Забезпечити всю Запорізьку область високоякісними продуктами з фірмовою маркою свого підприємства давно мріє генеральний директор публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Племзавод «Степний» Анатолій Волков. І не просто мріє — він наполегливо робить реальні кроки. Щорічно очолюваний ним колектив розширює виробництво сільгосппродукції, впроваджує нові технології.
Практика переконує
У правлінні фірми, що розташована в селі Заповітне Кам’янсько-Дніпровського району, ми застали Анатолія Анатолійовича за тим, що він готував склад делегації від «Степного» на престижну міжнародну сільськогосподарську виставку-ярмарок.
— Намагаємося не пропустити жодної цікавинки, — пояснив генеральний директор, відірвавши погляд від паперів. — При першій же можливості застосовуємо диво-техніку у своєму господарстві. А практика переконує, що кожна вкладена в передову машину чи технологію гривня обов’язково забезпечить зростання виробництва і підвищення якості в роботі. А значить, матимемо прибуток. Тому грошей на оновлення і розширення не шкодуємо.
Як приклад Анатолій Анатолійович навів будівництво нового доїльного цеху. ПАТ без вагань взяло кредит на три роки. Тільки на закупівлю шведського обладнання витратили п’ять мільйонів гривень, але об’єкт створено за європейськими стандартами і оснащено новітніми приладами і механізмами.
— Уже виросли з масштабів старого доїльного залу, який працював цілодобово, на межі можливостей, — пояснює Анатолій Волков. — У новому ж залі одне доїння триває три години. А продуктивність — 200 корів на годину. Всього тут одночасно може їх перебувати 1200. Надій охолоджуємо, передаємо на свій молокозавод і отримуємо молоко, кефір, ряжанку, сметану, тверді сири. Дуже важливо, що не купуємо молоко інших господарств — використовуємо тільки від наших корів. Це гарантія натуральності, надійності та якості продукту.
Нагадаємо, що одна з основних вимог ЄС до українського сільгоспвиробника — ідентифікація поголів’я молочного стада. Тобто слід «знати» кожну корову, яка дає продукцію, а не просто закуповувати молоко в оптовиків.
Перш ніж зробити черговий крок у розвитку свого підприємства, Анатолій Волков завжди все ретельно аналізує, радиться зі спеціалістами, науковцями. Вислуховує всі думки. Але вже коли вирішив — не відступить, доведе задумане до кінця. Таким земляки знають його змалку.
Шляхом наставника
Народився у райцентрі Кам’янка-Дніпровська. Після школи служив у прикордонних військах Закавказького округу. Навчався в Мелітопольському інституті механізації сільського господарства. З дипломом інженера-механіка повернувся у рідний район, набирався тут досвіду у різних господарствах. Аж поки в 1983-му директор передового радгоспу «Степний» Леонід Караманов не запросив молодого перспективного фахівця до себе головним інженером. Через шість років за рекомендацією свого наставника Анатолій Волков очолив це господарство. А коли у 1995-му радгосп реорганізували в ПАТ, його призначили головою правління цього акціонерного товариства.
І ось уже чверть століття Анатолій Анатолійович керує «Степним». За цей час господарство стало одним із найбільш потужних агрокомплексів не тільки в районі, а й в усій Запорізькій області. Підприємство може впевнено конкурувати з європейськими виробниками. Тут створено повний цикл агропромислового виробництва — від вирощування зернових, вигодовування бичків, корів, свиней до виробництва широкого асортименту м’ясо-молочних виробів.
— У радянські часи радгосп спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби — скуповували бичків з усієї області, — згадує Анатолій Анатолійович. — Щороку продавали понад три тисячі тонн високоякісної яловичини. Паралельно утримували 15 тисяч овець — стригли і продавали до 60 тонн вовни. Ще в 1987 році стали першими в країні, кому надали статус племзаводу з вирощування і відгодівлі свиней. Доручили тоді освоювати перспективну породу дюрок червоний. Працювали впевнено, прибутково. І раптом — несподіваний зрив...
У Західній Європі наприкінці 1980-х тварини раптом почали масово хворіти коров’ячим сказом. Повсюдно виникали проблеми з кормами. З раціону худоби в агрогосподарствах зникло м’ясо-кісткове борошно, а рибне стало дорогим і неякісним. Одразу «впала» і вітчизняна комбікормова промисловість. Для того, щоб вижити, залишалось мало варіантів: або шукати першосортні, але дорогі жири тваринного виробництва, або пустити худобу під ніж, або розвивати власне виробництво кормів і молока. Чимало господарств тоді порізали стадо на м’ясо і поставили на власному тваринництві крапку. У «Степному» ж навпаки — наполегливо будували сучасні молочні комплекси.
— Ми вирішили нарощувати поголів’я корів, — розповідаєАнатолій Волков. — У 1993 році побудували перший комплекс на 200 тварин. Телиць і нетелей придбали на Волині. Наступного — збудували ще два комплекси та відділення для отелу. Корів спочатку доїли старим методом (у відра) і без охолодження одразу пускали молоко без залишку на відгодівлю тварин. Потім уже взялися за впровадження cучасних технологій.
У господарстві тим часом збільшувалося поголів’я свиней — їхня кількість перевищила нині три тисячі. Окрім породи дюрок, їм, за рекомендацією галузевого міністерства, доручили ще й завезене в Україну з Англії маточне поголів’я свиней породи велика біла. Для напоювання поросят потреба у молоці зростала.
