Державний резерв країни — це не тільки стратегічний запас продовольства, нафтопродуктів та інших товарів у разі війни чи стихійного лиха, як звикли вважати, а й стабілізатор економіки країни.
За останні три роки в Держрезерві впроваджують найкращі світові практики формування та управління запасами, тут стабільно зростають фінансові показники, що свідчить про збільшення конкурентоспроможності й можливостей для розвитку підприємств і організацій. На більшості підприємств рівень завантаженості потужностей сягає 100%.
Про те, з якими здобутками і цілями Держрезерв увійшов у 2019 рік, наша розмова з його головою Вадимом МОСІЙЧУКОМ.
— Вадиме Адамовичу, 2018й ви позиціонували як рік якісного й результативного перезавантаження. Чи вдалося реалізувати задумане і куди рухатиметеся далі?
— Приємно зазначити, що за всіма стратегічними напрямами, за якими працювало відомство у плануванні роботи, ми впоралися майже на 100%. На початку лютого я презентував нові пріоритети, які ляжуть в основу діяльності усієї системи 2019 року. Після виходу Держрезерву за останні кілька років на показники, які стабільно зростають, — доходи, накопичення, стягнення боргів тощо, на 2019-й головними завданнями ставимо розвиток людського капіталу, стратегічний менеджмент (перехід на три- та п’ятирічне планування діяльності по вертикалі й горизонталі) і приведення до ладу балансу системи з урахуванням боргів попередніх періодів.
Гадаю, один з показників того, що підприємства Держрезерву модернізуються, активно розвиваються, — доходи. У 2018 році чистий дохід державних підприємств становив 451 мільйон гривень. Державні організації отримали надходження обсягом 104,7 мільйона гривень. На цей рік плани ще амбітніші.
— Збільшення доходів — це чудово, однак існують проблеми, які не розв’язати у грошовому вимірі. Як-от введення воєнного стану наприкінці 2018-го, яке підтвердило необхідність докорінних змін у системі управління стратегічними резервами. Що Держрезерв робить у цьому напрямі?
— Для Держрезерву введення воєнного стану не було надзвичайною ситуацією. Ми завжди працюємо у стані повної готовності. Забезпечення потреб країни в особливий період, зокрема й під час воєнного стану, — наше завдання. Надто що обсяги запасів та перелік номенклатурних позицій достатні.
Щодо змін, то ми давно готові до них, не один рік працюємо над цим. Однак усі ці кроки потребують підтримки вищого керівництва держави, зокрема на законодавчому рівні.
Нині Держрезерв перебуває на завершальному етапі ухвалення двох важливих законопроектів: «Про стратегічні резерви» та «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів». Законопроект № 7543 «Про стратегічні резерви» передбачає важливі зміни, що виводять реформування української системи держрезерву на якісно новий та ефективний рівень функціонування.
— Що має змінитися після ухвалення цього закону?
— Один з важливих пунктів — істотне спрощення процедур відпуску матеріальних цінностей, і як наслідок — скорочення термінів з нинішніх шести місяців до кількох днів. Ми готові згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів протягом 24 годин надати необхідну допомогу, але бюрократична тяганина не дає змоги зробити це оперативно. У новому законопроекті визначено чіткий алгоритм формування переліку номенклатурних позицій з огляду на потреби. Чітко виписано питання оновлення резервів, за яким з’явиться змога їх реалізації до фактичного закінчення терміну придатності (50% терміну) і ефективніше проводити процедури реалізації й мати можливість виручати за них більше коштів. Оновлюватимуть та зберігатимуть стратегічні резерви у співпраці із приватним сектором, що значно прискорить усі процедури й підвищить ефективність роботи системи.
— Активно обговорювали у ЗМІ тему створення мінімальних запасів нафти. Держрезерв тут відіграє не останню роль.
— Згідно з постановою Кабінету Міністрів, Держрезерв визначено головним у розробленні законопроекту «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів» відповідно до директиви 2009/119/ЕС. Спільно з експертами Європейського Союзу ми підготували законопроект, положення про центральну компанію з управління запасами та план подолання кризової ситуації на ринку нафти і нафтопродуктів. Усі ці нормативні документи схвалило Енергетичне Співтовариство. Законопроект перебуває у Мінекономіки на погодженні.
