Останні заяви вищого керівництва МЗС щодо того, що Україні не так уже й важливо парафувати Угоду про асоціацію з ЄС під час грудневого саміту, викликали в більшості журналістів та експертів щонайменше подив. Тим більше, що за останній місяць вітчизняне дипломатичне відомство вже не вперше демонструє несподівані ходи на переговорах з Брюсселем. Взяти хоч би тезу про надання Україні перспективи членства в ЄС. Ще у вересні українська сторона заявляла, що надання перспективи не таке вже й потрібне, оскільки, мовляв, підписавши Угоду про асоціацію в тому вигляді, в якому вона має бути підписана, ми й так однією ногою опинимося в Євросоюзі. Але вже за кілька тижнів наші переговірники оприлюднили сентенцію, що ця Угода матиме вартість лише в тому разі, якщо фіксуватиме право України через певний час стати членом ЄС.
Можливо, на Михайлівській площі такі круті повороти на фінішній прямій переговорів про асоціацію і вважають веденням хитромудрої дипломатичної гри, проте її ефективність залишається під великим питанням. Хвиля гострої критики з Брюсселя, яку викликала справа проти екс-прем’єра Юлії Тимошенко, не радує і навіть ображає діючу українську владу. І подібні заяви МЗС, очевидно, мають на меті довести, що Угода про асоціацію потрібна не лише нам, а й ЄС, тому, мовляв, куди вони дінуться: і угоду парафують, і про нашу приналежність до європейської сім’ї згадають. Тільки незрозуміло, на кого розраховані ці заяви.
Річ у тім, що українське питання — це макова зернинка на порядку денному тих нагальних проблем, якими зараз переймається ЄС. Баррозу, Саркозі і Меркель надто стурбовані фінансовою кризою, яка поступово затягує одна за одною нові й нові жертви. А ті, кого справді зачіпають ці заяви, — друзі України, конкретні політики в Європарламенті та Єврокомісії.
Я не раз із захопленням зазначала, як системно і віддано деякі європарламентарії відстоюють інтереси України під час дискусій на пленарних засіданнях, у своїх публічних виступах та інтерв’ю. Один євродепутат у розмові зі мною розповів, що під час міжнародних зустрічей і конференцій іноземні учасники приймали його за українського дипломата, бо він палко переконував присутніх у необхідності надати нашій країні перспективу членства в ЄС. Те, що розгляд справи Ю. Тимошенко та завершення переговорів про асоціацію припали на один період, наші друзі в ЄС вважають випадковим чи зумисним, але невдалим збігом обставин. Саме ці євродепутати переконують своїх категорично налаштованих колег не пов’язувати процес укладення Угоди про асоціацію з Україною зі справою Юлії Тимошенко. Завдяки їхньому авторитету тексти останніх резолюцій Європарламенту доволі виграшні для нас.
Саме вони закликають ЄС парафувати Угоду вже цього року, аби завершити технічну фазу роботи над документом і з 2012 року почати новий, не менш складний етап — підписання і ратифікацію. Суперечливі ж заяви, якими останнім часом нас дивують українські дипломати, вибивають з рук наших європрихильників останні козирі. А їх, повірте, залишається дедалі менше.