Немає нині в Україні області, якої б безпосередньо чи опосередковано не торкнулася війна. На Рівненщині вона сповістила про себе вже на другий день від початку повномасштабної агресії, коли вранці 25 лютого російські ракети упали на тутешнє летовище, а згодом після ракетних атак горіли місцеві нафтобази, інфраструктурні об’єкти… Тож чим живе нині ця область, яка майже на 220 км межує із Білоруссю, країною, звідки десятки разів злітали й падали на українську територію ракети, де на кордоні формувалася й нині накопичується ворожа техніка? Як вдалося області, територією якої проходять кілька міжнародних транспортних коридорів, зокрема й ті, що з’єднують Європу й Азію, стати не тільки логістичним вузлом, а й потужним гуманітарним хабом, де все підпорядковано одній меті, — допомозі фронту та тим, хто вже зазнав лиха від російської агресії?
Про це та інші ключові аспекти нинішньої ситуації на Рівненщині дізнавався кореспондент Укрінформу в начальника обласної військової адміністрації Віталія КОВАЛЯ.
— Віталію Станіславовичу, у куточку вашого кабінету бачу розкладачку. Це що, атрибут-символ цілодобової зайнятості керівника, який не може й на годинку-другу додому з’їздити, щоб задрімати, чи як?
— Розумію вашу іронію (усміхається). Але повірте, це не просто атрибут, який стоїть тут задля годиться. З початку війни не раз виникали такі моменти, коли буквально падав з ніг, але знав, що через 30—40 хвилин треба знову деінде бути, то саме тоді й виручала оця розкладачка.
Ми всі підрозділи адміністрації перевели на роботу в режимі 24/7 з обов’язковими черговими у кожному департаменті, адже на всі служби зросло навантаження. Нам не лише необхідно забезпечувати тилову роль для постраждалих регіонів, а й утримувати баланс між доходами та витратами в області.
— То який тут нині баланс, це не секрет?
— Та ні, немає секретів. За чотири місяці область перевиконала бюджет. Порівняно з минулим мирним роком приріст становить майже 9,5%.
— А у грошовому виразі це скільки?
— Це додаткові 208 млн грн, які надійшли в бюджет.
— І це при тому, що область з початком війни отримала величезне демографічне навантаження?
— Так, нині у нас перебувають понад 54 тисячі переселенців. З них майже 17 тисяч — діти, які були переселені з небезпечних районів. Прихистили майже сотню дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, 84 дитини-інваліди. Також у нашу область евакуйовані три прийомні сім’ї та чотири дитячі будинки сімейного типу. У них виховують понад три десятки сиріт.
— Як їм усім, і дорослим, і малим переселенцям, даєте раду?
— Передусім створили колцентр допомоги внутрішньо переміщеним особам, який діє при обласній військовій адміністрації.
— Ідеться про те, де розмістити та нагодувати тих, хто прибув на Рівненщину?
— Не тільки. Ідеться й про те, щоб передусім ті, хто зазнав величезного стресу, навіть втратив рідних і близьких, відчули суто людське співпереживання рівнян, турботу з їхнього боку. Для цього вирішили запровадити гарячу лінію психологічної допомоги. Скептики казали, що на цю лінію мало хто телефонуватиме, бо, мовляв, кожен із прибулих перейматиметься більше житлом і харчуванням.
— А що насправді?
— Насправді на лінію вже надійшло понад 800 дзвінків. Люди хочуть знайти душевну розраду, телефонують через відчуття безпомічності, страху, невпевненості в тому, що буде завтра. Четверо психологів, які працюють на такій цілодобовій гарячій телефонній лінії, завжди готові вислухати людину, що дзвонить, зрештою, допомогти знайти вихід з тієї чи іншої ситуації.
— Як інтегруються переселенці?
— Для такої інтеграції ми використали різні сервіси пошуку роботи — це і робота центру зайнятості, і гарячі лінії, запустили телеграм-бот @work_in_Rivne_region, де за останній місяць заповнено понад 200 вакансій. Приємно, що багато переселенців охоче цікавляться роботою.
— Із вашої сторінки у фейсбуці бачу, що часто зустрічаєтеся з переселенцями. Напевно, почули не одну історію про те, що довелося пережити таким людям.
— Так, історій багато. Напевно, одна з тих, що найбільше вразила, — історія сім’ї Макаренків. Вікторія разом із доньками родом з Ірпеня, що на Київщині. Через обстріли міста впродовж 9 днів вони були змушені сидіти у підвалі. А коли на територію заїжджали російські танки, почали втікати. Бігли до вокзалу, захопивши лише два дитячі рюкзаки. Саме там проходила їхня евакуація. Та під час неї вороги відкрили вогонь по мирних жителях. Сьогодні Макаренки в Рівному, а їхній глава сім’ї захищає Україну. Але вони не перестають сподіватися, що скоро всі зустрінуться і повернуться в рідний Ірпінь.
