Щороку 50 тисяч українців підкошує інфаркт. Торік у 110 тисяч наших співвітчизників стався інсульт. Помирає приблизно третина перших і половина — других. Ще 30% тих, хто після інсульту вижив, стають інвалідами. Масштаби вражають ще більше, якщо уявити, що 50 тисяч людей — це населення таких міст, як Охтирка чи Білгород-Дністровський. Отже, щороку від інсульту вимирає один умовний районний центр. За рівнем серцево-судинних хвороб Україна — лідер у Європі. Головний кардіохірург МОЗ Костянтин Руденко повідомив «УК», що разом із колегами понад рік впроваджує проект «Зупинити епідемію серцево-судинних катастроф», і розповів, як українці самі гублять свої серця, як змінити ситуацію та чому її неможливо виправити лише таблетками й операціями.
Інтерв’ю з Костянтином Володимировичем проводили в кілька етапів. Почали розмову в його кабінеті в інституті Амосова, закінчували вже телефоном: зустріч довелося перервати, бо кардіохірургові треба було оперувати чотиримісячну дівчинку з важкою серцевою вадою.
— Костянтине Володимировичу, чому серцево-судинні хвороби для України проблема номер один як у медицині, так і в структурі смертності?
— Справді, попри те, що на боротьбу з цими недугами спрямовують великі кошти (до 350—400 мільйонів гривень щорічно), позитивної динаміки немає. На жаль, з 2010 року в державі не існує програми профілактики серцево-судинних захворювань. Ми весь час доганяємо інфаркти й інсульти, а не працюємо на превентивне запобігання, як діє весь розвинений світ. У нас лише нині стартує спільна програма МОЗ та ВООЗ щодо профілактики неінфекційних захворювань, серед яких серцево-судинні — на першому місці. Якщо вона діятиме, смертність від цих хвороб можна знизити на 10—15%.
За рік дії нашого проекту ми об’їздили всі обласні центри. Тут дуже бракує обладнання, зокрема ангіографів. Через це не можемо рятувати людей, яких уразив інфаркт. У нас загалом не було й немає налагодженої системи допомоги при гострому інфаркті. Непогано вона напрацьована хіба що в столиці, розвивається в Черкасах, Хмельницькому, Львові, Вінниці, Одесі. Але, наприклад, Львівська область розтягнена на багато десятків кілометрів, є гірські райони, тому потужностей одного міста на весь регіон замало.
Крім того, немає логістики — тобто вчасної доставки хворого в лікарню. Специфіка нашої роботи в тому, що людину потрібно доставити в стаціонар у перші дві години. Не встигаємо — маємо таку високу захворюваність і летальність. Тому треба будувати таку систему в кожній області, щоб хворих не тільки вчасно довозили до обласної лікарні, а було ще 2—3 опорних регіональних центри, де їх могли б лікувати.
— Створення таких центрів — це час і гроші. Чи є способи, завдяки яким можна зарадити ситуації сьогодні-завтра?
— Одна з найбільших проблем — несвоєчасна діагностика. Якщо людина прийшла до лікаря, скаржачись на біль у грудині, треба зробити елементарну річ — кардіограму, яка дасть змогу виявити порушення в коронарному кровотоці. Після цього слід направити хворого на коронографію. Значна кількість наших лікарів цього не робить через свій традиційний консерватизм — чомусь вважають, що краще полікувати таблетками. Внаслідок цього маємо таку кількість інфарктів та ускладнень після них. Тому ми повинні не лише навчити правильно лікувати, але й запровадити підвищену відповідальність — вчасне скерування на діагностику дасть змогу запобігти інфаркту й смерті.
— Кілька тижнів тому ви були в Донецькій та Луганській областях. Лікарні, де робили операції на серці, залишилися на тимчасово не підконтрольній Україні території. Що робити тим, кому потрібна допомога?
