Чого українцям очікувати після відкриття ринку землі й чому вітчизняні фермери не схвалюють його запровадження, «Урядовому кур’єру» розповів завідувач кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», доктор економічних наук, почесний землевпорядник України Григорій ШАРИЙ.

«Український селянин завжди мріяв працювати без погонича»

— Григорію Івановичу, добре чи погано, що земля в нас стане товаром?

— Земля товаром бути не може, тому що вона не продукт праці. Приватна власність на землю умовна і визначена правилами суспільного життя. З історії дізнаємося, що земельна власність трансформувалася безліч разів: від общинної до державної, від державної до приватної й навпаки. Абсолютний власник землі — народ, через закон він то паює, то націоналізує.

Якщо в нашій країні землю соціалізували шляхом паювання, то чому власник паю — пенсіонер чи громадянин, який живе у місті й не має фізичної змоги працювати на землі або не бажає займатися сільською працею, не може його продати? А безземельний селянин, який бажає займатися сільськогосподарською працею, —купити?

Український селянин завжди мріяв працювати без погонича й вільно розпоряджатися своїм майном і своєю долею. Цей час настав. Можливість купувати й продавати землю — ознака економічної свободи.

— Чого очікувати українцям від цього рішення центральної влади? Багато хто боїться, що можемо залишитися без годувальниці.

— Таке може статися, якщо продати корпоративне право на володіння землею. Це вже було у 1906 році, коли селяни спродали за безцінь 40% своїх наділів. Після цього ціна на землю зросла в 11 разів. Тоді ошукані селяни підтримали більшовиків і відвоювали свою землю назад. Але їх знов ошукали, і ще більш цинічно — загнали у колгоспно-радгоспне рабство на 70 років.

Держава повинна стати на захист землі, селян і вітчизняних сільгоспвиробників.

— Як вважаєте, це зроблено на догоду міжнародним інвесторам чи ця проблема назріла у суспільстві давно?

— Розсудіть самі. Торік в Україні неоподатковували 12 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення, із 32 мільйонів гектарів ріллі у товарних площах використовували ледве половину. На Полтавщині більш як 30 тисяч паїв обробляли без договорів оренди. Як можна очікувати позитивних підсумків від адмінреформи, якщо місцеві бюджети або не отримують земельних податків зовсім взагалі, або отримують з гектара 3—4 євро? У світі цей податок становить 40—200 євро за гектар на рік. А річний тіньовий обіг земель в Україні оцінюють у майже 70 мільярдів гривень.

«Форма власності «запорожця» на його швидкість не впливає»

— У селах живе дедалі менше власників паїв і дедалі більше безземельних селян. Обіг земель для селян, які бажають займатися сільською працею, слід було впровадити ще в 1990-х, а не з 2021 року.

Ринок земель в Україні формується із 1993-го, викуплено десятки тисяч ділянок земель промисловості, транспорту, громадської й житлової забудови, комерційного призначення. Ринок земель аж надто ліберальний, але сільгоспвиробники, маючи змогу викупити господарські двори, орендовані землі у постійне користування, не поспішають. На Полтавщині так ніхто й не спромігся придбати вказану землю у власність, а більше все використовують по-колгоспному: «Все навкруг державне, все навколо моє!»

— Як нині використовують землю в Україні, зокрема на Полтавщині?

— Наші землекористувачі використовують природну родючість. Сіючи рік у рік на одному місці монокультури — кукурудзу, сою й соняшник, зменшують у ґрунті вміст гумусу, формують ґрунтовтому. Надмірно завантажуючи поля просапними, зневоднюють не тільки степ, а й ставки, річки, верхні й нижні водні горизонти. Збільшується ґрунтотоксикоз, послаблюється буферність ґрунтів. За останні роки на Полтавщині, крім 1 мільйона 730 тисяч гектарів ріллі, офіційно, зі згоди Держгеокадастру, розорано 68 тисяч гектарів природних кормових угідь. А ще багато тисяч гектарів розорано неофіційно.

— Чи вплине відкриття ринку землі на виробництво сільськогосподарської продукції?

— Форма власності «запорожця» на його швидкість не впливає. Так і земля. Її проблеми лежать у площині не земельних відносин, а внутрішньої економічної політики держави.

Зростання продуктивності сільгоспвиробництва в Україні забезпечать державне стимулювання, інвестиції в основний капітал сільгоспвиробників (повернення ПДВ), формування спрямованих на кредитування селян державних земельних банків, закриття контрабандних потоків масла, олії, м’яса (захист внутрішнього ринку продуктів), політика продовольчої безпеки та підвищення купівельної спроможності пенсіонерів і жителів міст.

«Чужу землю люди не захищатимуть»

— Що треба зробити на законодавчому рівні, перш ніж почнеться рух землі?