Чужий досвід для власної вигоди
Активніше взялися створювати дійне стадо. Запросили на роботу досвідчених місцевих тваринників, які на початку важких 1990-х опинилися в районі не затребуваними. Так у «Степному» впевнено взяли курс на максимальне перепрофілювання, на створення повного циклу власного виробництва.
На першому етапі суттєво допомогла компанія «Лакталіс-Україна». Її фахівці навчили степняків організації виробництва молока. Згодом за їхньою порадою ті взяли два охолоджувачі в оренду, а ще один придбали самі. Якість і терміни зберігання молока помітно зросли. Наступним кроком стало будівництво нового доїльного залу. У 2004 році він коштував один мільйон гривень. Партнери з «Лакталіс-Україна» надали племзаводу кредит з умовою його погашення молоком. У «Степному» щомісяця відправляли його партнерам, а ті списували за це по 50 тисяч гривень боргу (влітку більше). Так і розрахувалися. Почали їздити в передові господарства, набиралися досвіду за кордоном. На ярмарках, нарадах, семінарах, виставках тощо. Наприклад, технології утримання тварин навчалися в «Агро-Союзі», що діє у сусідній Дніпропетровській області. Частину найсучасніших механізмів замовили в Австрії, частину — в Швеції. Інвестували в технологію утримання тварин і устаткування чимало грошей. Крім будівництва корпусів, значно змінили систему годування. Придбали сучасну техніку для заготівлі грубих кормів. Зараз планують збудувати переробний цех.
— Тому дуже відповідально готуємося до кожного відрядження на ярмарок, семінар чи виставку, — зауважує керівник ПАТ. — Нам конче необхідне все нове, прогресивне для впровадження у себе вдома. Це вже стало правилом.
Саме завдяки застосуванню новітніх технологій у «Степному» вдалося домогтися стовідсоткового збереження молодняку. У 2010-му тут надоювали по 5400 кг молока на корову, а вже в 2013 році подолали 7-тисячний рубіж. За словами Анатолія Анатолійовича, в поточному році вони мають намір підняти планку за 8 тисяч кілограмів. Причому паралельно зі зростанням стада великої рогатої худоби продовжують збільшувати поголів’я свиней. До речі, нині кількість племінних порід зросла до трьох найменувань: окрім дюроку і великої білої, займаються ще й перспективною ландрас англійської селекції.
— Активно продаємо племінних свиней, ще й на м’ясо щорічно реалізовуємо до 1200 тонн, — перегортає документи на столі генеральний директор. — Самі переробляємо м’ясо бичків, вибракуваних корів і свиней. За місяць робимо 20 тонн ковбаси. Для цього відкрили свій цех. До речі, в наших ковбасах немає нічого, крім м’яса, солі й спецій! Продукцію реалізовуємо в Енергодарі, Мелітополі, у районних центрах Запорізької області. А в асортименті їдалень нашої сусідки Запорізької атомної електростанції молоко та інші наші продукти харчування — завжди на першому місці.
Герой нашого часу
Коли в райцентрі занепав старий молокозавод, колектив «Степного» спочатку взяв його в оренду, а потім повністю викупив. Потужність становить 40 тонн на добу. А це серйозний наробок на перспективу — там нині щодоби виробляють до 11 тонн молока і виготовляють з нього 12 видів продукції. Конкуренцію реалізації в сучасних умовах вдається витримувати завдяки високій якості, яка в «Степному» — тільки на першому місці.
— Прагнемо, щоб і кожний клаптик землі, а у нас її 10 тисяч гектарів, приносив більше користі, — Анатолій Волков повів мову про перспективи. — Вирощуємо у себе практично всі культури степової зони: пшеницю, соняшник, люцерну, кукурудзу, ячмінь, сою. На зернові у сівозміні припадає 60 відсотків. Для сталих врожаїв дуже необхідне надійне штучне зрошення. На щастя, нам вдалося зберегти його ще з радянських часів. Тепер реконструюємо. Але потрібно рухатися ще далі — придбали американську дощову машину. Збираємо гроші на наступну. А ще, аби зберегти майбутні врожаї, будуємо сучасний елеватор. Завершено його першу чергу. Тобто процес не зупиняється ні на мить.
«Справжній господар», — з повагою говорять про директора племзаводу земляки. «Аграрій від Бога», — відгукуються про нього керівники району та області. В Кам’янсько-Дніпровському районі він для всіх — Герой з великої літери. За справами і вчинками, досягненнями та планами. Герой нашого важкого для країни часу. Багато хто в розмові зазначав, що директор Волков завжди примудряється в будь-якій ситуації вчасно знайти і правильно застосувати головне, не залишаючи поза увагою навіть найменших деталей. Анатолій Волков не тільки цілодобово займається на повну силу виробництвом, а ще й встигає розв’язувати соціально-побутові проблеми селян. Побудував у районі стадіон. Фінансує спорт у селі, опікується місцевою командою з міні-футболу. Не словом, а конкретними справами допомагає виховувати молодь, піклується про сільських ветеранів.
Багато чого встиг зробити за чверть століття свого директорства заслужений працівник сільського господарства України, кавалер ордена «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів Анатолій Анатолійович Волков. Але головні досягнення, впевнений він, ще попереду. І на це спрямовані його сили і хист.
Анатолій БАС,
Сергій
МАКСИМЕНКО
для «Урядового кур’єра»