НА КОНТРОЛІ «УК»
В Україні вже вп’яте намагаються узаконити відстріл тварин у заповідниках
Дичина нині зустрічається у двох місцях. Перше — це мисливські господарства, де налагоджено надійну охорону від браконьєрів і розведення мисливської фауни. Тільки ж працювати треба. І гроші вкладати. Тому той, хто лінується і жадібний, часто задивляється на друге багате на дичину місце. А це заповідники і національні парки, державні заповідники і державні національні парки.
Закон нині забороняє полювання на цих заповідних територіях. Тому охочі поживитися народними ресурсами прагнуть змінити закони на свою користь. За 2011–2013 роки таких спроб було вже чотири. Про останню ми писали три тижні тому («Куди ховатись білоокій качці», «УК» №44 від 6. 03. 2013 р.). Критика не минула непоміченою — профільний комітет ВР одноголосно відхилив законопроект.
Та автор ідеї полювати на особливо охоронних природних територіях не вгамувався і зробив нове подання. Щоправда, в оновленому законопроекті вже немає таких дурниць, як полювання у заповідних (найцінніших!) зонах біосферних заповідників. Зникло із тексту і абсурдне словосполучення «мисливський туризм» (у відгуку Головного науково-експертного управління ВР критиці цього терміна було присвячено майже цілу сторінку).
Екскурсія під обстрілом
Та «перлів» у новому законопроекті все одно вистачає. Так, пропонується дозволити полювання у зоні регульованої рекреації національних природних парків. Саме у цій зоні «проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць». Саме тут облаштовують туристські маршрути і екологічні стежки. І ось уявіть: нюхаєте квіточку або мрійливо відпочиваєте на лавці під кроною дерева. Аж раптом — трах-бабах! Шум, гам, тарарам! Шріт збиває листя у вас над головою. Так може статися, якщо новий законопроект таки пройде. А може бути і ще гірше: картеч або куля влучать не у гілляччя, а в людину. Кожен мисливський сезон знаменується десятками нещасних випадків, зокрема і смертельними.
Так торік восени на Одещині під час полювання загинув 13-річний підліток. На лови пішли семеро жителів села Ольгинового, троє з них — діти-нагоничі. Один із хлопчаків опинився на лінії вогню. А через кілька днів на Київщині (біля с. Саливонки) чоловік підстрелив в очеретах замість єнотоподібного собаки двох інших мисливців. І це попри те, що стрілець — мисливець зі стажем.
На Закарпатті під час полювання у Міжгірському районі молодий мисливець спіткнувшись, поранив себе у стегно. Того самого дня аналогічна історія трапилася на Тячівщині. 50-річний чолов’яга через необережність відстрелив собі палець на руці й серйозно пошкодив інший. І це далеко не повний перелік трагедій.
Гвалт у приймальні
Ще одне «нововведення» пропонує дозволити полювання в охоронних зонах заповідників та національних парків. Що це за зони?
Охоронна зона — це як приймальня керівника. Чи зможе керівник нормально (та що там — хоч якось) працювати, якщо у приймальню увірветься загін напівп’яних неголених чоловіків і почне стріляти по вазах і картинах, бити вікна, ламати меблі й ∂валтувати секретарку? Ось і звірі та птахи не зможуть нормально розмножуватися, відпочивати перед відльотом у вирій, виховувати потомство, якщо в охоронних зонах буде дозволено полювання. Адже ці зони — буфер між власне заповідником і територією господарської діяльності людини.
Чергова спроба прорватися із рушницею у заповідники схожа на футбольний прийом, який називається «гра на добивання». Це коли воротар відбиває м’яч, а нападники супротивника чигають у штрафному майданчику, щоб добити, ще раз гахнути по воротах, доки голкіпер не оговтався. Сподіваюся, що голкіпери заповідних воріт — патріотично налаштовані депутати усіх фракцій ВР — не пропустять цей удар по нашому спільному природному багатству.