Недавнє культурно-мистецьке літо в італійському місті Верона було ознаменоване традиційним Міжнародним оперним фестивалем, який став 92-м у літописі цього масштабного всесвітнього дійства і зібрав кращі голоси з усіх континентів. Започаткований він у далекому 1913-му, його відвідують не менше півмільйона глядачів з десятків країн світу.
Цього року оперну Україну на ньому представив соліст Національного академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка Геннадій Ващенко. Повернувшись з Італії, співак зустрівся з кореспондентом «УК».
— Геннадію Івановичу, на фестивалі в італійській Вероні мають за честь виступати кращі співаки світу. Якщо не
помиляюся, з українських виконавців її удостоювалися Анатолій Солов’яненко (світла пам’ять) та колишня солістка Національної опери Оксана Дика. Розкажіть, будь ласка, про організацію фестивалю, в якому ви брали участь.
— Справді, «Арена ді Верона» чи не найпрестижніший оперний фестиваль у світі, на який завжди чекають мільйони шанувальників класичної сцени. Але виступити там не лише честь і престиж, а й відповідальність перед світовим глядачем. Буду відвертим: коли дізнався, що мені довірили виконувати партію Амонасро у знаменитій «Аїді» Джузеппе Верді, страшенно хвилювався. Бо одна справа співати в рідних українських стінах, і зовсім інша — виходити на таку відповідальну сцену перед вимогливою і обізнаною публікою.
Але такий вибір зробив мій музичний агент Марко Гаспарріні з Італії. Залишалося тільки максимально наполегливо готуватися до спектаклів, бо на кону стояли і престиж України, і моє творче ім’я, і, зрештою, — загальний результат дійства, в якому брали участь не тільки співаки з усього світу, а й висококваліфікований обслуговуючий персонал.
Напередодні поїздки під час підготовки кожну хвилину віддавав репетиціям, шліфуванню всіх елементів співу.
— Що саме маєте на увазі?
— У Вероні загалом провів майже місяць, брав участь у трьох виставах. Але спершу кілька днів під керівництвом уже згаданого Марко Гаспарріні коригував італійську вимову, адже партії виконували мовою оригіналу. І коли досягли потрібної філігранності, вийшов на сцену. Під час першого спектаклю хвилювався, що цілком природно, але в другому і третьому — освоївся.
— Як приймали вас глядачі і загалом — які враження від Верони?
— Глядачі приймали дуже тепло й емоційно. Адже значна частина — італійці, а вони вміють слухати, реагувати і оцінювати спів та акторський талант. Вільних місць практично не було — квитки розкупили заздалегідь.
Аби збагнути тамтешню атмосферу, уявіть величезний амфітеатр на 16 тисяч глядачів. Вечір, темно-синє небо, піднесений святковий настрій. Відчуття особливі, якщо врахувати, що цю арену споруджено ще в першому столітті нашої ери. Тут відбувалися гладіаторські бої, різні змагання, циркові вистави. Словом, глибока і велика історія. А Верона — прекрасна і незвична для українського ока, має багато пам’яток культури і архітектури. Місцеві жителі ревно бережуть традиції, культурну минувшину.
Так що вражень — не передати.
— Наскільки комфортною була атмосфера серед учасників спектаклю, з якими довелося виступати?
— Епітети — найвищого ступеня. Попри зоряний статус фестивалю, і на сцені, і за лаштунками панували виняткова взаємоповага, розуміння, увага одне до одного, теплота у стосунках. Фундація «Арена ді Верона», яка організовувала фестиваль, запросила багатьох знаних співаків. Серед них італійці Антонелло Церон, Марія Летиція Гросселлі, Фабіо Сарторі, американець Раймонд Ацето, росіянин Сергій Артамонов, китаянка Хуі Хе. Бездоганно відпрацював болгарський диригент, креативною і вишуканою була режисерська робота, а директор з персоналу Паоло Гваццені зробив усе, аби кожен учасник почувався у Вероні як удома.
— Геннадію Івановичу, оперний фестиваль уже став історією. Будь ласка, розкажіть власну історію про те, як ішли до світової оперної сцени?
— Навіть не пам’ятаю, коли почав співати, бо це було так давно (співрозмовник сміється. — О.В.). Але співав завжди, бо дуже люблю цю справу. У чотири роки мені подарували дитячу гармошку — відтоді й почав виводити пісні під її акомпанемент. А перші вдячні глядачі — дідусь і бабуся, яких я садовив у дворі нашого будинку і урочисто оголошував, що зараз для них буде концерт. Заручившись підтримкою домашнього пса на ймення Каштан, який талановито підвивав мені, розпочиналася співоча програма.