— Нині тамтешні жителі не можуть отримати високоспеціалізованої допомоги. Її немає. Ми привезли обладнання й оглянули хворих: дуже багато недужих із задавненими вадами. Наше завдання — не організувати цю високоспеціалізовану допомогу там, а скерувати цих людей по Україні. Але є ситуації, коли потрібне негайне втручання, тому будемо створювати кардіологічні інтервенційні центри для надання екстреної допомоги. Їх відкриття планується в Краматорську та Сєверодонецьку. Вже зробили проектно-кошторисну документацію та спрямували гроші. Протягом року керівництво областей обіцяє організувати такі центри. На базі інституту Амосова ми вже почали безплатно надавати допомогу цій категорії хворих. Тих, хто не може доїхати сюди, спрямовуємо в Запоріжжя, Дніпропетровськ, Харків. Ще одна проблема — кардіохірурги з Донбасу роз’їхалися: хто до Києва, хто до Харкова чи Кіровограда. Тому треба за можливості повернути цих людей. Якщо будуть умови для праці й життя, є шанс, що вони повернуться.
— Кількість «сердечників» на Донеччині й Луганщині збільшилася. Це наслідок війни?
— Почасти так. Внаслідок психологічних травм і стресів кількість інфарктів справді зросла, це підтверджують місцеві кардіологи. Причому не лише серед мирного населення, а й з-поміж військовослужбовців.
— Костянтине Володимировичу, зрозуміло, що ангіографи, яких бракує, треба купувати. Можливо, є якісь рішення, як допомогти цим людям нині?
— Деякі області, наприклад Одеська, Чернівецька, запровадили державно-приватне партнерство. Тобто за обстеження на ангіограмі, що належить приватному центрові, внаслідок того, що розташовані ці клініки на базі державної лікарні, люди платять не в повному обсязі. Повністю так вирішити питання неможливо, але на сьогодні це вихід.
Впевнений, що медицина повністю безкоштовною бути не може. Але ланка надання екстреної допомоги має бути безплатною. Наприклад, при інфаркті потрібно розчинити тромб, для чого необхідний тромболітик, один флакон якого може коштувати 20 тисяч гривень. Ви розумієте, що людина з села, а тим паче вночі чи в вихідний день, не зможе його купити.
По-друге, після тробмолізису потрібно хворого швидко довезти в стаціонар, зробити коронографію і якщо є потреба — поставити стент. Знову-таки, набір для коронорографії та простий стент, що разом коштують близько 30 тисяч гривень, повинна забезпечувати держава.
— Наскільки нині лікарі забезпечені необхідним для допомоги інфарктникам?
— Високовартісними виробами медичного призначення кардіохірурги забезпечені в середньому на 54%. Щодо ліків ситуація ще гірша. Це та величезна сума, яку хворий мусить оплачувати сам. Тому потрібна децентралізація — закупівлю ліків треба передати на місця, аби самі лікарі вирішували, куди і як витрачати гроші.
Нині з ліками дуже допомагають облради. Але одні регіони мають потужні бюджетоутворюючі підприємства — Дніпропетровська, Запорізька області. А, скажімо, на Миколаївщині та Херсонщині їх немає, тому місцевий бюджет не може забезпечити висококваліфікованих фахівців, які тут, поза сумнівом, є, витратними матеріалами.
— Відомо, що інфаркти й інсульти дуже помолодшали, вражаючи навіть тридцятирічних. Найбільша смертність у нас — серед працездатного населення. Чим саме люди, особливо молодь, гублять свої серця?
— Цьому сприяють, зокрема, такі поширені серед молодих людей коктейлі на основі горілки та енергетика, з якими вони зазвичай відпочивають. Будь-які енергетичні напої з алкоголем та цигаркою плюс дискотека в багатьох випадках можуть спричинити вкрай тяжкі інфаркти, особливо якщо були недіагностовані проблеми з серцем. Важливо розуміти, що ми не змінимо докорінно ситуацію, доки не буде первинної профілактики цих хвороб. Всі ніби знаємо про шкоду паління, ожиріння, алкоголю, але реальних кроків держава не робить: немає пропаганди здорового способу життя ні в ЗМІ, ні в шкільних програмах.
Крім того, треба, щоб люди також були зацікавлені в тому, щоб бути здоровими. Часто звинувачують лікарів, але самі не хочуть перейматися такими елементарними речами, як зайва вага, чи тим, скільки разів вони можуть присісти. Через малорухомий спосіб життя багато молоді в поганій фізичній формі, тому прогресує гіпертонічна хвороба, і як її ускладнення — інфаркти та інсульти. Тільки за рахунок операцій і таблеток ми не досягнемо результатів.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Костянтин РУДЕНКО. Народився 1975 року в Києві. Закінчив Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця. Доктор медичних наук. Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Хірургія серця і магістральних судин у дорослих».