— На Рівненщину їдуть не тільки люди, постраждалі від російської агресії, а й цілі підприємства. Напевно, це теж величезний шмат організаторської роботи — підготувати і сприяти запуску виробництв у нових умовах?
— Релокуємо усе, що можна. Це не тільки підприємства, а й університети, установи, клініки. Розуміємо, як це важливо, щоб успішні бізнеси й надалі, навіть в умовах війни, працювали в Україні.
— Це ж і певні вливання в економіку області, податки, чи не так?
— Щодо податків на доходи фізичних осіб, то ми їх залишаємо у тих регіонах, звідки приїхали ці підприємства. Переконаний, Чернігівській, Сумській, Харківській областям ПДФО в рази необхідніший, ніж Рівненщині.
— Хто керує цим процесом — від заявки підприємства, яке хоче переїхати в область, до моменту, коли воно вже прибуло і почало самостійно працювати?
— При обласній військовій адміністрації працює центр релокації бізнесу. Ми постійно приймаємо дзвінки від охочих переїхати в наш регіон, підшукуємо певні локації, все узгоджуємо із заявником, здійснюємо певний супровід того чи іншого підприємства в нашу область і його облаштування безпосередньо на місці.
— І скільки таких заявок надійшло на нове розміщення в області?
— Всього з потерпілих районів на Рівненщину надійшло понад триста заявок для можливого розташування евакуйованих підприємств. Із них приблизно чверть сотні запрацювали.
— Що випускають такі підприємства?
— Діапазон досить широкий. Від швейного виробництва та продовольчих товарів до меблів, будівельних матеріалів.
Рівняни вже навіть каву п’ють від виробничої кавової компанії «Есмеро-Сервіс» та продавця преміальної кави «Finca Coffee», які переїхали в місто. Вони перевезли сюди виробництво, складські запаси і планують розвивати бізнес тут. Наразі створено 11 робочих місць, у перспективі — ще 25. Вже розпочато імпорт зерна напряму від фермерів Південної Америки та Африки. Виробничі потужності дозволяють обсмажити до 100 тонн кави за місяць. Також уже запрацювали чотири магазини-кав’ярні згаданих компаній, які пропонують високоякісну фермерську каву, унікальне какао, чай і свіжу власну випічку.
Зараз у планах відновлення навчання мистецтва кавоваріння у Рівному як для переміщених осіб, так і для всіх охочих, що дозволить відразу працевлаштовувати людей.
— А як щодо місцевого бізнесу, як він переорієнтовує свою роботу у воєнних умовах?
— Наприклад, підприємство, яке займалося фасуванням і дистрибуцією, тепер стало центром збору продуктових наборів в інші області. Швейні підприємства виготовляють розвантажувальні жилети. Змінюють діяльність не тільки підприємства, а й навчальні заклади — роблять турнікети. Активно долучились і місцеві виробники. До прикладу, макаронна фабрика в рази збільшила виробництво, оскільки на її продукцію чекають не тільки на Рівненщині, а й в інших областях.
— То місцеві бізнесмени й підприємці аж такі свідомі, чи доводиться їм роз’яснювати необхідність змін у виробництві у такий час?
— Скажу відверто, буває по-різному. Щотижня зустрічаємося з представниками бізнесових структур, це зазвичай 120—140 учасників. Це такий двосторонній діалог, йде жваве обговорення, обмін думками, ідеями, новинами. Обов’язково присутні керівники податкової, митниці, відповідних служб. Відчуваємо, що сьогодні відстань між владою і бізнесом, місцевими громадами скоротилася. Ми — одне ціле, тому що побачили, як активні підприємці в скрутні періоди можуть швидко й ефективно підставити плече підтримки державі. Ця синергія дає конкретні добрі результати. Знову ж таки, можливо, це дещо пафосно, але інакше не можу сказати, бо ми це бачимо: взаємодія влада — бізнес — громада сьогодні сильна як ніколи, і це наша зброя на економічному фронті.
— Розкажіть конкретніше про таку, як ви кажете, синергію.
— От минулого місяця між обласною військовою адміністрацією та представниками Всесвітньої продовольчої програми (WFP) було досягнуто домовленостей про надання допомоги для потреб переселенців. Так ось, благодійники зі згаданої програми закупили для обласного центру і громад області 1200 тонн борошна.
— Вже є свіжа випічка?
— Не з цього борошна, але так. Цього тижня паляниці безплатно отримали переселенці, які тимчасово оселилися у територіальних громадах. А печуть хліб дві благодійні пекарні «Хліб від Єви» та «Паляниця», що у селі Рокитне. Вони від початку війни випікають хлібобулочні вироби для військових і переселенців. Хлібобулочну продукцію також роздають і малозабезпеченим, пенсіонерам, домогосподарствам з дітьми, людям з інвалідністю, багатодітним сім’ям. Ось вам і розуміння соціальної відповідальності бізнесу.
