Художниця
Оксана МАСЬ
До одного з найпрестижніших форумів сучасного мистецтва - Венеціанської бієнале, відкритої 1895 року, - Україна вперше приєдналася 2001-го. На 54-му форумі, який відбуватиметься з 4 червня по 27 листопада, нашу країну представлятиме одеська художниця Оксана Мась - своєрідною мозаїчною копією фрагментів шедевра епохи Відродження "Гентського вівтаря", де зображений рай на землі. Про цей мистецький проект і його авторку - інтерв'ю з художницею.
На бієнале "поїдуть" 10 фрагментів
- Оксано, що це за про проект, який демонструватимете на Венеційській бієнале?
- Одна з перших робіт епохи Відродження, датована 1432 роком, - знаменитий "Гентський вівтар" братів Хуберта і Яна ван Ейків. Його відтворить моє мозаїчне панно "Post vs Proto-Renessans" із понад 3 млн дерев'яних яєць, які розписували зображеннями своїх гріхів, страхів, комплексів громадяни майже 30 країн, зокрема представники 15 національностей, які живуть в Україні. Саме через осягнення гріхів, усього того, що відволікає душу від чистого й прекрасного, людина стає кращою. Тож на бієнале "поїдуть" 10 фрагментів панно розміром 6х6 м.
- Чому ви обрали для панно саме яйце?
- Яйце - єдиний елемент, присутній у всіх культурах світу. Цим проектом Україна прагне пояснити людству, що всі ми -одне ціле. Ми попросили людей різних віросповідань і національностей намалювати свої гріхи або те, що вони хотіли б змінити в собі, аби стати кращими. З'ясувалося, що гріхи у всіх людей однакові.
- Ви вже зверталися до писанок у своїх попередніх роботах...
- Так, раніше були сфери, які виставлялися на площах міст. І велике мозаїчне панно Богоматері "Погляд у вічність", подароване Софійському собору, я спочатку хотіла повісити там, де найбільше людей, скажімо, в метро. Щоб вони, стурбовані побутом, насущними справами, суєтою, на секунду зупинились і замислилися про щось вище.
- Як вас вистачає на такі масштабні проекти?
- Я дуже принципова: або робити якісно, з максимальною віддачею, або взагалі не братися за проект. Але коли в роботі ростеш, стаєш, як крона дерева, вона дозволяє птахам погрітися і крило сховати. Я тоді можу працювати добу без сну, бо всередині все говорить: як ти можеш спати, коли потрібно стільки усього встигнути! Тож не розумію людей неорганізованих.
"Натхнення черпаю в українській культурі"
- Здається, ви стали успішною, в тому числі й комерційно, ще до проекту з писанками?
- Якщо хтось гадає, що я цілеспрямовано пробивала собі дорогу, це зовсім не так. Я просто творила, а потім на моєму шляху з'явилися менеджери, які вивозили мої роботи до Німеччини, Нідерландів, Франції, Америки. Мій доробок - у знаменитій російській галереї "Айдан". З минулого року співпрацюю з галерею "Opera", що має найбільшу мережу в світі. А ще беру участь у п'яти найвідоміших арт-фестивалях FІAС, ARCO, Art-Basel, Freez Festіval та в Дубаї. Не приховую, що я комерційно успішний художник. Але своє ім'я зробила завдяки праці, а не піару. І взагалі вірю не в піар, а в правильне поширення інформації. За кордоном неможливо зробити собі ім'я на епатажі, як це трапляється в нашій країні. Ви можете скільки завгодно з'являтися в глянцевих виданнях, але за погане мистецтво вас ніколи не визнають у світі.
- Як би визначили той напрям у мистецтві, в якому працюєте?
- Мені здається, що сучасний митець вбирає в себе ідеї, які існують у теперішньому суспільстві. Я дуже мобільна - на рік у мене 18-20 проектів у всьому світі. Натхнення, поза сумнівом, черпаю в українській культурі. І писанка - це частинка її величезного духовного потенціалу. Просто інколи ми не цінуємо те, що маємо. В української культури глибинна мудрість, сьогодні вона багато що може сказати світові. Митець, який нині займається сучасним мистецтвом, повинен піднятися над сьогоденням, оглянути, що в нас було цікавого, що можемо привнести у світову культуру. Художники повинні працювати задля планети, і в цьому також вбачаю свою місію.
