Гуртом легше й батька бити. У перекладі діловою мовою: громада — велика сила. Ніби й банальність, та для реальної адміністративної реформи в Україні істина особливо актуальна.
Згадаймо, коли йдеться про добре життя, кажуть: як у Швейцарії. Далі — про банки, завдяки яким ця країна стала багатою та успішною. Але стоп: банки прийшли сюди завдяки суспільно-політичному чинникові — прямій демократії, що є основою політичної системи держави. Усе контролює, обирає, вирішує народ напряму, починаючи зі зборів громади села, коли йдеться про будівництво дороги чи супермаркету, і до керівництва кантону. Так спокуси одного чиновника змахлювати на свою користь, а кожен із нас, живих, не без гріха, зведено до мінімуму. Народний контроль!
Мені теж довелося переконатись: навіть громада однієї вулиці — рушійна сила, якщо активна і вірить у свої можливості. Про що йдеться? Сьомий рік діє у Дрогобичі комунальна установа «Інститут міста». Має на меті активізувати містян до вирішення соціальних питань під гаслом: «Зроби місто кращим!» у побуті й духовно. Установа залучає кошти інвесторів, фондів, має певні відрахування з місцевого бюджету. Нещодавно «Інститут міста» вдруге оголосив конкурс громадських проектів, загальноміських та локальних, на поліпшення і вдосконалення міського середовища. Торік було подано 11 проектів на цей конкурс, цьогоріч — 23: побудова дитячих ігрових та спортивних майданчиків, ремонт вулиць і скверів. Серед них ремонт частини вуличної каналізації історичної й найдовшої вулиці міста Івана Франка, вулиці Довбуша та інше.
За умовами конкурс враховує голосування в електронній формі, бюлетенями у спеціально визначених місцях. За підсумками конкурсної комісії, в якій депутати, представники міськвиконкому та громадськості, перемогли два з трьох загальноміських проектів та три із 20 локальних на загальну суму півмільйона гривень. Щодо загальноміських — впорядкування скверу біля музучилища, побудова велостоянок, встановлення лавочок біля восьми корпусів Дрогобицького педуніверситету — претензій не було. До локальних – чимало. Чому? Один із переможців, наприклад, у незалежному інтернет-голосуванні навіть у п’ятірці не числився. Та останнього дня голосування 5 травня в центрі надання адмінпослуг отримав (терміново?) 170 голосів. У містян склалося враження: скільки треба було для перемоги, стільки й додали?
Проекти-переможці надто вже локальні: вимощення бруківкою тротуару біля будинку та ремонту внутрішньоквартальної прибудинкової дороги, встановлення відеокамер біля будинку. Учасники інших проектів написали скарги, висловили комісії претензії. Поповзли чутки: перемогли проекти для поліпшення помешкання деяких віп-персон. Та я навіть не про те, хто де згрішив. Головне інше: люди навіть трохи несподівано активно взялися за спільну справу: агітували одне одного, знайшли час голосувати, вирішили долучитися і зробити за власний кошт частину ремонтних робіт, наприклад, на вулиці Франка. Тож, мабуть, важливо в умовах конкурсу враховувати внески локальної громади. А головне — бережливо своїми рішеннями захистити віру людей у справедливість інституції. Віру, яку все-таки зумів зрушити й активізувати «Інститут міста» і яка сподвигла містян на діловитість, захист справедливості, вироблення пропозицій щодо механізмів проведення конкурсу.
Чому маємо лише заздрити і нарікати? Треба діяти, щоб ще одна добра справа — діяльність «Інституту міста», якому сприяє Фонд «Східна Європа», Європейський Союз, міжнародне «Партнерство для розвитку міст» та інші поважні інституції, не перетворився на чергове підгодовування віпів місцевого розливу, що звично гальмує паростки громадської ініціативи.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»