Назви цих елітних частин небагато скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди і як потрапити до лав підрозділу активних дій ГУР, розповів начальник рекрутингового центру тактичної групи «Реванш» з позивним «Сібер».

Глухий автобус, маски тощо

— З чого починається шлях майбутнього розвідника в бойові підрозділи ГУР МО?

— Це відбувається так. Насамперед скажу, що в нас абсолютно всі — добровольці. Існують доступні інформаційні ресурси, через які вони отримують інформацію про можливість вступу до підрозділів активних дій. Далі починається заповнення анкети дистанційно, пізніше дівчата з кол­центру проводять дистанційну співбесіду в телефонному режимі.

Після цього, якщо очевидно, що кандидати нам можуть підійти, їм призначають час і місце зустрічі, вони приходять і безпосередньо спілкуються із представниками рекрутингового центру. Ті проводять першу співбесіду вже не онлайн, а в режимі живого спілкування. Якщо ми бачимо достатню мотивацію і немає явних ризиків, кандидати дають згоду, підписують певні документи про нерозголошення і таке інше. Тобто є певний юридичний супровід і досить дієвий механізм. Затим вони потрапляють сюди, до нас, де ми з ними проводимо час і їх готуємо. Рекрути не знають, куди приїжджають, бо це засекречене місце. Вони погоджуються здати телефони, планшети, хитрі годинники на певний час. Звідси наші курсанти виїжджають на полігони, на навчання тощо, але самостійно не покидають цю закриту територію.

— Як забезпечують таку секретність?

— Глухий автобус, маски на обличчя, відсутність телефонів тощо. Тобто перший час люди перебувають у певній ізоляції. Вони не отримують одразу якихось фізичних, морально­психологічних або ментальних навантажень. У них проходить період первинної адаптації. Паралельно під час цього періоду рекрути проходять всі можливі перевірки, співбесіди з різними внутрішніми службами, психологами, внутрішньою безпекою і так далі. Це робиться для того, щоб ми пересвідчились, що ця людина безпечна для нашої структури.

На даний момент новобранці перебувають у статусі цивільного і за бажання можуть покинути згадану територію. Буває, вони просто кажуть: «Я не готовий, мені складно». Таке трапляється зазвичай у перші три дні. Тобто в період первинної адаптації кандидатові стає зрозуміло, витримає він випробування взагалі чи ні.

Якщо результат негативний, кандидат отримує все своє майно і його також у глухому автобусі без телефону вивозять до міста. Якщо людина пройшла цей етап адаптації, то зрозуміло, що з часом вона дізнається, де саме перебуває, також в неї з’являється доступ до телефону. Зрозуміло, це відбувається в нашій закритій мережі, тобто все максимально безпечно.

Рекрути працюють 24/7

— Із чого складається початкова підготовка?

— Люди тут здобувають перші початкові знання. Наше завдання — за період близько шести тижнів ознайомити їх з усіма можливими викликами і надати якісь базові вміння і навички абсолютно у всіх сферах, які стосуються військових справ. Це знайомство з номенклатурою особистої стрілецької зброї. Потім — колективне озброєння. Вони з ним не працюють, але ознайомлюються, зустрічаються з бойовими командирами, які представляють свої підрозділи. Кандидати здобувають мінімальні вміння, знання і навички роботи із засобами БпЛА — зазвичай це коптери ближньої роботи — FPV, Mavic. Усе це — попередній етап до базової загальновійськової підготовки. Тобто ми намагаємося зробити так, щоб людина на етапі БЗВП вже мала розуміння, що від неї чекають, і максимально якісно пройшла курс. Річ у тому, що наша БЗВП трішки відрізняється.

Ці шість тижнів рекрути в нас працюють на човнах та водних мотоциклах, з альпіністським спорядженням. Вони розуміють, як працюють дрони, їздять на автівках, спішуються, роблять десантну посадку на різні види техніки. Також обов’язково здобувають базові вміння і знання з тактичної медицини. Усе тут проходить дуже інтенсивно, люди живуть на місці, 24/7 працюють. Наприклад, ходять постійно з турнікетами в кишені і вдень до 200 разів їх на себе накладають.

Отож усе згадане ми доводимо до певного автоматизму за дуже короткий проміжок часу. Пізніше вони йдуть на БЗВП.

— Чим в такому разі відрізняється курс БЗВП від початкового курсу?

— БЗВП у нас триває п’ять тижнів. Курсанти виїжджають на полігон і вже до нього фактично готові. Вони спочатку там проводять одну ніч, ночують в зеленці або окопах. Потім два дні на тиждень, згодом три, чотири і так далі. Ми їх поступово вводимо в бойові умови. Це відбувається в будь­яку пору року — ночівля в шанцях і взимку, і влітку, і восени, і під дощем, і в мороз. Звичайно, людей забезпечують спальними мішками, засобами індивідуального захисту, аптечками, шанцевим інструментом, масогабаритними макетами зброї, щоб вони звикли і до вантажу, і до всього іншого. Певна річ, працюють із холостими набоями.

