Важко сказати, чому саме, але в дитячій пам’яті назавжди застряг один спогад. У селі на сусідній вулиці загорілася хата. Здавалося, на гасіння пожежі кинулося все село, звіддалік за вогнем із жахом спостерігала малеча. У хід ішли і відра, і лопати, і пісок… І це при тому, що відразу примчала пожежна машина, сирена якої вчувається і досі.
На щастя, тоді обійшлося без жертв, хоч погорільці довго залишалися без даху над головою і перебивалися то в родичів, то в знайомих.
Минуло кілька десятиліть, а пожежі як становили небезпеку, так і продовжують завдавати бід і клопотів. Ось і в сьогоднішніх оперативних зведеннях, які готують на Сумщині, рідко коли обходиться без констатації вогневої стихії. Червоний півень став настільки постійним гостем, що інколи віриш у неймовірне: ми всі приречені на його прихід. Гіпербола? Ні. Бо факти — річ особливо вперта і неспростовна.
З початку року в області зареєстровано 244 пожежі. В середньому, майже три щодня, 82, або кожна третя, — в сільській місцевості. Здебільшого горять житлові будинки, хоча й інші об’єкти мають шанси потрапити у вогонь.
Але викликає настороженість і занепокоєння інше. Сільські пожежі доводиться гасити вогнеборцям здебільшого державних структур, що дислокуються в районних центрах чи містах обласного підпорядкування. Допоки вони примчать на тривожний сигнал, то інколи можна застати тільки попелище. А ось про своїх, сільських пожежників, які стояли б на сторожі місцевого добра, останніми роками стає чути дедалі менше.
Нині на Сумщині офіційно функціонують 266 сільських протипожежних формувань, що становить майже дві третини до всієї кількості сільських рад. Але насправді більш-менш готовими до виїздів на виклики вважаються 144. Решта тримаються на чесному слові: на звання вартових вогню вони не дотягують. І з кожним роком таких умовних підрозділів більшає.
Здавалося б, вогонь може завдати стільки шкоди, що від підрахунків стане по-справжньому спекотно. Та хоч як клює червоний півень, стан кардинально не змінюється. Причина одна-єдина — брак коштів у місцевих бюджетах.
На щастя, останнім часом в області вирішили змінити протипожежну ситуацію і взяти її під жорсткий контроль. Поставлено вимогу під час формування бюджетних витрат або ж розробки програм соціально-економічного розвитку неодмінно передбачати кошти на утримання пожежної команди. Підрахунки показують: краще викроїти кілька десятків тисяч гривень на рік, аби не сахатися кожного спалаху, ніж жити в постійній напрузі й очікуванні лиха.
Як саме спрацює ця вимога, покаже час. Однак і надалі нехтувати пожежною загрозою означатиме гратися в смертельні піжмурки. Від вогню таки не сховаєшся.