«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри. Проте не один з гірників перегодя зізнавався автору цих рядків — після почутого немов хто пригорщу снігу за комір сипнув. Бо слова «красномовного» міністра справді не розходилися з ділом — щороку з глибини вітчизняних шахт все більше піднімали на-гора не тільки вугілля, а й загиблих гірників. А в деяких випадках — приміром, на донецькій шахті ім.Засядька дістати тіла жертв аварії з понівечених вибухом та затоплених виробок так і не вдалося. Тож вугільне підземелля перетворилося на братську могилу…
Щороку внаслідок аварій на вітчизняних шахтах гинуть більше сотні гірників, а проміж усіх країн світу вищу смертність у вугільній галузі має тільки Китай. Та задля справедливості варто нагадати — працювати українським гірникам доводиться в дуже й дуже непростих гірничо-геологічних умовах. Приміром, 90 % з усіх нині діючих шахт розробляють вугільні пласти, що небезпечні по газу. Окрім того, 60 % пластів загрожують ще й вибухами вугільного пилу, 45 — мають схильність до газодинамічних явищ, а 25 — можуть самозагоратися.
Що можуть протиставити сучасні шахтарі згаданому підступному підземеллю? На жаль, переважно те ж самісіньке, з чим ішли в забій їхні батьки і навіть діди. Бо досі працюють шахти, введені в експлуатацію на початку та в середині минулого століття, а отже нормативні вимоги до дегазації вугільних пластів, схем провітрювання, навантажень на вибої вже безнадійно застаріли. А зношення шахтного фонду взагалі є проблемою з проблем. Тільки за скромними підрахунками фахівців, понад 70 % від загальної кількості підйомних машин вже відпрацювали свій термін експлуатації…
Втім, окрім важких гірничо-геологічних умов та зношеного обладнання ще однією причиною підземних трагедій називають так званий «людський фактор». Підтвердженням цьому є висновки членів комісій, які з’ясовують передумови аварій, — 55 % гірників гинуть з власної вини через «порушення правил безпеки та технології робіт». А ось посадові особи, від яких напряму залежить створення на підприємствах безпечних умов праці, здебільшого в актах комісій — рідкісні гості. Тому, наприклад, в ході розслідування низки резонансних аварій в Донбасі за останні роки, коли внаслідок підземних вибухів гинули по 50, 55, 63 і навіть 106 гірників, «людський фактор» керівних крісел майже не стосувався. Принаймні, важко пригадати судовий процес, на якому б зачитали вирок першому керівнику вугільного підприємства чи об’єднання і він не уник відповідальності за власне недбальство.