Філософія навчила мислити нестандартно
- Чому ви, маючи мистецьку освіту, вирішили вступити на філософський факультет?
- Вже у свідомому віці я себе запитала: "Хто я, куди йду?" І саме філософія допомогла відчути свою цілісність, створити свій авторський почерк, не боятися мислити нестандартно. Саме це, мені здається, і відрізняє митця. Вважаю, людина повинна відчувати радість уже від того, що їй пощастило народитися. Найскладніше завдання - жити так, щоб не залежати від думки інших. Ще важче залишатися собою, коли приходить перший успіх і починаються слава, інтерв'ю, запрошення... Важливо не підхопити зіркову хворобу і пам'ятати про своє призначення. Здається, у мене це вийшло.
- Що думаєте про роль жінки в мистецтві?
- Жінка повинна творити. Нині багато подорожую світом і можу сказати, як цього не вистачає - творення прекрасного. Зрозуміла, що можу зробити світ трішки кращим, коли монтувала інсталяцію Оранти в Софії Київській. Хоча надворі тоді було зимно й холодно, почувалася чудово, бо моє мистецтво не залишає людей байдужими.
Усе починається з родини
- Оксано, розкажіть про свою родину...
- Мій тато мав чотири вищі освіти і був заслуженим винахідником Морського флоту СРСР, навіть колись отримав у подарунок машину від Леоніда Брежнєва. Ми тоді жили в Іллічівську - на місцевому судноремонтному заводі у тата був свій відділ-майданчик, де він міг експериментувати. Мама працювала медиком-інфекціоністом. У мене було цікаве дитинство. Вдома панував культ книжки. На вихідні ходили родиною до музеїв (досі пам'ятаю ті музейні змінні капці) або відвідували театр.
- Батьки не перешкоджали вашій мрії стати художницею?
- Не буду приховувати: моє рішення стати художником стало несподіванкою для членів родини. І насамперед через соціальні стереотипи. Адже в уяві багатьох образ художника - це бідна людина, яка не може заробити на життя сама. Та, на щастя, я змогла довести близьким людям, що це справді моє покликання. Що для цього потрібно? Вірити в себе і відчувати, що живеш саме своїм, а не чужим життям, що робиш у житті те, що повинен робити. Навіть у Біблії написано: людина не повинна "заривати свій талант у землю". Інший секрет мого успіху - це те, що з будь-якого питання звертаюся лише до професіоналів.
- Чи перенесли ви сімейні традиції на виховання доньки?
- Моїй Вікторії 15 років. Звісно, сучасне життя вносить корективи. І до театрів, музеїв додалося захоплення кінним спортом, автомобілями, фотографією. А далі хай Віка обирає сама, що їй до душі. Мені здається, зараз їй найбільше подобається фотографувати. Переконана: дитину треба лише спрямовувати, і тоді вона обере правильний шлях.
- Чи вдається вам поєднувати роботу і родину?
- Гадаю, так. Моя донька від першого шлюбу, а вже багато років я живу з людиною, з якою в мене гармонійні стосунки. Ні він, ні перший чоловік не належать до сфери мистецтва. Впевнена, двом творчим особистостям важко ужитися в одній родині. Як правило, жінка жертвує своєю кар'єрою художника заради чоловіка. Носити за кимось мольберт - це не для мене. Мій теперішній друг - бізнесмен і дуже багато допомагає в реалізації моїх проектів.
- Чого б ви хотіли досягти в житті?
- У мене мало матеріальних бажань. Багато з того, чого хоче жінка, - прикраси, гарні речі, машини, - я вже маю. Радше думаю про творчі бажання. У мене вдома лежать великі теки з проектами - мої задуми, які прагну втілити в життя. Хочеться побажати собі здоров'я, аби вистачило сил здійснити задумане. А також спонсорів для проектів.
ДОСЬЄ "УК"
Оксана МАСЬ. Народилася 1969 р. в місті Іллічівськ Одеської області. Закінчила Школу мистецтв, Одеське державне художнє училище ім. М. Грекова. Отримала ступінь бакалавра в Одеському державному університеті ім. І. Мечникова. Живе і працює в Одесі.