Також в нас є страйкбольна зброя для відпрацювання навичок і розуміння роботи в окопах, на близькій дистанції.

— Бачив, у вас люди і з АК, і з AR ходять.

— Так, в нас широка номенклатура стрілецького озброєння. Ми використовуємо і АК, і FN SCAR (Special Operations Forces Combat Assault Rifle — бойова штурмова гвинтівка для сил спеціальних операцій. — Авт.), і AR системи. Тобто ми самі працюємо з калібром 5,56, але зрозуміло, що це війна, і можуть бути різні ситуації, тому боєць повинен підібрати трофей і вміти ним користуватися. Цікаво, що якщо для старшого покоління нерозуміння роботи АК­системи — це дивно, то для молодих це норма: зазвичай стикаємося з тим, що люди можуть працювати з 5,56, але не зовсім розуміють, як працює АК.

Тому в нас тиждень — одна зброя, на наступний тиждень — інша. Таке практикуємо постійно.

— Тобто курсанти зі зброєю не розлучаються?

— Зброя постійно з ними — з нею вони навіть сплять. І що ближче доходимо до кінця курсу, то більше вони її носять. Починають носити із собою імітацію боєкомплектів — гранати, магазини, бо це має стати для них нормою. Усі звикають до ваги, до того, що постійно ходять із чимось в руках, адже насправді боєць завжди все своє несе на собі.

Загалом курсанти за цей період проходять дуже багато різних вправ і набувають різних навичок. По суті, навчальний курс у нас триває одинадцять тижнів: шість — первинний, потім п’ять — БЗВП. За цей час вони визначаються добровільно, куди, в який сектор, в яку групу йтимуть. Але незалежно від того, чи курсант іде у групу БпЛА, чи в групу вогневої підтримки, чи на роботу з якимось великокаліберним озброєнням, в артилерію, чи буде медиком, — у будь­якому разі людина повинна мати основну піхотну базову підготовку.

Людина — наш найбільший ресурс

— Що далі роблять ваші курсанти?

— Після курсу БЗВП починається те, що називається фах. Курсанти інтегруються в бойові структури, переходять у підпорядкування безпосередньо свого командира і далі вже проходять поглиблене навчання. Триває притирання до колективу, починаються робота, виїзди. Тобто можна сказати, що в нас з моменту подачі заявки на вступ до лав ГУР до першого виходу людина приблизно в середньому проходить навчання три­чотири місяці. Усі ті казки, мовляв, кидають ненавчених людей в бій — це абсурд. Адже нам це передусім невигідно. Ми витрачаємо солідний ресурс, а людина — найбільший ресурс у світі. І втрачати бійців ми не хочемо, а тому і намагаємося максимально підготувати. Це в наших інтересах насамперед.

— Якими якостями повинен володіти розвідник?

— Першочергово для нас основний критерій — мотивація. Ще раз нагадаю, що всі люди, які йдуть до нас, — добровольці. І спираючись на власний досвід, скажу: хай би як ти готував людину, хоч би скільки в неї вклав ресурсу, якщо вона не мотивована, то не принесе жодної користі.

Крім того, в розвідника має бути гостре відчуття справедливості. Це друге визначення. Хочу сказати, що загалом ми це бачимо в людях. У нас всюди тут котики, собачки: наші рекрути ніколи нікого не ображають, завжди за всіх заступаються. Це певний психотип розвідника загалом.

Ще важливо мати бажання вчитися, постійно здобувати нові знання і навички.

У нас дуже багато хлопців, які приходили працювати в штаб і певний час перебували в цій аурі. Тобто бачили, як хлопці тренуються, виїжджають на бойові, і потім самі починають міркувати: «Піду на курси ПТРК. Ну, хоч піду подивлюсь, як воно там». Приблизно так і починається нове життя: з курсів ПТРК, які вони пройшли, потім виїзд, згодом перше бойове завдання, потім ще якісь курси. У підсумку людина самостійно переходить в розряд бойових, тобто люди не йдуть із штурмовиків на відкат, а навпаки, здалеку намагаються ближче підібратись до ворога. Тому першочергово — мотивація людей. Це загалом визначається певною атмосферою підрозділу.

Отож у нас дуже багато справді яскравих постатей, і таке відчуття, що Україна підготувала ціле покоління героїв.

Олександр ШУЛЬМАН,
АрміяІnform, онлайн­видання Міноборони