Якщо на законодавчому рівні от-от не буде врегульована ця розбіжність і не внесуть відповідні зміни у земельну законодавчу базу, розвиток галузі втратить перспективу. І такий вид альтернативного палива, як торф, взагалі припинить існування!.. - із болем у душі говорить Іван Киричик. - Через 2-3 роки вичерпуються запаси сировини на діючих нині торфорозробках ДП "Волиньторф". Без неї будемо змушені повністю зупинити виробництво. Практика свідчить: після цього такі підприємства надто швидко потрапляють до рук заготівельників металобрухту... Чи потрібні такі збитки області та державі? Невже мало підприємств в Україні ми спровадили, як металобрухт, у мартени і знову наступимо на ті самі граблі?..
... У цих словах є залізна логіка: виходить, що розбіжність між двома нормативними актами і пасивність чиновників, котрі для відстоювання державного інтересу мали б її усунути, фактично призводить до перешкоди реформ, які нині активно запроваджує Кабінет Міністрів України. Бо як інакше розцінити чи не надто спокійну реакцію столичних урядовців на загрозу втратити успішне підприємство, що активно працює на зменшення енергозалежності нашої держави?