— У всіх країнах запаси державного резерву дотують із держбюджету. У скільки Держрезерв обходиться Україні?
— Порівняно з іншими витратами — копійки. На утримання всієї системи Держрезерву на 2019 рік у держбюджеті передбачили 133,9 мільйона гривень, зокрема на накопичення і зберігання державного резерву — 0 гривень. Цьогорічна сума на утримання на 6% більша, ніж торік.
На систему держрезерву, яка складається із центрального апарату й 23 активних підприємств та організацій, цих коштів вистачає лише на заробітну плату, комунальні послуги та дрібні витрати.
А вся система Держрезерву торік заплатила податків, зборів та інших платежів на 129 мільйонів гривень. Тобто вперше за історію Держрезерв взяв менше, ніж віддав. Гадаю, з темпами на зростання надходжень щокварталу на 50% і цьогоріч також будемо донорами бюджету. З одного боку, ніби й нормально, та з другого — не дуже.
Якщо держава хоче отримати щось із держрезерву за потреби, вона, логічно, має щось туди покласти. Головне завдання Держрезерву — не заробляти гроші, а зберігати і накопичувати номенклатурні позиції, які можуть знадобитися державі у кризових ситуаціях.
— Але ж ви постійно стверджуєте, що Держрезерв хоче відмовитися від фінансування з державного бюджету.
— Безумовно, та це стосується реорганізації державних організацій у державні підприємства, в яку входить відмова від бюджетного фінансування на господарські потреби. Але на зберігання і накопичення матеріальних цінностей держава зобов’язана надавати кошти. На 2019 рік Державне агентство резерву на накопичення просило із держбюджету 69 мільярдів гривень. Нічого не дали.
У 2018 році Держрезерв власним коштом провів закупівлі на понад 700 мільйонів гривень, відкрито процедури ще на 140 мільйонів гривень. Це безпрецедентна сума за останні 10 років. Попри низький рівень фінансування, Держрезерв впевнено рухається далі, розвиває потужності та модернізує власним коштом свої підприємства та організації.
Торік дніпровський комбінат «Салют» повністю завершив трансформацію в державне підприємство, ще два комбінати перебувають на завершальному етапі. Найближчим часом ще три організації перейдуть у статус державних підприємств. У 2019 році триватиме робота щодо консолідації державного підприємства в єдину юридичну особу з подальшою корпоратизацією.
Вважаю, що створення Агрорезерву — єдиний шлях для збільшення конкурентоспроможності наших елеваторів, і в цьому маємо підтримку уряду.
— За рахунок чого закуповуєте товари для зберігання?
— У нас є надходження коштів від претензійно-позовної роботи. За 2018 рік на рахунок Держрезерву надійшло понад 380 мільйонів гривень. Держрезерв до судів України подав 15 позовів на загальну суму понад 250 мільйонів гривень. Було укладено дев’ять мирових угод із погашення заборгованості перед Держрезервом на понад 99 мільйонів гривень, з ПАТ «Центренерго» п’ять мирових угод на загальну суму 84 мільйони гривень.
Отримуємо кошти від реалізації матеріальних цінностей — застарілі, прострочені або ті, які слід продати. Очікуємо, що цього року такі кошти надійдуть і це дасть змогу провести всеосяжне накопичення матеріальних цінностей без додаткових державних асигнувань.
— То яким ми побачимо Держрезерв до кінця 2019 року?
— За кожною з позитивних цифр — людська праця. Спільними зусиллями ми довели, що здатні йти вперед і готові вирішувати найскладніші завдання. Тому розвиток людського капіталу — пріоритет №1. Сподіваюся, що до кінця 2019 року колектив Держрезерву професійно зросте, буде більш мотивований, зокрема й фінансово, і зорієнтований на якісно нові зміни.
Очікуємо, що завдяки грантам та інвесторам наші підприємства зможуть гідно конкурувати із приватними й заробляти на рівні.
Анжела ЛЕВЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Вадим МОСІЙЧУК. Народився 1979 року в місті Тячів Закарпатської області. На посаду голови Державного агентства резерву України призначено 2015-го. До цього працював генеральним директором компаній з управління активами шведської групи SEB та Райффайзен.
Закінчив Севастопольський інститут ядерної енергії та промисловості, Європейський університет, спеціальність економіка та фінанси, Національну академію державного управління при Президентові України.
Одружений, виховує двох синів.