— До 1 липня 2021 року сформувати законодавче поле, яке надасть агровиробникам України просторові гарантії стійкості їхнього виробництва.

Тільки ухвалення новітнього земельного, екологічного й аграрного кодексів, у яких буде виписано цивілізовані європейські (світові) норми земельних і аграрних правовідносин, заблокує механізм гіперрейдерства, спекуляцій і хаотичного відчуження права селян на землю, який може знищити фермерські господарства й великі сільгосппідприємства, особливо тваринницького напряму. А продавати землю треба не стороннім особам, а місцевим селянам, фермерам, агрофірмам у межах громади, тобто локально.

— Чи можна в цій ситуації скористатися досвідом інших країн?

— Ним необхідно скористатися. Досвід паювання мають європейські країни, де механізми заборони спекуляцій, цінових обмежень, обтяження права напрацьовано до дрібниць.

В Угорщині 30 років діє державний фонд земель, який викуповує паї на умовах добавки до пенсій, формує просторовий базис для нових фермерських господарств.

Ціни на землю сільськогосподарського призначення у Європі за вісім останніх років виросли у 2—2,5 раза. Найнижчі вони в Болгарії — до 1,5 тисячі євро за гектар, Румунії —2 тисячі, а ось у Чехії, Словаччині, Польщі ціна гектара орної землі сягає 10 тисяч євро, у Нідерландах — 70 тисяч, а в деяких провінціях Італії — навіть 100 тисяч євро за гектар.

Уряд України у 2016 році безпідставно здешевив сільгоспземлі на 20% (на Полтавщині гектар особливо цінного чорнозему, згідно з нормативно-грошовою оцінкою, коштує 30 тисяч гривень), але орендна плата за користування землею в нас наближається до 15% за рік (тоді як світовий норматив оренди — 3—4% оцінки землі). А наш парламент визначає нормативно-грошову оцінку, що занижена у 3—4 рази, як базис ринкової ціни.

— Чи можна дозволити купувати землю іноземцям?

— Ні. Наша земля має належати нашому народу. Це категорична умова збереження незалежності й держави Україна. Чужу землю люди не захищатимуть. Крути нам дали урок, але ми його погано засвоїли. Тільки коли станемо повноправними членами ЄС, тоді, можливо, дозволимо громадянам Європи купувати в нас сільськогосподарські землі. Нині вони можуть купити інші землі, але чомусь не поспішають.

«Нинішні реалії —гіперопортунізм землекористувачів і землевласників»

— Досі агрохолдинги не дбали про відновлення родючості ґрунтів. Чи можна сподіватися, що про неї дбатимуть нові землевласники?

— Я в це не вірю. Нинішні реалії —гіперопортунізм землекористувачів і землевласників. Усі думають тільки про те, як на землі заробити, а не як збільшити її родючість. Тому зберегти для нащадків здорові ґрунти можна, тільки увівши відповідну норму закону, що передбачає за їхнє збіднення адміністративну, матеріальну відповідальність, а за самозахоплення, зміну цільового призначення та знищення особливо цінних орних земель — і кримінальну.

— Де на Полтавщині найдужче дбають про збереження родючості ґрунтів?

— По-справжньому в нас про це дбає тільки одна людина — засновник ПП «Агроекологія» Шишацького району Герой України Семен Антонець. Він орендовану землю утримує, як хліб у долонях, але це особливий подвиг, а не державна політика.

Більшість сільгоспвиробників підтримують природну родючість тому, що вона формує економічну, з якої отримуються прибутки.

— Чому українські фермери не схвалюють запровадження земельного ринку?

— Щоб фермери повірили чинній владі й Президентові, необхідно ліквідувати корупційні схеми і Держгеокадастр у його нинішньому форматі. А також створити державні фонд земель і земельний банк, а державні кадастрові, реєстраційні та контрольні функції щодо землі передати обласним державним адміністраціям, створивши нові структури у штаті префектур та відновивши функцію статистичного обліку й моніторингу земель, яку в державі анулювали у 2016 році, щоб завести землю в тіньові афери.

Для більшості українців правова справедливість важливіша, ніж економічна доцільність, і в цьому запорука нашого розвитку й успіху.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Григорій ШАРИЙ.  Народився 1961р. в селі Тимченки на Полтавщині. Закінчив Полтавський сільгоспінститут (спеціальність економіст), Харківський аграрний університет імені В. Докучаєва (інженер-землевпорядник), Академію державного управління і Київську МАУП (юрист).

Працював економістом, головою колгоспу, був народним депутатом СРСР, начальником Головного управління Держкомзему в Полтавській області, першим заступником начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області. Нині завідувач кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

Доктор економічних наук. Кандидат наук з державного управління. Почесний землевпорядник України.