Або ще один приклад.
Рівненська макова компанія торгової марки «Велес» спільно з чеським партнером випекли понад 30 тисяч пиріжків з маком. Здавалося, ну що тут такого? Але підприємці безплатно розповсюджують цю продукцію у місцях проживання внутрішньо переміщених осіб. Кажуть, це їхній внесок у підтримку людей, що постраждали від війни. Випічку маркують наклейкою зі спеціально розробленим логотипом, яка свідчить, що це продукція не для продажу, а соціальна ініціатива бізнесу.
До речі, мак у пиріжках — із Чехії, а макова начинка — це власне виробництво рівненського підприємства, яке і надалі випікатиме смаколики для переселенців.
— Віталію Станіславовичу, ви згадали про співпрацю із закордонними партнерами. Якими є ці контакти зараз, коли йдеться про надання гуманітарної допомоги і, яка роль тут обласної військової адміністрації?
— Наша задача — координаційна. Головний посил — зробити все прозоро, щоб допомога йшла через дашборди, через онлайн-дані. Також важливо допомагати бажанню громадян, релігійних організацій, установ займатись волонтерською діяльністю і підтримувати їх.
— Є облік, скільки в область надійшло гуманітарної допомоги?
— Звичайно. Рівненщина уже прийняла майже 5 тисяч тонн гуманітарної допомоги від наших європейських партнерів. Окремо працює у нас і медичний хаб на базі Рівненської обласної лікарні. Наприклад, нещодавно Рівненщина перенаправила понад 50 тонн ліків зі США у найбільш постраждалі регіони України — до Харківщини, Чернігівщини, Сумщини.
— Знаю, що постраждала від російської агресії Чернігівська область для Рівненщини відтепер на особливому рахунку.
— Так, Чернігівщина була визначена Офісом Президента як підшефна область Рівненщини. І знаєте, ми вже переконалися, що коли людина розуміє, кому вона адресно допомагає, що це, наприклад, такий самий голова громади чи директор школи, але в іншій області, виникає, так би мовити, емоційна прив’язка. Це якісно вплинуло на співпрацю та допомогу.
— У чому суть такої допомоги?
— Передусім ми виконуємо завдання уряду щодо формування продуктових наборів з одинадцяти найменувань. Вже відвантажили 200 тисяч таких наборів. Щодня волонтери фасують майже 10 тисяч наборів. Передаємо різними видами транспорту. Їздив на Чернігівщину, бачив і розумію, як це все важливо для них. Зараз — другий етап, коли громади, релігійні організації допомагають інструментами, будівельними матеріалами, щоб швидше відновити економіку, нормальне життя на Чернігівщині, зрештою, в інших областях, яким допомагаємо.
— Безумовно, допомагаєте і допомагатимете, зокрема й тим, що виростили на рівненських полях. Яка ситуація зараз в АПК області?
— Дорожимо зараз кожним гектаром, використовуємо всі можливі площі. Із запланованих 420 тисяч га вже посіяли майже 400 тисяч. До речі, нещодавно понад 150 фермерських господарств отримали насіння кукурудзи з-за кордону. Його аграріям краю безплатно надала міжнародна компанія «Байєр», яка вже багато років працює на українському ринку. Усе насіння високоякісне. Так що ініціатива Мінагрополітики — в дії. Загалом закінчити посівну в області плануємо до кінця травня. Дуже вдячний аграріям, що змінили карту посіву й акцентували на продовольчій групі. Тож плануємо нагодувати і Рівненщину, і Чернігівщину, й сусідні регіони.
— А щодо пального, як тут аграрії, та й не тільки вони, почуваються у такій складній ситуації?
— Ситуація складна, втім жодної зупинки посівної через нестачу дизпалива не було. Для завершення посівної кампанії пального вистачає. Більшість фермерських господарств наперед запаслися. Є локальні проблеми в окремих фермерів, опрацьовуємо їх індивідуально.
Ми забезпечили пальним підприємства критичної інфраструктури, які відповідають за життєдіяльність області. Це швидкі, транспорт Нацполіції, ДСНС, енергетичної та комунальної галузей. Також ми на постійному зв’язку з усіма мережами АЗС Рівненщини. Опрацьовуємо логістичні сценарії для зменшення черг на заправках у межах нашої області. Для зручності мешканців запровадили щоденне інформування про наявність пального на заправках. Такі оперативні дані за відомостями АЗС подаються на інформаційні ресурси ОВА двічі на день — о дев’ятій ранку та о шостій вечора.
Олег СНІТОВСЬКИЙ,
Укрінформ, Рівне
(Друкується зі скороченнями)