Загалом же представники всієї рідні, яких знаю, мали чи мають гарні голоси. Особливо бабуся по татовій лінії, до якої приїздив у гості до сусідньої Бєлгородської області. Це якраз на українсько-російському кордоні.
З раннього дитинства пам’ятаю її невимовно приємний тембр. Вечорами вона разом із сусідками так співала, що мені й досі вчуваються ті мелодії. Здавалося, голоси проникали в самісіньке серце і залишалися там назавжди.
Перші уроки дуетного виконання одержав від мами — Катерини Петрівни Крисанової. Спочатку співав я, затуляючи свої вуха, аби її партія якомога менше заважала мені, а потім, коли трішки набув досвіду, впевнено вів свою.
У Сумському ПТУ, де навчався, познайомився з професіоналом музичної справи Наталією Яківною Стороженко, яка згодом привела мене в народний театр «Дивоцвіт» під керівництвом Тетяни Шулікової. Ото був воістину високомистецький період у моєму житті!
Гуртом організовували концерти, добирали репертуар, активно виступали в міських програмах. Словом, життя вирувало.
Звідти мене проводжали в армійські лави, а після служби став солістом Ансамблю пісні і танцю МВС України, в якому працював до 2000-го. Водночас навчався в Національній музичній академії імені П. І. Чайковського — на 5-му курсі мене запросили в Національний академічний театр опери і балету імені Тараса Шевченка.
— Професійну музичну освіту ви здобували під орудою земляка — славнозвісного Анатолія Мокренка…
— Саме так, і Анатолію Юрійовичу я безмежно вдячний за цінну науку. Він не тільки сам великий співак і артист, а й чудовий педагог — виховав плеяду виконавців, які нині успішно виступають на різних сценах в Україні і за кордоном.
— До речі, родом із Сумщини низка оперних геніїв, чиї імена відомі у всьому світі: Борис Гмиря, Іван Стешенко, Петро Білинник…
— Не подумайте, що хочу продовжувати цей ряд, але нині в колективі нашого театру також працюють кілька вихідців зі Слобожанського краю. Серед них —народний артист України Олександр Гурець, колишня солістка театру, а нині режисер Валентина Рєка, молодий співак Олександр Киреєв, який подає великі надії. І цей список, сподіватимемося, поповнюватиметься.
— Окрім сцени, де ви почуваєтеся так само професійно і невимушено?
— На березі річки чи ставка, в яких водиться риба. Дуже люблю рибалити, бо вода чудово редагує душевний стан, додає сил і духу. З вудкою чи спінінгом не розлучаюся і під час гастролей, навіть зарубіжних.
— Чи маєте власний рибальський рекорд?
— Майже 8-кілограмова щука, яку спіймав на Київщині на спінінг.
— А які творчі і житейські плани?
— Даруйте за, можливо, піднесений стиль, але: доносити до людських сердець багатобарвну культурну спадщину високого класичного вокального мистецтва, а на дозвіллі — єднатися з такою чудовою українською природою десь на березі річки.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Геннадій ВАЩЕНКО. Народився 1972 року в Сумах. Закінчив Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського (клас народного артиста Анатолія Мокренка). Служив у Червонозоряному ансамблі пісні і танцю Київського військового округу, працював солістом Ансамблю пісні і танцю МВС України. З гастрольними турами побував у США, Японії, більшості європейських країн. Нині — соліст Національного академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка. У репертуарі — близько 20 партій з творів світової класики, серед яких «Макбет», «Дон Карлос», «Бал-маскарад», «Фауст», «Іоланта», «Кармен», «Мадам Баттерфляй» тощо. Заслужений артист України.
ДОВІДКА «УК»
Арена ді Верона — римський амфітеатр, одна з найвідоміших у Європі і загалом світі археологічних пам’яток. Збудували її у 30-му році нашої ери за часів правління імператора Августа. Має форму овалу, довжина якого 139 метрів. Із XVIII століття амфітеатр використовують для постановки театральних вистав. У 1822 році тут проходив урочистий Конгрес Європейської Нації, до якого Россіні написав і поставив кантату «Святий Союз» для всіх європейських монархів.
У репертуарі оперних фестивалів переважно масштабні і масові твори — «Набукко», «Трубадур», «Аїда», «Кармен», «Турандот» та інші.
У різні роки на Веронській сцені виступали Марія Каллас, Рената Тебальді, Маріо дель Монако, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас, Лучано Паваротті, Ріккардо Муті, Андреа Бочеллі та інші зірки світової опери.