Подруга розійшлася з чоловіком. З неофіційним, але дев’ять років, як кажуть, душа в душу. Розставання було складним, драматичним, за всіма законами жанру. Оксана постійно вагалася, чи правильне рішення, хвилювалась, як «він там без мене». Остаточну крапку поставила сестра «винуватця». Сказала чітко: «допомагаю і підтримую тебе, а не свого бовдура братика. З тобою разом вижену, але якщо пустиш його знов, я тобі не порадниця». Виставили-таки його з речами. Подруги всі підтримали жінку.
Телефонувала Оксані щодня, розумію: в емоційному плані процес складний. І чула ридання, сльози, відчувала вагання. Працювати не хоче, прибирати не хоче, їсти не хоче. Попри те, що він був п’яниця й бешкетник, вона мала намір його пробачити. У тому стані жінці слід було вирішити для себе: з ним або ні. Наражаюся на гнів чоловічої аудиторії, але подруги запевнили: не слід. Почали відвойовувати приятельку в неприємних спогадів та минулого життя.
Спочатку записали її на сальсу, подарували абонемент, порадили ходити та пригрозили стежити за кожним заняттям. Потім пройшлися разом по крамницях. Зрештою вмовили її купити собі новий смартфон, бо її телефон був старим. Радощів від телефона не приховувала. Не туди тикала пальцями, навіть розпитувала, що таке андроїд; щиро дивувалася, коли дізналася про безплатний Інтернет у кафе.
На цьому лікувально-психологічні процедури не скінчилися. Сестра колишнього чоловіка порадила Оксані звернутися на сайт знайомств. Минуло три дні. Телефонує Оксана — аж заходиться від сміху, каже: «Приходь, це треба бачити й читати». Тільки те, що вона сміється, поліпшило настрій і мені. А перспективу порадіти разом сприйняла як загальну оздоровчу процедуру. Оксана в захваті розповідає: «Уяви, за три дні до мене «зайшло» 185 чоловіків. І які всі гарні! Ось бачиш, Руслан — кандидат наук. А Вован — кухар ресторану. Ще є Женя, який знає три мови. І Тарасик, молодий, але з купою компліментів. Ще мене вважають дуже гарною та сексуальною хлопці з Америки, Бельгії, Німеччини, Швейцарії. Навіть з Гани був».
На Гані ми розмову завершили. Оксана — жінка тямуща, дві вищі освіти, тож пристріт сайтом знайомств зняти вдалося. Оксана насправді сьогодні вже до тями дійшла. Спостерігаю, бачу.
Кілька висновків із цієї веселої й не зовсім історії. Перший. Річ не у моральних цінностях та традиціях. Їх уже не повернеш. Кохання та незайманість, честь та вірність — слова з українського фольклору позаминулого століття. Чоловіки не дивують, до речі. Їхніми зрадами, а тепер уже і з телефоном та вічним вай-фаєм хай опікуються їхні дружини. Дивує інше. До чого вже дістали наших українських розумниць та красунь, що вони змушені шукати щастя у житті віртуальному?! Так, одиниці його знаходять, одружуються, за кордон виїжджають. В інших вибору немає — або п’яничка-чоловік, або лишитися самотньою.
Другий. Подивилась я на листування подруги з чоловіками. Що й казати — джентльмени! Питання одного виміру: «А в тебе хата є? А яка? А ти сама чи з дітьми живеш? Хочеш вина? То купуй його, я прийду». Це не казка — реальність.
І ще одна реальність приголомшила. У «друзях» на сайті зна?йомств у моєї подруги, 45-річної жінки, опинилися 20-річні хлоп’ята. Як цуценята малі — чогось хочуть, щось пишуть. Оксана виправдовується: я ж намагалася їм стати мамою, психологом, психотерапевтом, допомогти хлопцям.
Можливо, для когось сайт знайомств — чергова пригода і флірт. Нехай тішаться. Для нашої подруги він став виліковним. Вона чітко усвідомила: слід жити в реальності. Навіть якщо варто позбутися минулого.